Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

І справді, захисників столиці та її мирних жителів, у тому числі жінок і дітей, переможці показово для остраху всієї України жорстоко покарали — за різними відомостями загинуло від 6 до 15 тисяч. Жорстока розправа над гетьманською столицею вповні вписувалась у промовистий наказ Петра І: «А Батурин в знак изменникам (понесе боронились) другим на приклад зжеч весь».

У наступні місяці, за словами очевидця, царські слуги козаків, «запідозрених у прихильності до Мазепи, вишукували по домах і віддавали на різні тортури: колесували, четвертували, вбивали на палю, а вже зовсім за іграшку вважалося вішати та рубати голови». Французький посол у Москві з жахом доносив у Париж: «Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців».

Жорстоко розправившись із прибічниками гетьмана, Петро І водночас демонстрував неприховану щедрість щодо його опонентів, роздаючи їм майно та землі «мазепинців». Вельми показовим у цьому відношенні є приклад священика з Новгород-Сіверського монастиря Афанасія Заруцького, котрий ще недавно писав хвалебні оди на честь Івана Мазепи, тепер же у вірші «на злобу дня» гнівно картав гетьмана за «зраду». Авторський гонорар Заруцького, який він отримав від Петра І, склала... ціле село з підданими!

У другій половині листопада 1708 р. підручні Петра влаштували імітацію страти українського правителя, віддавши в руки ката опудало, що мало символізувати Мазепу. На дев'ятини після символічної страти одночасно в храмах Москви та Глухова (куди за наказом царя було перенесено гетьманську столицю) було інсценоване анафемування гетьмана, яке відтоді понад 200 років проголошувалося по всіх церквах Російської імперії у першу неділю Великого посту аж до її урочистого зняття гетьманом Павлом Скоропадським 10 липня 1918 р.

«Этот очень хитер, может Мазепе уравниться».

Вибори без вибору 1708 р.

Ще за часів облоги Батурина, 1 листопада, цар видав указ, яким зобов'язав козацьку старшину прибути на раду до нової гетьманської столиці — Глухова, аби обрати нового гетьмана. Спочатку Петро І мав намір привести на гетьманство миргородського полковника Данила Апостола, котрий, як він добре знав, свого часу ворогував з Мазепою. Утім виявилось, що Апостол на чолі частини свого полку перебуває... разом з гетьманом у таборі шведського короля. Відтак потрібно було шукати нового кандидата. Тим часом на раду до Глухова 6 листопада прибули лише двоє полковників — стародубський Іван Скоропадський та чернігівський Павло Полуботок. Переяславський і Ніжинський полки представляли наказні полковники, полтавський полковник Іван Левенець волів очікувати, яка сторона виявиться сильнішою, і на раду не прибув. Решта полковників була разом з Мазепою. Відтак і вибір претендентів звузився до двох кандидатур — Скоропадського й Полуботка.

Скоропадський сприймався в Москві як креатура Мазепи, котрий «его постановил и обагатил», а тому не видавався надто певним кандидатом. Адже невідомо, з ким би був Скоропадський, якби шведські війська замість того, аби блукати лісами Сіверщини, вчасно прибули до Стародуба, випередивши в цьому російську кавалерію...

Чому Полуботок відрікся від свого гетьмана та прибув до Глухова на заклик царя? Однозначної відповіді на це питання російські сановники не знали. Так само і наявні історичні джерела не містять підказок з цього приводу. Можемо лише припускати, що, зважаючи на серйозні конфлікти Полуботків з Мазепою в минулому, Іван Степанович не поспішав розкривати перед Павлом Леонтійовичем карти своєї небезпечної гри. А коли Полуботку про неї стало відомо, часу для переходу на бік Карла XII вже не залишилось. Але, як би там не було, на Глухівській раді 1708 р. переважна більшість козаків воліла бачити своїм регіментарем саме полковника чернігівського. Навіть суперник Полуботка в боротьбі за булаву полковник Скоропадський, відмовляючись від регіментарства, вказував на Павла Леонтійовича як на найбільш гідну кандидатуру.

Утім вирішальне слово на раді належало російській владі. А цар Петро був категоричним: на гетьманство поставити Скоропадського, оскільки Полуботок «очень хитер, может Мазепе уравниться».

«Изменническое гнездо разорено и искорено!»

 Російсько-шведське змагання за Запорозьку Січ

Готуючись до вирішальної битви, і російський цар, і його супротивник шведський король наполегливо шукали союзників. Зокрема, Карл XII та Іван Мазепа активно зносилися з Османською Портою і Кримським ханатом, схиляючи їх до вступу у війну, намагались нав'язати стосунки з бунтівними донськими козаками і кавказькими народами. Проте найактивніше розвивались контакти із Запорозькою Січчю. Попри те що формально впродовж усього гетьманування Мазепи Січ перебувала в його підпорядкуванні, шанси на залучення низового товариства на свій бік у гетьмана були не такими вже й великими. Адже попередні кроки Мазепи, що йшли у фарватері політики царського уряду й були спрямовані на встановлення контролю за діяльністю Коша, не сприяли зростанню його популярності серед січовиків. До того ж активну боротьбу за Січ розгорнув і Петро І, засилаючи на Запорожжя своїх посланців, обдаровуючи старшину і товариство царським жалуванням і бойовими припасами. До агітації запорожців було залучено навіть настоятеля Києво-Межигірського монастиря Ірадіона Жураковського, що й не дивно — Петро активно використовував церкву у власних політичних інтересах.

Спершу все вказувало на те, що Січ залишиться нейтральною у цій війні. Адже одна частина, переважно старшого та заможнішого, козацтва виступала за збереження лояльності до царя, інша, молодша і політично радикальніша, на чолі з Костем Гордієнком, була готова вибачити Мазепі його попередні помилки та підтримати в прагненні звільнитись з-під влади Петра І. Врешті перемогу здобули прибічники Гордієнка. На початку березня 1709 р. в Переволочній відбулись переговори гетьманських послів — генерального судді Василя Чуйкевича, генерального бунчужного Федора Мировича й чигиринського полковника Костя Мокієвського з Гордієнком і запорозькою старшиною, а вже 12 березня військова рада на Січі ухвалила підтримати гетьмана Мазепу. Двадцять шостого березня в Диканьці відбулась зустріч Гордієнка з Мазепою, а наступного дня кошовий відбув аудієнцію в Карла XII у Великих Будищах. Ще за день між Січчю, гетьманом Мазепою та королем Швеції було укладено союзну угоду, що містила зобов'язання сторін продовжувати боротьбу з Петром І до остаточної перемоги та звільнення Гетьманату й Січі з-під його влади. Разом з Гордієнком на війну виступило понад 8 тисяч запорожців.

Крім військових дивідендів, вибір запорожців міг мати важливі політичні наслідки. Адже історично склалось так, що січові впливи були надзвичайно сильними на півдні Гетьманату, зокрема в Полтавському полку. Відтак, довідавшись про вибір Коша, до виступу приєднались козаки Переволочної, Келеберди, Нехворощі, Маячки, Царичанки, Нових Санджарів тощо. Князь Г. Долгоруков на початку квітня доповідав цареві, що Гордієнко «яд свой злой» намагається перекинути й на Правобережжя. І для того аби