Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

підсудного призначити для нього кару. Відповідно до цього, «Апологія Сократа» поділяється на три композиційні частини, з яких одна присвячена відповіді Сократа на обвинувачення трійки позивачів, друга — це виступ Сократа після визнання його винним, і третя — останнє слово філософа, звернене до суддів після винесення йому смертного вироку.

Афінський закон вимагав, щоб обвинувачений сам виступав на свій захист. Проте не всі були настільки грамотні, щоб могти підготувати собі промову на належному правовому й літературному рівні. Цим в Афінах займалися так звані логографи, які за гроші складали для відповідачів захисні промови, що їх потім ці виголошували на суді. Найбільш відомий афінський логограф того часу Лісій написав Сократові гарну промову, але той відмовився скористатися нею, вважаючи, що вона йому, як невинній людині, не потрібна. Та й сам Сократ не підготував собі промови, а імпровізував, переконаний у правоті своїх по­глядів і вчинків.

Захисна промова Сократа має характер невимушеної розмови з Мелетом і суддями — розмови — улюбленого засобу Сократа розглядати те чи інше філософське питання. Крім того, в Афінах був звичай, що обвинувачені для пом’якшення вироку намагалися розчулити серця суддів: одягнені якнайнужденніше, вони приводили до суду своїх заплаканих рідних, самі ридма ридали й просили милосердя. А Сократ відкинув цей загальноприйнятий прийом як недостойний невинної людини.

Промови трьох обвинувачів не дійшли до наших днів. Виступ Мелета, за свідченням античних, був слабким, не мав такого ефекту, на який розраховував обвинувач. Зате Аніт і Лікон (промови мав написати їм софіст Полікрат, автор пасквіля на Сократа) виголосили промови, пересипані модними тоді риторичними прикрасами й наповнені переконливими, на перший погляд, аргументами, які, видно, справили велике враження, якщо сам Сократ з іронією визнав, що, слухаючи їх, сам себе не впізнав.

У своїй промові — відповіді обвинувачам — Сократ доводив, що не почуває себе ні до якої вини, навпаки: він твердив, що виконував із Божої волі благородну місію морального піднесення афінських громадян, і не виявляв ні крихітки покаяння. Він говорив: «Адже я тільки й роблю, що ходжу та переконую кожного з вас, молодого й старого, турбуватись раніше й сильніше не про ваші тіла і гроші, а про душу, аби вона була якомога кращою…»

На підставі голосування (присяжні голосували за допомогою чорних і білих камінців, кидаючи їх до бронзових урн) Сократ був визнаний винним двомастами вісімдесятьма одним голосом проти двохсот двадцяти. Тепер, у другому турі, залишилось визначити кару для засудженого. Закон дозволяв йому самому запропонувати кару, м’якшу від тієї, яку пропонував обвинувач. Якби Сократ хотів урятувати своє життя, то міг би від себе запропонувати вигнання, або ув’язнення, або, нарешті, великий штраф, який за нього готові були заплатити його друзі та учні, в тому числі й Платон. Суд, мабуть, пішов би назустріч такому покаранню, але не таким був Сократ. Запропонувати будь-яку іншу кару — означало б визнати себе винним, а Сократ вважав себе безвинним, мало того — добродійником міста. У почутті своєї цілковитої безвинності він доводив, що не лише не повинен бути покараним, а навпаки, нагородженим, а саме: його слід нагородити правом користування безплатними обідами в Пританеї, яке надавалось особливо заслуженим особам. Такий основний зміст другої частини «Апології Сократа».

Така горда поведінка аж ніяк не сподобалась суддям: вона настільки їх роздратувала, що під час другого голосування, яке мало визначити міру покарання для відповідача, навіть ті судді, які раніше виправдали Сократа, тепер проголосували за смертну кару для нього.

У третій частині промови, яка являє собою останнє слово Сократа, він звертається до суддів, які засудили його, вказуючи їм на те, що не можна заглушити істину за допомогою вбивства людей, примусити замовкнути голос тих, хто їй служить. Прощаючись із суддями, які його виправдали, Сократ пояснює, чом не просив про помилування: він зробив це тому, що його віщий голос доводив, що смерть не заподіє йому нічого поганого, й розмірковує над тим, чим є смерть.

На вирок суду апеляції не було, Сократ був ув’язнений і в тюрмі чекав страти. «Апологію Сократа» написав Платон з метою реабілітувати Сократа в громадській думці, довести безпідставність пред’явлених йому закидів. У ній показана суть вчення філософа, метод його дослідження, причини ворожого ставлення афінян до нього. Образ Сократа в Платоновій «Апології» вийшов ідеалізованим: Сократ зображений як втілення моральної величі й краси, як взірець служіння ідеалам добра й правди. З багатьох апологій Сократа, написаних у різні періоди античності, з яких декотрі збереглися до нашого часу, а інші пропали (Ксенофонт, Теон з Антіохії, Теодект із Фасеміди в Лікії, Деметрій Фалерейський, Лібаній), Платонова «Апологія Сократа» є найталановитішим, найкращим твором завдяки наближенню до реального виступу Сократа, її філософському духові й небуденним літературним якостям, а також найкращою і найчистішою копією справжньої промови Сократа.

(Далі за текстом наведено прикінцеві примітки до твору, які в цій електронній версії віднесено в якості {коментарів} до відповідних місць у тексті. Аналогічно — примітки до інших розділів. — Прим. верстальника.)

Крітон

«Крітон» — невеликий діалог Платона, один із найраніше написаних, названий ім’ям Крітона, щирого друга й учня Сократа, його земляка (з дему Алопеки) й ровесника («Апологія Сократа», 33 Е), заможного афінянина, який на процесі Сократа разом із сином Крітобулом, Платоном і Аполлодором ладен був заплатити за філософа пеню у 30 мін («Апологія Сократа», 38 В). Крітон був присутній при смерті Сократа, закривав очі вмирущого («Федон», 116 А), займався, певне, його похороном.

Діалог за змістом становить разом із «Апологією Сократа» й «Федоном» одне тематичне ціле, зображаючи у хронологічній послідовності драматичні перипетії останнього місяця життя Сократа від злощасного процесу до його кончини, описаної у «Федоні». «Крітон» у цій трилогії займав середню ланку, розповідаючи про спробу Крітона врятувати життя Сократа втечею із в’язниці за декілька днів перед його стратою.

Дія діалогу відбувається в афінській тюрмі, де Сократ чекає на виконання вироку, відкладеного на один місяць до повернення з о. Делосу врочистого культового посольства. Раннім ранком, коли Сократ ще спав міцним сном, Крітон проникає в тюрму із сумною звісткою, що корабель завтра прибуде в Афіни, а отже, настає пора філософу прощатися з життям. Сократ сприймає цю звістку із незворушним душевним спокоєм. Такий зміст вступної частини діалогу (43 А — 44 В).

Вірний Крітон оголошує мету своїх відвідин: він намовляє Сократа до втечі з в’язниці, щоб переправити того за межі Аттики, для чого все підготовлене, вимагається тільки згода самого Сократа. Обміркування пропозиції Крітона складає основну частину діалогу (44 В — 49 С).

Докази Крітона на користь утечі зводяться до такого: як­що Сократ не скористається втечею, то люди будуть дорікати йому — Крітонові, що