read-books.club » Фантастика » Знову й знову, Бен Елтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

19
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знову й знову" автора Бен Елтон. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 83 84 85 ... 102
Перейти на сторінку:
навздогін за ним одразу кинеться погоня. Проте всі там дуже заклопотані, до того ж намагаються якомога менше шуміти, а його помешкання — на найвищому поверсі, і не мине й хвилини, як він уже буде на даху. Шанси, отже, не такі й погані. Стентон став на підвіконня і сягнув до ринви. За час перебування у шпиталі ослаб він добряче, але опісля старанно працював над відновленням фізичної форми, рана ж його вже фактично загоїлася. Тож по ринві до карниза виліз без особливих проблем, там перебрався на черепичний дах, а звідти міг уже пройти уздовж цілого кварталу і спуститися на вулицю по той бік поліцейського загородження.

Пастка залишилася позаду. Та щоби вибратися з неї, довелося спершу вдарити, а потім накачати заспокійливим Бернадет. Думка про це викликала у Стентона справжній розпач.

Опинившись на вулиці, він швидким кроком рушив із Мітте в напрямку Лертського вокзалу. У першому ж пристойному готелі, який трапився дорогою, спинився і винайняв кімнату, з готовністю погодившись заплатити за попередню ніч, адже було, мовляв, дуже рано, і покоївки ще не стали до праці, про що його й попередили з усією належною суворістю. Роздумуючи про те, як би то надійніше замаскуватися, Стентон, властиво, на цю ранню годину й розраховував. Розумів, що Бернадет його одяг описати зуміє, і сподівався підібрати собі щось із речей, повернутих із пральні. Під дверима номерів їх уже, напевне, розклали, а от пожильці розібрати навряд чи встигли.

Йому пощастило: прямуючи коридором до свого номера, він зумів потай розжитися на всі необхідні деталі чоловічого гардеробу. А допіру переступивши поріг свого номера, кинув убрання на ліжко і заходився змінювати свою зовнішність — що сильніше, то краще. З ранця вийняв набір для гоління та складаний ніж (серед усіх розмаїтих інструментів там знайшлися і ножиці), налив у таз для умивання води і почав голити собі голову. Зробити це самотужки було не так і легко, до того ж привертати зайву увагу порізами та струпами на голомозому черепі зовсім не хотілося, тому він змусив себе не поспішати. На щастя, дзеркало у номері мало дві бокові частини на завісах, і, повертаючи їх, голову можна було бачити майже повністю. Стентон зголив усе волосся, залишив тільки латку на маківці, а ту підстриг — дуже коротко, як велів панівний серед тогочасних німецьких військових звичай. На його думку, то була найогидніша чоловіча стрижка, на яку будь-коли сподоблялося людство.

Закінчивши марудитися з головою, він виголив і обличчя. За тижні, збавлені у шпиталі, борода в нього відросла, а потім голитися не випадало, бо Бернадет борода подобалася. «У душі кожна суфражистка мріє потрапити в лапи до якогось троглодита, — сухо сказала вона. — Принаймні в цьому переконують нас усілякі грайливі карикатури в газетах». Тепер же Стентон повністю поголився, залишивши тільки маленькі вусики, які коротко підстриг на той-таки німецький військовий манір. Отримані від хроноситів німецькі документи були вироблені на ім’я Людвіґа Дрехслера, німецького юнкера, який виріс у Східній Африці. Створюючи цього персонажа, МакКласкі зі своєю командою фальшувальників вирішила, що, як і у випадку використаної раніше австралійської ідентичності, колоніальне минуле дасть змогу дещо применшити подив, який може викликати Стентонів акцент чи мова.

Поголившись, Стентон відніс таз, де плавали обрізки волосся та бороди, у загальну вбиральню в кінці коридору й обережно спорожнив його в унітаз. Давати поліції привід шукати чоловіка зі щойно виголеною головою не варто. Потому він спакував усе назад у ранець і вийшов із номера, пробувши там ледь пів години. Двері замкнув і почепив на них табличку з проханням не турбувати, а тоді, щоб не потрапити на очі адміністратору, скористався чорним ходом і залишив готель. Звідти Стентон подався прямо на вокзал, до якого було якихось п’ять хвилин пішки. Там купив квиток до Праги, на перший потяг у південному напрямку. Встигнути на нього зумів, притьмом пробігши пероном і на ходу застрибнувши у вагон, який уже рушив.

Сідаючи на своє місце, він глянув на годинник. Відколи Бернадет повернулася до їхнього помешкання з гарячою хлібиною в руках, минуло менше години з чвертю.

Доки поліція вирішила зламати двері до помешкання і знайшла непритомну дівчину на підлозі, Стентон був уже на півдорозі до австро-угорського кордону. А ще за два дні — у Константинополі.

39

Винайнятий біля готелю «Пера-палац» фіакр віз Стентона у район міських корабелень. Вулицями, що вже поринули у темряву, лунко вицокували кінські копита.

Востаннє Стентон їхав зазначеним маршрутом у цьому напрямку в лімузині марки «мерседес», із МакКласкі під боком. Спогади про це здавалися вже якимись дивними і далекими. Мало-помалу він перетворювався на людину початку двадцятого століття.

Візник сяк-так говорив англійською та німецькою, і йому, видно, кортіло побалакати — особливо після того, як Стентон назвав адресу. Виявляється, у тому шпиталі зовсім нещодавно сталося жахливе подвійне вбивство. Хтось вламався туди й убив лікаря та медсестру, яку залишили чергувати на ніч.

Стентона почуте дещо занепокоїло. Звісно, час од часу таке траплялося, та й наслідки іноді бували трагічні. А проте той факт, що це трапилося власне у цьому конкретному, Ньютоновому домі, видавався дещо зловісним.

Він запитав у візника, чи пам’ятає той, коли саме це сталося.

— Пару місяців тому, — була відповідь. — Наприкінці травня чи на початку червня… ага, ось: зранку першого червня. Запам’яталося, бо якраз у той день у моєї дружини іменини.

Стентон насилу проковтнув клубок, який підкотився до горла.

У шпиталь вламалися незабаром після його прибуття.

Він опинився там кілька хвилин по півночі. В усьому домі панував мир і спокій, лише тихенько награвав грамофон.

А тепер-от виявилося, що якби Ньютонові часові координати припадали на годину бодай трішки пізнішу, то Стентон утрапив би прямісінько у розпал жорстокого злочину.

Він пригадав похилену над письмовим столом медсестру, яку побачив, крадучись повз прочинені у коридор двері. Невже то й була одна з жертв убивці? В цілому будинку, очевидно, не спала тільки вона — перша людина з цього нового світу, яка попалася йому на очі, майнула ще тоді думка. Схоже, він був останнім, хто бачив її живою. Крім убивці. Згадався і бородань, якого він так здивував біля вхідних дверей, коли тягнув напівпритомну МакКласкі на вулицю. Напевне, вже невдовзі після їхньої зустрічі той чоловік став другою жертвою злочинця.

Стентон похолов. Невже це все через нього? Невже це він приніс із собою смерть?

Лікареві й медсестрі у Константинополі?

Євреям у російських степах? Соціалістам у Німеччині?

1 ... 83 84 85 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову й знову, Бен Елтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знову й знову, Бен Елтон"