Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

йому не до вподоби, утне Сесілія, він карає за це також мене. Ендрю

купив цілу шафу кольких сукенок з облямівкою, які моя донька

ненавидить. Окрім того, через це вбрання її беруть на глум інші

дітлахи. Але вона знає: у разі, якщо не носитиме їх чи випадково

забруднить, мама зникне на кілька днів (і до слова: найімовірніше, я

сидітиму голяка, щоб прищепити мені думку, що одяг — це привілей).

Тому вона кориться вимогам мого чоловіка.

Я понад усе боюся, що настане день, коли замість мене Ендрю стане

мордувати її, тож наразі корюся, аби він не займав донечку.

До того ж він дуже дохідливо пояснив: якщо я спробую піти від

нього, розплачуватиметься за це Сесілія. Він уже якось мало не втопив

її. Ще один його улюблений спосіб катувати мене — тримати в

креденсі слоїчок з арахісовим маслом, хай навіть він добре знає, що в

неї на арахіс алергія. Я викидала те масло вже десяток разів, але

клятий слоїчок знову з’являється, а мене час від часу карають за

непослух. На щастя, ця алергія не смертельна — уся доньчина шкіра

просто вкривається пухирцями. Час від часу Ендрю додає трохи масла

Сесілії до вечері, просто для того, щоб нагадати, хто в цьому домі

господар, — і вона починає несамовито чухатися.

Якби я знала, що не потраплю за це до в’язниці, взяла б ніж для

м’яса та встромила б йому в шию.

Утім Енді передбачив і це. Певна річ, він у курсі, що я знемагаю від

спокуси облаштувати його загибель або просто власноруч його

вколошкати. Він заявив мені: якщо він з будь-яких причин помре, його

адвокат надішле листа до поліції. У тому листі йтиметься про мою

нестабільну психіку й про те, що я погрожувала вбити чоловіка.

Власне, зважаючи на мій психіатричний анамнез, навіть у цих

пересторогах потреби не було.

Отже, я залишаюся з ним. І досі не закатрупила його уві сні. І не

найняла задля того якогось зарізяку. Але мрій своїх я не полишу. Коли

Сесілія подорослішає, коли вже я не буду їй потрібна — можливо, мені

вдасться втекти. Він просто не матиме тоді чим мене шантажувати.

Якщо донька буде в безпеці, мені байдуже, що чекатиме на мене саму.

— От ми й на місці! — радісно виголошує Сюзанна, коли ми

під’їжджаємо до нашої брами.

Кумедно: коли я вперше побачила була цю браму, мені здалося, що це

дуже круто — мати будинок за високим парканом. Тепер він мені

здається саме тим, чим він є насправді, — в’язницею.

— Дякую, що підвезла, — кажу я.

Дарма що вона мені не подякувала, коли я в ресторані заплатила за

нас обох.

— Прошу, — щебече подруга. — Сподіваюся, Ендрю незабаром

повернеться.

Я кривлюся, зачувши тривогу в її голосі. Кілька років тому, коли ми

дуже зблизилися із Сюзанною, ми трохи перестаралися з алкоголем під

час посиденьок у неї вдома, і я їй усе розповіла. Геть усе. Я благала її

допомогти. Я зізнавалася, що хочу звернутися до поліції, але не можу.

Не можу, якщо хтось мене не підтримає.

Ми проговорили кілька годин. Сюзанна тримала мене за руку й

присягалася, що все буде добре. Вона наказала мені їхати додому й

пообіцяла, що допоможе. Я ридала від полегшення, увірувавши, що це

нічне жахіття нарешті завершиться.

Але, коли я повернулася додому, на мене вже чекав Ендрю.

Як виявилося, щоразу, коли в мене з’являлася нова подруга, Енді

проводив з нею підготовчу роботу. Він утаємничував моїх знайомих у

те, що в мене, мовляв, проблеми з психікою. Розповідав їм про те, що я

буцімто намагалася зробити за кілька років до того. Попереджав: якщо

лишень у них з’явиться найменший привід перейматися за моє

здоров’я, варто одразу йому зателефонувати — адже в мене, мовляв, може статися черговий напад психозу.

Отже, під час тієї моєї сповіді Сюзанна сказала, що їй треба до

туалету, вислизнула з кімнати й зателефонувала Енді. Попередила

його, що я знову марю. І він, коли я повернулася додому, уже на мене

чекав. Я знову на два місяці загриміла до лікарні Клірв’ю, один з

очільників якої грав у гольф з батьком мого чоловіка.

Коли я повернулася звідти, Сюзанна довго й велемовно

перепрошувала. «Я просто хвилювалася за тебе, Ніно! Я така рада, що

тобі допомогли…»

Авжеж, я їй пробачила. Її ошукали так само, як мене саму. Але

стосунки між нами вже не були колишніми.