Читати книгу - "Поліція"

Харрі глитнув. Він не діяв на автопілоті. Він знав, що робить. І він був таким. Саме таким він і був. І навіть попри те, що він заявив про це собі вголос, він збирався це зробити. Чи ні?

— Так, — почув він власний голос. — Зупини мене.

Дівчина легко зігнулася в попереку, і Харрі подумав: точнісінько як у приматів… Може, й він так запрограмований? Він торкнувся рукою її поперека і відчув спітнілу шкіру під поясом її легінсів. Просунув два пальці під пояс. Залишалося тільки… Сільє трималася однією рукою за спинку дивана, іншою — за сумку. Рука її була у відкритій сумці.

— Я постараюся, — шепотіла вона, — я постараюся…

Харрі глибоко зітхнув і затремтів.

Він помітив порух. Усе сталося так швидко, що він не встиг зреагувати.

— Щось не так? — запитала Ула, прибираючи піджак Мікаеля до шафи.

— А що не так? — відповів він питанням, потираючи обличчя долонями.

— Йди сюди, — сказала Ула, провела його до вітальні, всадовила на диван і стала позаду нього.

Вона поклала долоні на те місце, де шия переходить у плечі, намацала кінчиками пальців середину трапецієвидного м’яза і натиснула. Мікаель голосно застогнав.

— Ну? — вимовила вона.

Він зітхнув:

— Ізабель Скоєн. Вона запропонувала, щоб колишній начальник поліції допомагав нам до закінчення розслідування вбивств поліцейських.

— Ну то й що? Хіба це погано? Ти сам казав, що вам потрібно більше ресурсів.

— На практиці це означає, що він виконуватиме обов’язки начальника поліції, а я — підносити йому каву. Це було б виразом крайньої недовіри, з якою я не міг би змиритися, адже ти розумієш.

— Але ж це тимчасово!

— А потім? Коли справа буде розкрита під його, а не моїм керівництвом? Гадаєш, член міської ради скаже, що тепер не так страшно, і я можу знову зайняти свій пост? Ой!

— Вибач, але в цьому місці м’язи напружені. Спробуй розслабитися, коханий.

— Вона так помщається, ти ж розумієш. Ох уже ці жінки… Ой!

— Ох, я знову торкнулася цього місця?

Мікаель вивернувся з її рук.

— Найжахливіше в тому, що я нічого не можу зробити! Вона — ас в цій грі, а я — новачок. Якби у мене була невелика фора, якби був час знайти союзників, зрозуміти, хто кому чеше спинку…

— Користуйся тими союзниками, що в тебе є, — сказала Ула.

— Усі найважливіші союзники знаходяться на її половині поля, — відповів Мікаель. — Бісові політики! Вони не думають про результати, як ми. У них усе обчислюється голосами виборців, їм важливо, як події виглядають в очах ідіотів, що мають право голосу.

Мікаель схилив голову. Руки її повернулися. Цього разу вони рухалися м’якше. Вона масажувала його, гладила по волоссю. І у той момент, коли він збирався відключитися від усіх думок, вони застопорилися і повернулися до її слів: "Користуйся тими союзниками, що в тебе є".

Харрі був засліплений. Відчувши рух позаду себе, він автоматично випустив Сільє і обернувся. Поліетиленова фіранка була відсунута убік, і в очі йому било світло. Харрі підняв руку, щоб прикрити очі.

— Пробач, — пролунав знайомий голос, і промінь світла опустився вниз. — Прихопила з собою ліхтарик. Ти не думав…

Харрі зі стогоном видихнув:

— Дідько, Катрино, ти мене налякала. Е-е-е… нас.

— А, так, це ж… студентка. Бачила тебе в академії.

— Я пішла з академії, — вимовила Сільє цілком незворушно, ніби знудившись від цієї розмови.

— Он як? І що ви тут.

— Соваємо меблі, — сказав Харрі, шмигнув носом і показав на діру в стелі. — Намагаємося знайти якусь стійкішу підставку.

— Зовні стоїть драбина, — зауважила Катрина.

— Правда? Зараз принесу.

Харрі пройшов повз Катрину і вийшов з вітальні. Хай йому грець…

Драбина була притулена до стіни будинку поряд із відром для фарби.

Коли він повернувся, в кімнаті стояла мертва тиша. Харрі відсунув крісло і встановив алюмінієву драбину прямо під дірою. Ніщо не вказувало на те, що дівчата розмовляли між собою. Вони стояли, склавши руки, із байдужими обличчями.

— А чим це так смердить? — запитала Катрина.

— Дай ліхтарик, — попросив Харрі, узяв його і виліз на драбину.

Він відірвав шматок гіпсу від стелі, засунув у отвір ліхтарик, а слідом за ним — голову. Дістав зелений електричний лобзик. Полотно було не нове. Харрі простягнув його Катрині, тримаючи двома пальцями:

— Обережно, на ньому можуть бути відбитки.

Він спрямував промінь ліхтарика у глиб ніші, на мертве тіло, що лежало збоку, затиснуте між старою і новою стелею. От халепа, він заслуговує на те, щоб стояти тут і вдихати запах мертвого гниючого м’яса, ні, він заслуговував нате, щоб самому бути гниючим м’ясом. Адже він, Харрі Холе, хворий, дуже хворий. І якщо його не пристрелити на місці, то йому знадобиться допомога. Адже він трохи не вчинив це, хіба ні? Чи він зупинив себе? Або ж думку про те, що він, можливо, зупинився б, він вигадав, щоб принаймні засумніватися?

— Бачиш що-небудь? — запитала Катрина.

— Так, — відповів Харрі.

— Нам потрібні криміналісти?

— Поки не знаю.

— Чому?

— Залежить від того, чи захоче убійний відділ зайнятися цим випадком.

Розділ 30

— Про це важко говорити, — сказав Харрі і загасив недопалок об підвіконня.

Він не став зачиняти вікно, що виходило на вулицю Спурвейсгата, а повернувся до свого стільця. Коли Харрі подзвонив Столе Еуне о шостій ранку і сказав, що він уже на ногах і в дорозі, той запропонував йому прийти о восьмій годині, перед першим пацієнтом.

— Ти й раніше приходив сюди поговорити про непрості речі, — сказав Столе.

Наскільки Харрі пам’ятав, Столе був психологом, до якого співробітники відділу розслідування вбивств і КРИПОСу бігали, коли бувало непереливки. І робили вони це не лише тому, що в поліції був номер телефону Еуне, але й тому, що він був одним із небагатьох психологів, які уявляли собі поліцейські будні. І вони знали, що можуть бути впевненими в його мовчанні.

— Так, але тоді йшлося про пиятику, — сказав Харрі. — Це… це щось цілком інше.

— Хіба?

— Ти так не думаєш?

— Гадаю, оскільки ти насамперед подзвонив мені, це означає, що ти думаєш, буцімто у тебе проблема схожого характеру.

Харрі зітхнув, зігнувся і поклав лоба на сплетені руки.

— Може, й так. У мене завжди було відчуття, що я починав пити у найбільш непідходящий час. Що я завжди ламався саме тоді, коли потрібно було зберігати свіжу голову. Неначе усередині мене жив демон, який бажав послати все до біса. Який прагнув запроторити