Читати книгу - "Земля мертвих"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
71
На лавах збуджено зашепотіли, але це тривало недовго: всіх надто ошелешило почуте; а тоді голова знову взяв ситуацію в свої руки.
— Метре, — гаркнув він, звертаючись до Клаудії, — ми тут зібралися не задля вистави.
Адвокатеса сміливо наблизилася до трибуни — тепер вона стояла спиною до глядачів.
— Пане Голово, — вимовила вона голосно, — Філіпп Собєскі вирішив зізнатися, але не в тому, що ви очікуєте почути, а в тому, що остаточно зніме з нього обвинувачення у скоєнні згаданих злочинів.
— Чому ж він не зробив цього раніше?
— Надайте йому слово — і ви зрозумієте.
Голова незадоволено, але водночас утомлено махнув рукою.
— Обвинувачуваний, вам надається слово.
Собєскі почувався на коні. З високих вікон, ніби з театральних рамп, на нього падало літнє світло. Він одягнув чистий костюм, світлу сорочку в тонкі смужки, білу шовкову краватку. Йому, звичайно, заборонили надіти капелюх (або Клаудія просто порадила забути про нього), але натяк був зрозумілим: Філіпп Собєскі перевтілився у Френка Нітті, яким його представив Брайан Де Пальма в «Недоторканих».
— Пане Голово, — лагідно заговорив він, — як було сказано, я відкрив для себе живопис у книжках. Почав олівцем перемальовувати ілюстрації, потім випросив фарби й почав відтворювати картини. Перші спроби виявилися незграбними, але в мене було замало досвіду, і однаково виходило непогано…
— Ближче до суті, — змучено проказав голова.
Собєскі усміхнувся, підняв брови й окинув очима залу. Корсо побачив знайомий вираз удаваної покори на глузливій лисячій мармизі. Рік у тюрмі його не зламав. Він просто чекав нагоди.
— Але Ґойя став моїм справжнім кумиром.
— Професор Одісьє вже нам це пояснив.
— Ні. Я поставив собі за мету стати таким, як Ґойя.
Делаж не надто зрозумів, що Собєскі хотів сказати, але не почав розпитувати, навпаки — прискорив хід процесу:
— Тож після виходу з в’язниці ви й далі копіювали твори художника?
— Ба більше, я писав нові картини Ґойї. Відтворював його стиль, епоху, фактуру. Такі полотна я зберігав для себе, тому що вони задовольняли мене більше, ніж мої твори.
Голова холодно вислухав. Він застиг у бганках своєї червоної мантії та був схожий на бубнового короля. А Собєскі — на лукавого, підступного джокера, ладного зіграти за будь-яку карту.
— Ця епоха — не для мене, — вів далі пройдисвіт. — Срати я хотів на сучасне мистецтво — усі ці лобурі ледь не зі шкіри пнуться, аби їх помітили, а самі насправді не годні вигадати нічого нового. Навіть мої картини, тобто ті, що я підписую своїм ім’ям, загрузли в тій самій бісовій багнюці.
— Ваші твори не своєрідні?
— Ну, в мене є свій почерк. Але в моїх картинах немає нічого надзвичайного або революційного. Невеличке збурення в широкому рівному потоці.
— Тому ви взялися писати в стилі Ґойї?
— Я сам — Ґойя, — проказав він, нахилившись над мікрофоном. — Художник понад часом і простором.
Навколо нього тиша стала такою щільною, як бутова кладка стін у залі. Перед слухачами поставала набагато цікавіша людина, ніж той убивця, якого намагалися змалювати із самого початку.
Корсо, як і всі решта, не надто розумів, до чого приведе сповідь Собєскі, але здогадувався, що під час розгляду справи той легко виліпить із себе новий образ.
— З усіх картин Ґойї мене найбільше бентежили Pinturas negras. І не лише їхній стиль, але й обставини, за яких вони були створені. Ґойя писав їх, коли був уже старим, хворим, глухим…
— Авжеж, Собєскі.
Сутенер провадив далі, ніби й не чув:
— Ґойя написав цю серію не на полотнах, а на стінах кам’яниці. Жахи, примари, маячню з голови він переніс на мури. У нього не було вибору: адже його зусібіч оточувала тиша. Я ототожнив себе з ним і писав моторошні картини в його стилі. Мене надихало те, про що я згадував у камері. Я теж роками жив у Будинку Глухого.
Делаж заговорив голосніше, немов художник справді був калікою:
— Собєскі, як усе це пов’язати із вбивствами Софі Серейс і Елен Десмора?
Митець підніс руку, щоб перервати суддю: наберіться терпіння.
— Коли я вийшов із тюрми, то не став негайно знаним художником, що з будь-якого приводу вже дає інтерв’ю. Як і всі колишні в’язні, я пройшов програму соціальної «реадаптації». Одна зі спілок підшукала мені місце помічника реставратора старовинних картин. Там я всьому й навчився. Можете самі переконатися: гарував день і ніч, усі три роки.
Голова зиркнув на годинник, але не перервав обвинувачуваного. Не кожного дня можна спостерігати за тим, як убивця обертається на фальсифікатора, тіла стають картинами, і все це — протягом кількох днів у стінах суду.
— Над створенням своїх Pinturas negras я працював чотири роки. Мені вдалося чудово скопіювати стиль Ґойї, а головне — розв’язати технічні проблеми.
— Які технічні проблеми?
Питання вихопилося в голови. Він наче розривався між цікавістю та відчаєм від того, що процес так далеко відхилився від основного напрямку.
Собєскі прокашлявся. Його очі променіли. Він знову зумів, блукаючи манівцями, домогтися, аби йому дозволили влаштувати шоу. Спектакль на штиб неймовірного фокуса.
— Усі думають, що в роботі фальсифікатора найскладнішим є скопіювати стиль. Але це не єдине завдання, до того ж його можна досить легко виконати. Справжні перешкоди чинять сучасні винаходи: знайдену в наші дні картину старого митця піддають численним аналізам на автентичність. Ворогом теперішніх підроблювачів є не стиль, а хімія.
— Ми тут зібралися, аби судити за вбивства. До чого ви ведете?
— Зараз поясню. Для виготовлення фальшивки я розробив стислий план послідовних етапів на основі старовинних полотен і складних сполук. У ніч, коли вбили Софі Серейс, я завершував один із таких творів.
— Довести зможете?
— Я працював не сам.
— А з ким?
— З Юноною Фонтре.
У залі знову загуділи. В голові Корсо майнув образ дівчини, яка шліфувала в заростях бамбука якісь посередні скульптури. Допомагати Собєскі створювати нові картини Ґойї, мабуть, вельми небезпечно, вельми збуджує кров.
— Тієї ночі ви мали інтимні стосунки?
— Авжеж. — Усміхнувся. — Коли підсихало полотно.
— Годі бавитися з нами, Собєскі, і висловлюйтеся ясніше. А якщо ви знову нам підсуваєте того самого свідка, то не знаю, що тут нового для нас.
Собєскі ще раз зітхнув. Акторство або в крові, або його нема.
— Так піч
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля мертвих», після закриття браузера.