Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 29 – Маленькі капризи.

– Я майже нічого не знаю про вампірів і демонів ... – зітхнувши, зізнався чоловік. – Це краще у Шанліса питати.

– Добре, тоді так і зробимо, – кивнула я. – Чи вдалося зробити труси з бинта?

– Вийшло.

Розгорнувши переді мною трусики, Ларі, немов досвідчений продавець, покрутив їх перед моїми очима. На вигляд вийшли вони, як звичайні бавовняні труси без надмірностей, та й не потрібні для таких справ жодні мережива. Взагалі добре, що Ларі знається на шитті, а то ходила б зі шматочком бинта в трусах, переживаючи, що він сповзе кудись.

– Дуже добре вийшло, – похвалила я чоловіка.

Не затримуючись, я вилізла з води, Ларі допоміг мені витертися. Одягнувши новий елемент мого гардеробу, дивуючись зручності та комфорту, я ласкаво усміхнулася чоловікові. А потім, накинувши халат, вийшла до чоловіків, які, нервово шарудячи хвостами, стояли біля вікна в моїй кімнаті. Очікувано, Дарака не було, та й мені треба було поговорити з моїми хвостатими чоловіками, приймати рішення щодо нашої майбутньої родини краще разом.

– Чому ви одразу не сказали про ризики із захисним куполом? – Почала я з більш важливої теми, сідаючи на край ліжка.

– Ти хотіла допомогти… – почав Шанліс, але його фраза мене тільки розлютила.

– Але не за рахунок ваших життів та здоров'я!

– Ми б щось вигадали.

– Потай від мене, – хмикнула я. – Якщо ви дійсно хочете бути зі мною, то між нами не може бути секретів, принаймні таких, – похитала я головою. Я все розуміла, можна замовчувати щось, що не особливо важливо, але такі відомості – ні.

– І як ти собі це уявляєш? – Хмикнув Шанліс. – Пробач Світлано, але допомогти у нас не вийде.

– Так, саме так. Сім'я – це партнерство, рівність, – зітхнула я. – Хіба ви хочете, щоб поряд з вами була жінка, яку цікавлять тільки її забаганки і неважливо, чим ці забаганки можуть обернутися? Ось що було б, якби ви постраждали? Ви хоч думали про це?

– Думали… – кивнув Сан, підтискуючи губи.

– І?

– Світлано ... – тихо прошепотів Ларі і сів поруч зі мною, подивившись у мої очі. – Ми придумали б щось, але ніколи б не залишили тебе одну.

– Гаразд, залишимо цю тему, – зітхнувши, промовила я, розуміючи, що світи різні, а чоловіки скрізь однакові. Колись мама теж на тата сердилась, коли він щось їй не розповідав, адже він, як мама після говорила, не хотів показувати, що щось не може. Горезвісна чоловіча гордість. – Що ви думаєте про радника?

– Він мені не подобається, – відразу ж повідомив мене Шанліс, нервово смикнувши хвостом.

– А що буде, якщо я таки вирішу, що хочу бачити його своїм чоловіком?

– Ти цього хочеш? Він тобі подобається? – Проникливо поцікавився у мене Сан, а я лише повела плечем.

Виходити заміж, аби досягти своєї мети я не згодна. Сім'я – це не те, чим я могла б пожертвувати, навіть якщо сім'я поки що тільки на словах. Та й у мене перед очима завжди був приклад моїх батьків, які, незважаючи на жодні труднощі, любили один одного.

Радник досить привабливий чоловік, зовні він мені, звичайно, подобався, але зовнішність у відносинах не єдиний фактор. Все залежатиме тільки від того, як мине цей тиждень, зможе дракон отримати шматочок мого серця чи ні.

– Подобається, – кивнув Ларі замість мене, беручи мої руки до своїх рук і починаючи залишати на кожному пальчику невагомий поцілунок.

– Подивимося… – підібгала я губи. – Ви що думаєте про це?

– Головне, щоб тобі було добре, – потершись об мою руку щокою, тихо видихнув Ларі. – І щоб ти не забувала про мене, про нас.

– Ларішшер має рацію, – кивнув Сан. – Нас з дитинства вчили, що у нашої дружини будуть чоловіки, окрім нас. Вже добре, що ти нас усіх прийняла.

– Шанліс?

– Він буде молодшим чоловіком, – з кривою усмішкою промовив чоловік. – Тільки я хочу, щоб ти дещо пообіцяла мені.

– Що?

– Не виділяти нікого.

– Обіцяю, – кивнула я серйозно, хоча навіть не знала, чи вийде щось із цього чи ні. Якщо чоловікам так буде спокійніше, мені не складно. – А тепер розкажіть мені про вампірів і демонів. Щось мені здається, що їхньою метою люди стали не просто так.

– Ти маєш рацію, – погодився Шанліс. – Вампіри, які не зв'язали своє життя з жінкою, яка не тільки стає їхньою дружиною, а й живить їх, підтримують свій організм за допомогою крові інших. Звичайно ж, це можуть бути не тільки люди, а й будь-яка раса, але люди явно слабші, та й вампірів тягне до них, – останнє він задумливо пробурмотів. – Демони ж, за своєю природою запальні, егоїстичні і домінантні. Інші раси не піддаються їхньому впливу так, як люди. Це схоже на енергетичне підживлення, як у випадку з нарлами, лише нарли в союзі невинні помічники, вірні друзі, а демони паразити, які вбивають усе живе.

– Якось так я і думала, – пробурмотіла я, навіть боячись уявити, через що довелося пройти людям на цій планеті. Нікому ж не було до них справи. Кожен жив, тішився, поки вони одні страждали. Я б не здивувалася, якби згодом люди придумали якусь ядерну бомбу і вирішили взяти гору над усіма. Безвихідь не завжди підштовхує до відчаю, іноді вона вирощує в душі силу до боротьби, ненависть до ворога. – Одне незрозуміло, чому з цим нічого не роблять Покровителі? Той самий хлопець нагшас, дівчину якого вбили, йому ж Покровитель допоміг встановити «справедливість»?

– У кожної раси свій Покровитель і чому Покровитель людей не відгукується на їхні молитви нам невідомо, – розвів руками Шанліс, підтискуючи губи.

– Ясно. Ну що ж, сподіватимемося, що не все ще втрачено, – зробила висновок я. – Все одно вирушати до людей поки у мене критичні дні не найкраще рішення.

– Ти маєш рацію, – кивнув Сан, з обожненням подивившись на мене. – І ще, Світлано, якщо ми в цьому розібралися, чи можу я поставити тобі одне запитання?

– Можеш не питати і ставити всі свої запитання, – милостиво дозволила я і захихотіла, коли Ларі потягнув мене до своїх обіймів. Який же він тактильний.