Читати книгу - "Реальна загроза"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Світяться в вакуумі, — зауважив я про промені. — Це насправді, чи просто для наочності?
— Та ніби насправді… Дивись далі.
Усупереч моїм очікуванням, емітери не вибухнули. Натомість вони зненацька запрацювали на малій потужності, але в явно неконтрольованому режимі. Фреґат став відстрілюватися, але катер спритно ухилявся, зникаючи в одному місці й з’являючись в іншому (екстрено пірнав в апертуру, а потім знову спливав на поверхню), а в проміжках між цими маневрами поливав супротивника вогнем з плазмотронів, аж поки не зруйнував захисне поле. Фреґат було знищено.
— Дуже цікаво, — сказав я. — Схоже, ті гармати, що стріляють синіми блискавками, виводять з ладу емітери, і супротивник позбувається можливості здійснювати маневри занурення-сплиття.
— Теоретично так. Якщо не зважати на практику, то все правильно. Ті гармати офіційно називаються зарконськими вакуумними паралізаторами, скорочено — „звапами“. Насправді вони не виводять емітери з ладу, а лише тимчасово паралізують їх роботу. Емітери замикаються на себе, черпаючи енерґію з вакууму, і не реагують на зовнішні чинники. Причому не має значення, працюють вони в момент залпу чи ні — адже в їх стрижневих прискорювачах завжди зберігається залишковий заряд.
— Що ж, непогано, — сказав я. — Але в чому заковика?
— На практиці виходить не так гладко. В цьому ролику ти бачив короткочасний залп „звапів“, проте незалежні випробування показали, що потрібно від десяти до п’ятнадцяти хвилин безперервного „свердління“, щоб емітери вийшли з-під контролю. Ясна річ, це зводить нанівець усю цінність зарконської новинки. Навіть найтупіший капітан не буде протягом чверті години спокійно спостерігати, як намагаються пошкодити його корабель. Він просто довбане по катеру зі своїх гармат — і гаплик.
— А якщо збільшити потужність цих „звапів“?
— Пробували. Ефективність ураження не змінюється. Від потужності залежить лише дальність дії.
— Отже, той секундний залп у рекламному ролику банальний монтаж?
— Можливо. А може, й ні. Навряд чи зарконці такі наївні, що розраховували надурити покупців змонтованою рекламою. Найпевніше, експериментальні зразки „звапів“, сконструйовані ретельно і вручну, справді функціонували належним чином. А от серійна модель має якийсь дефект. Тоді зарконців можна звинуватити лише в недбалості — окрилені успішним випробуванням прототипу, вони не завдавали собі клопоту проводити подальші перевірки.
— Мабуть, більше не було списаних в утиль кораблів.
— Мабуть, — погодилася Прайс. — І в результаті катери застрягли на ринку. Проте кілька машин таки придбали. Імовірно, один з покупців виявив дефект і віднайшов спосіб його усунення.
— А чому ми не спробували? — запитав я. — Зрештою, гроші невеликі.
— Ми розглядали можливість купівлі одного катера. Особисто я була за. Проте міністр вирішив інакше, і його арґументи нас переконали. Навіть коли виявиться, що справні „звапи“ функціонують саме так, як показано в рекламі, нам вони все одно не потрібні. В нашій системі тяньґонці й так будуть позбавлені можливості маневрування в вакуумі. Ми маємо природний аналоґ „звапу“ — аномалію…
— Стоп! — сказав я. — Он воно що!
Кортні запитливо глянула на мене:
— У чому річ, шкіпе?
— В аномалії. Саме в ній. Заркон — єдина, крім Ютланда, населена планета, що розташована в аномальній зоні. Там слабка аномалія, дуже слабка, майже невідчутна — та все ж аномалія. Цього не можна не враховувати, коли йдеться про пристрій, що взаємодіє з вакуумом.
— Я не знала про зарконську аномалію.
— Нічого дивного. Про неї мало хто знає, навіть серед льотчиків. Заркон незначна планета, а аномалія в тому районі мізерна. Польотам вона нітрохи не заважає.
— Але ти думаєш, що причина в ній?
— Не стверджуватиму напевно, але схоже, що так. Це все пояснює. Зарконські катери у продажу майже рік. Якби причина була в конструктивному дефекті серійної моделі „звапів“, його б давно усунули. У крайньому разі, встановили б нові пристрої. Але зарконці швидко розібралися, в чому проблема: зі зброєю все гаразд, просто вона ефективна лише в тих частинах космосу, де присутня хоча б слабенька аномалія. Вони не відкликали катери, а весь цей час, мабуть, намагалися вдосконалити свої „звапи“, щоб вони працювали й при спокійному вакуумі. Навряд чи їм це вдалося, зате знайшлись покупці, яких влаштовувала обмежена функціональність „звапів“.
— Тяньґонці, — додала Прайс, підхопивши мою думку. — Якщо це вони придбали закрконські катери, то справи кепські. „Звапи“ нівелюють нашу перевагу в битві на підступах до системи.
— Ну, це ти драматизуєш, — сказав я. — Сотня катерів погоди не зробить.
У спрямованому на мене погляді її смарагдових очей промайнуло щось схоже на поблажливість.
— Ти чудовий пілот, шкіпе, і гарний командир. Але тебе не вчили воювати. Зрозумій: буде не просто сотня катерів, а сотня мобільних ударних з’єднань — катери під прикриттям кількох кораблів другого, третього й четвертого класу. Катерам не знадобиться вступати з нами в бій. Їхні „звапи“ позбавлятимуть наші судна маневровості, потім вони ховатимуться в апертурі, а далі вже діятимуть інші кораблі ударного з’єднання.
Я трохи подумав над її словами.
— Атож, не надто весело. Але це не кінець світу. Ми добре попрацювали, зібрали потужний флот, вирішили проблему нестачі особового складу — з останнім завданням упоралися навіть краще, ніж могли сподіватися. Ми обов’язково поб’ємо Чанґа.
— Але якою ціною! — скрушно промовила Кортні. — Адже ми розраховували знищити половину тяньґонського флоту ще на шляху до планети… — Вона рвучко підвелася. — Треба доповісти міністрові Новаку. Можливо, гроші за катери ще не сплачено, і в такому разі нам вдасться перекупити їх.
Коли Прайс пішла, я викликав на екран розпорядження про її переведення і після
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реальна загроза», після закриття браузера.