Читати книгу - "Лоліта"

"Прошу, мiстере Мiд, хто був цей добродiй?" Спершу Бiлль, далi Фей з дуже серйозним виглядом вiдмовно похитали головою.

"Уявiть собi", пояснила Фей, "якийсь недоречний нахаба приєднався до нас, щоб добрати другу пару. Чи не так, Доллi?" Вона вже була для них Доллi. Держак моєї ракети все ще був мерзотно теплим на дотик. Перед тим як пiднятись в готель, я завiв її в вузьку алейку, напiвзарослу духмяним чагарником сизих кольорiв, i вже збирався дати волю назрiлим риданням, — збирався благати її, зачаровану, байдужу, щоб вона розпорошила хоча б як, бодай через брехню, тяжкий жах сповиваючий мене — як раптом ми опинились позаду дивно судомної пари, — начебто зiштовхується одна пара з iншою в iдилiчнiй обстановцi старих комедiй. Бiлль та Фей геть знемагали вiд смiху — ми вочевидь прийшли посеред якогось їх приватного жартування. Це не мало бiльше значення.

Таким тоном, як нiби це не мало великого сенсу, як нiби життя автоматично котилося далi по колу всечасних забав, Лолiта сказала, що пiде перевдягатись для купання, — хотiла пошвендятись бiля басейну: бо день був дивний, Лолiто!

21.

"Ло! Лоло! Лолiто!" — чую свої вигуки з порога в сонячну далину, причому акустика часу, купального часу, додає моєму зову та його зрадницькiй хриплостi багато тривоги, пристрастi й муки, що право же, будь Лолiта мертва, ривком розкрився б її застiбнутий блискавкою саван. Я, нарештi, здогнав її посеред гладкої муравистої тераси — вона втекла, поки я перевдягався. Ах, Лолiта! Вона там гралася з песиком — песиком, а не зi мною. Пес (якийсь напiвтер'єр) пускав i знову захлопував у зубах — та ще якось приганяв до щелепи — вогкий червоний гутаперчевий м'ячик; переднiми лапами брав швидкi акорди на пружному газонi; й кудись ускакував. Менi тiльки хотiлося знати, де вона, я все'дно не мiг купатись через жахливий стан мого серця, та кому яке дiло, i ось вона грала з собакою, а я стояв поруч, в халатi, i вже не звав її; та раптом щось в узорi її рухiв уразило мене... вона кидалась туди-сюди в своїх ацтеково-червоних плавках й бюстгальтерчику, й було щось наче захват, ледь не безумство в її спритнярствi, щось багато бiльше нiж проста радiсть. Навiть собака був спантеличений її перебiльшеним святкуванням. Я поглянув навколо й тихо поклав руку на груди. Бiрюзовий басейн за терасою вже був не там, а в моїй груднiй клiтинi, й мої органи плавали в ньому, як плавають людськi випорожнення в блакитнiй морськiй водi вздовж надбережжя в Нiццi. Один з купальцiв вiдiйшов од басейну й, вполовину прихований павинячою тiнню лиштви, завмер тримаючись за кiнцi рушника, накинутого на нього, й янтарним поглядом стежачи за Лолiтою. Так вiн стояв, закамуфльований свiтлотiнню, викривлений ягуарними блисками й замаскований власною голизною; вологе чорне волосся — точнiше, рештки волосся — прилипли до його круглого черепа, вусики над червоною губою здавались вологою плямкою, шерсть на грудях ширилась двокрилим трофеєм, пульсував пуп, яскравi бризки стiкали по лахматих ляжках, тiснi, вологi чорнi купальнi трусики ледь не лупались вiд здорової сили там, де випнутим обрисом позначалась здоровезна мошна, круто пiдтягнута вгору й товстим щитом прикладена до всторченого знаряддя сатира. Й поки я зорив на його кругле, горiхо-брунатне обличчя, то збагнув, що от впiзнав його по вiдображенню в ньому образу моєї доньки, — це була така ж гримаса блаженства, ба тiльки перетворена на щось потворне в перекладi на чоловiчий кшталт. А крiм того менi стало ясно, що дiвчинка, моя дiвчинка, знаючи, що вiн її позирає, насолоджується його хтивим поглядом i на позiр йому скаче й радiє, — мерзенна, кохана повiйка! Кинувшись за м'ячем i не впiймавши його, вона повалилась на спину, стрiмко працюючи в повiтрi нечемними, молодими ногами; зi свого мiсця я вiдчув мускус її збудження; й тут, скам'янiвши вiд священної огиди, я побачив, як мужчина прикрив очi, оголив рiвнi, огидно-маленькi зуби й притулився до дерева, в лиштвi якого цiла зграя плямистих прiапiв зайшлась в дрижаннi. Одразу по цьому сталась незвичайна метаморфоза. Вiн вже був не сатир, а мiй надзвичайно зичливий i глупий швейцарський дядько — той Густав Трапп, вкотре згаданий мною, який, бувало, хотiв нейтралiзувати запiй (лупив пиво, змiшане з молоком, свинюка) тим, що завзятим штангiстом пiдiймав тягарi, хитаючись i пихкаючи, на березi озера, в старомодному купальному костюмi, хвацько спущеному з одного плеча.

Теперiшнiй Трапп помiтив мене здаля й, розтираючи потилицю натягнутим мiж руками рушником, з удаваним недбальством пiшов по напрямку до басейну. Й, неначе згасло сонце, що осявало її гру, Лолiта притихла й неквапно пiднялася з землi, негуючи м'ячик, який тер'єр так зручно поклав проти неї. Хто може сказати, якi глибокi образи ми завдаємо собацi тим, що припиняємо боркання! Я почав казати щось, та раптом сiв на траву з цiлком неймовiрним болем у грудях, й мене вивернуло потоком якихось бурих i зелених речей, якi, наскiльки пам'ятаю, я не їв.

Я побачив очi Лолiти: їх погляд менi здався радше завбачливим, нiж наляканим. Я почув, як вона сказала добрiй дамi, яка пiдiйшла до нас, що з її татом стався "якийсь приступ". За тим я тривалий час лежав на шезлонгу й спорожняв келишок за келишком. Вже наступного ранку я вiдчув себе достатньо змiцнiлим, щоби продовжити подорож (чому лiкарi, якi доглядали мене в подальшому, не давали вiри).

22.

Двокiмнатний котедж, наперед заброньований нами, пiд знаком Срiбної Шпори, в Ельфiнстонi (не дай бог комусь почути їх стогiн), виявився приналежним до лакованої, смугло-соснової iзбяної породи, яка так подобалась Лолiтi у днi нашої першої безтурботної поїздки. Ах, тепер все змiнилось. Я мовлю не про Траппа чи Траппiв... Врештi-решт... ну, самi розумiєте.

Врештi-решт, панове, ставало доволi ясно, що всi цi iдентичнi детективи в призматично-мiнливих авто були виплодом моєї манiї переслiдування, повторними видiннями, заснованими на збiгах й