Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Юніс хотіла, щоб цей день став справжніми поминками Бомбардира, тож вони гуляли по освяченому часом маршрутові. Перетинаючи пірс, Юніс і Ґевін зустріли молоду пару, яка вигулювала мініатюрних мопсів, хлопчика й дівчинку, одягнених у блискучі нашийники. Юніс не змогла стриматися, вона зупинилась і висловила свій захват цими милими істотами, після чого собаки, щасливі, відійшли. Ґевін подивився на сумовите обличчя Юніс і стиснув її руку.

— Вище носа, старенька. Скоро Білл Бейлі буде вдома.

Юніс нарешті дозволила собі завести собаку. Вона все збиралася зробити це після смерті Бомбардира, але потім, загубивши його прах, відчувала, що не заслужила такої радості. Юніс знала, що має виконати свій обов’язок перед старими друзями, перш ніж заводити нових. Білий колі з чорними плямами провів більшу частину свого короткого життя на ланцюгу біля хліва, і персонал у Баттерсі не мав особливо оптимістичних прогнозів щодо його реабілітації. Проте малий пес мав велике хоробре серце, що бажало дати світу ще один шанс. Персонал назвав його Біллом Бейлі, як героя пісні, на щастя, сподіваючись, що йому вдасться знайти собі гарного друга, який забере його додому. І він знайшов. Юніс. Щойно побачивши його, вона закохалася в ці загострені вуха і великі темні очі. Спершу Білл Бейлі поставився до неї з підозрою, але після кількох відвідин вирішив, що Юніс його цілком улаштовує, і навіть лизнув їй руку. Наступного тижня він переїде до неї назавжди.

Юніс і Ґевін несли господарську сумку по черзі. Юніс спершу неохоче на це погодилася, але разом три її друга виявилися несподівано тяжкими, і тепер вона раділа, що Ґевін зголосився їй допомогти.

— Хай йому грець! — вигукнув Ґевін. — Та краще б ми поклали їх на візок, які зазвичай котять за собою літні пані, щоб не носитися з цією торбою.

Юніс рішуче похитала головою.

— Ти що, жартуєш! Хочеш, щоб я виглядала, як літня пані? — відповіла вона.

Ґевін підморгнув їй:

— Не хвилюйся. Ти виглядаєш, мов тобі не більше ніж сорок, моя люба.

Усередині павільйону для ігрових автоматів було спекотно і гамірно, пахло хот-догами, пончиками і попкорном. З виразу Ґевінового обличчя можна було зробити висновок, що він невисокої думки про цей Вавилон. Кольорові вогні оберталися та зблискували синхронно із звуками дзвіночків і зумерів. Гроші зникали в гральних автоматах, виграші з грюкотом викочувалися назовні; перше, щоправда, відбувалося набагато частіше, ніж друге. Коли Ґевін у своїх найкращих черевиках наступив на розчавлений чипс, він уже зібрався тікати з цієї божевільні, але Юніс запхала йому в долоню дріб’язок і підвела до улюбленого грального автомата Бомбардира.

— Давай-но, спробуй! Бомбардир обожнював цей автомат.

Засунувши монету в отвір, Юніс згадала, з яким розгубленим обличчям Бомбардир стояв тут, коли вони востаннє приїжджали в Брайтон, але потім як швидко його збентеження змінилося на щиру усмішку, коли вона допомогла йому. Сьогодні день радісних спогадів, а не сумних. Юніс тягала Ґевіна по залі для ігрових автоматів з півгодини, і врешті-решт він навіть почав мати від цього задоволення. Після низки (очевидно, запрограмованих) програшів Ґевін таки виграв маленького потворного іграшкового ведмедика, якого він вручив Юніс, очевидно, пишаючись своїм досягненням. Поки Юніс вдивлялася в кумедну перекошену мордочку ведмедика, їй дещо спало на думку.

— Треба купити кожному з них сувеніри, — сказала вона, підіймаючи смугасту сумку.

В одному з кіосків на пірсі вони побачили брелок для ключів у вигляді пончика. Це для Дугласа. У крамниці на Лейнс[93] Ґевін знайшов стаффордширського порцелянового мопса.

— Він виглядає, як кобель, — зауважив Ґевін, — але, можливо, Бейбі Джейн це навіть сподобалося б.

Вони обідали рибою зі смаженою картоплею, і Ґевін відкоркував пляшку шампанського, щоб пом’янути вміст смугастої сумки, яка лежала біля них на стільці. Юніс вирішила не випускати її з поля зору ні на секунду. Шампанське дало Юніс сміливість усвідомити те, що тепер вона має зробити. Вона мусить відпустити їх. Павільйон виблискував на сонці, його маківки й шпилі, здається, проколювали небо.

В оазі Касанду зеленій Палац поставив Кубла-хан…

Павільйон завжди чимось нагадував Юніс про вірші Кольріджа, навіяні опіумом.[94] Вони зайдуть усередину.

Остання подорож Бомбардира і перша Дугласа й Бейбі Джейн. Юніс оминула кухню, де був виставлений рожен для смаження собак. У сувенірній крамниці вона придбала сніжну кулю з моделлю павільйону всередині. Подарунок для Бомбардира. Коли Юніс уже зібралася заплатити, дещо привернуло її увагу.

— Я ще візьму оту коробку печива, — сказала вона жінці на касі.

— Уже зголодніла? — запитав Ґевін, пропонуючи їй свою допомогу з покупками.

Юніс усміхнулася:

— Мені треба повернути одній леді, її звати Поліна, коробку печива.

Надворі, коло ставка, вони знайшли лаву й присіли. Дах Павільйону віддзеркалювався на гладкій поверхні води, немов кулька різдвяної ялинки. Юніс дістала з кишені ножиці й вирізала в смугастій сумці дірку.