Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Для розгляду найважливіших справ за розпорядженням головнокомандувача фронту (командувача окремої армії) міг бути застосований особливий військовий суд, до складу якого входили голова і три члени (ними були голова корпусного або військово-окружного суду і два генерали від військ).

Право подання касаційних скарг і протестів на вироки військових судів було значною мірою ілюзорним, оскільки головнокомандувач армій фронту міг «не давати справі ходу в касаційному порядку…якщо, з огляду на забезпечення наявних інтересів армії, військової дисципліни або громадської безпеки, визнає за необхідне негайне виконання над підсудними покарання»[556].

Слід підкреслити, що безпосереднім завданням органів військової юстиції була боротьба зі злочинністю в армії. Кількість справ, які розглядалися військовими судами, була величезна. Так, у 1907–1913 рр. під слідством і судом за різні дисциплінарні проступки і злочини перебувало близько 333 тис. військовослужбовців[557].

У період Першої світової війни кількість військовослужбовців, які були притягнуті до судової відповідальності, зросла ще більше. Дійшло до того, що утримувати засуджених солдатів було ніде. 24 січня 1917 р. військовий комендант м. Києва повідомляв прокурору Київського військово-окружного суду: «Внаслідок значно зрослого останнім часом числа засуджених Київським військово-окружним судом нижчих чинів місця ув’язнення, у яких вони утримуються до виконання вироків, настільки переповнені, що подальший прийом і утримування їх під вартою видаються вкрай скрутними…»[558].

У структурі злочинності в армії і на флоті на початку XX ст. серйозне місце посідали справи політичного характеру.

У 1905–1906 рр. в одному лише військово-морському суді Севастопольського порту відбулося три великих політичних процеси: 16–20 серпня 1905 р. слухалася справа про 75 нижчих чинів судових команд броненосця «Георгій Побєдоносець» (результат: трьох засуджено до розстрілу, решту — до каторжних робіт і віддання у виправні арештантські відділення); в лютому 1906 р. суд розглядав справу 68 моряків — учасників виступу на броненосці «Потьомкін»; у цей же час перед судом постали учасники повстання на крейсері «Очаков» (6 березня на острові Березань були розстріляні П. П. Шмідт і троє його товаришів). У березні — квітні 1906 р. Київський військово-окружний суд виніс суворий вирок у справі про листопадове (1905 р.) збройне повстання в частинах гарнізону м. Києва (до суду було віддано 102 особи; справа підпоручика В. П. Жадановського розглядалася в тому ж суді у вересні 1906 р.).

У 1907 р. Одеський військово-окружний суд, в якому не було в цей час таких гучних процесів, приговорив до страти 12 нижчих чинів, до каторжних робіт — 84 особи, до виправних арестантських відділень — 116 осіб[559].

З 1905 р. почалося зростання кількості звинувачених у справах, що розглядалися військовими судами в порядку надзвичайної підсудності, на підставі військового і «охоронного» положень. Якщо в 1902–1904 рр. до військового суду було віддано 74 цивільні особи, то в 1905 і 1906 рр. — відповідно 308 і 4698[560]. У 1907 р. було засуджено 4335 осіб, у 1908 р. — 7016, у 1909 р. — 5400. Загалом з червня 1907 р. до липня 1914 р. через військово-окружні суди пройшло понад 21 тис. цивільних осіб — учасників революційного руху[561].

Справи, котрі передавалися на розгляд військових судів на підставі «виключних» положень, не завжди були справами про державні злочини у власному розумінні. Але у переважній більшості випадків це були справи, що мали політичне або громадське забарвлення[562]. Кількість справ, які передавалися до органів військової юстиції, була найбільшою на околицях європейської Росії.

Єдине, що дещо стримувало в цей період масштаби передачі справ про цивільних осіб у військово-окружні суди, — це обмежене число суддів, здатних розглядати такі справи хоч би поверхово, почасти з уже заздалегідь готовим рішенням.

Справ було так багато, що голови військово-окружних судів влаштовували в місцях діяльності тимчасових військових судів паралельні засідання. Такі засідання було, зокрема, відкрито в листопаді 1907 р. у Катеринославі і Єлисаветграді[563] (а інколи в Катеринославі працювали і три військових суди одночасно[564].

А начальство настійливо вимагало прискорити розгляд справ. У відповідь на одну з таких вимог у липні 1908 р. голова Одеського військово-окружного суду генерал-лейтенант А. Н. Ніщенков пояснював повільність у діяльності суду «значним і безперервним надходженням справ з Катеринославського і Севастопольського районів, так що на час закриття тимчасових військових судів у Катеринославі і Севастополі… уже накопичується значна кількість нових справ, які доводиться переносити на наступну сесію суду». Тому генерал пропонував заснувати в зазначених містах тимчасові відділення військового суду, «з тим, щоб головуючі в цих пунктах військові судді змінювалися кожні три місяці». У зв’язку з цим Ніщенков просив посилити склад військово-окружного суду[565].

Вироки військових судів характеризувалися винятковою суворістю, а часто — і відвертою жорстокістю. За 168 справами