Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

М’які валюти були серйознішою проблемою для кількох американських компаній, що мали бізнес у комуністичних країнах із м’якими валютами. 1974 року Pepsi уклала контракт на продаж своєї продукції в Радянському Союзі. Комуністи теж п’ють колу. Але що в біса збиралася робити Pepsi з тими мільйонами рублів? Замість цього Pepsi та радянський уряд обрали старий перевірений бартер. Pepsi міняла свій сироп для солодких напоїв на горілку «Столичная», що цінувалася на Заході[232].

Усе це видається дуже логічним, за винятком заворушень на вулицях аргентинських міст. Фактично обвал з валютою аргентинського типу трапляється несподівано часто. Погляньмо на рядок з попередніх сторінок: «Інвестори забирають свої капітали в інше місце, продаючи на прощання місцеву валюту». Однак тепер давайте ще наблизимо це твердження до реальності: «Інвестори панікують зі сльозами і стогонами, продаючи активи й позбуваючись місцевої валюти в максимально можливих обсягах і за будь-яку можливу ціну, сподіваючись проскочити крізь двері, поки ринок повністю не колапсує!»

Аргентина, Мексика, Росія, Туреччина, Південна Корея, Таїланд і країна, назва якої винесена в заголовок розділу, — Ісландія. Що між ними спільного? Не географія. Не культура. Явно не клімат. Це все країни, що постраждали від кризи валюти. Немає двох однакових криз. Вони мають сценарій, що зазвичай розігрується у три дії: (1) країна залучає значний іноземний капітал; (2) відбувається щось погане: уряд надто багато позичає й ризикує потрапити в дефолт; лускає мильна булька нерухомості; країна з фіксованим обмінним курсом потрапляє під девальвацію; банківська система стикається з підводним каменем неповернення кредитів — можлива комбінація всіх цих подій; (3) іноземні інвестори намагаються перевести свій капітал деінде — бажано до того, як це робитимуть інші. Країна молить решту світу допомогти зупинити спадаючу економічну спіраль.

Для того, щоб зрозуміти, як це все розігрується, давайте подивимося на найсвіжішу жертву — Ісландію. Це не бідна країна, що розвивається. Фактично Ісландія була на чільних позиціях за Індексом людського розвитку ООН у 2008 році. Я постарався якнайкраще подати три дії Ісландії:

Дія 1: У першому десятилітті ХХІ століття валюта Ісландії, ісландська крона, була дуже сильною, і реальні відсоткові ставки були високими за світовими стандартами. Ісландські відносно нерегульовані банки приваблювали капітал з усього світу, оскільки інвестори очікували високих реальних прибутків. На піку ісландські банки мали активи в десять разів більші за весь ВВП країни. Банки використовували ці величезні запаси капіталу, щоб інвестувати у спосіб, що 2006 року видавався дуже мудрим. Тим часом високі внутрішні відсоткові ставки стимулювали ісландців брати позики в інших валютах, навіть при відносно малих купівлях. Економіст із Університету Ісландії казав у передачі CNN Money: «Коли ви купували авто, вас мали запитати: — Як ви збираєтеся це фінансувати? Половину в єнах і половину в євро?[233]»

Дія ІІ. Глобальна фінансова криза принесла біду для всього світу і катастрофу для Ісландії. Ісландські банки спричинювали величезні збитки від поганих інвестицій і проблемних кредитів. На кінець 2008 року три основні банки країни припинили своє існування; центральний банк, що взяв на себе управління найбільшими приватними банками, також технічно був у стані дефолту. New York Times у листопаді 2008 року розмістила статтю, яка починалася так: «Люди банкрутують увесь час. Компанії також. Але країни?»

Оскільки крона стрімко впала, вартість усіх споживчих кредитів в іноземних валютах зросла до небес. Подумайте: якщо ви берете кредит у євро, а крона втрачає половину своєї вартості відносно євро, то місячний платіж у кронах подвоюється. Звичайно, багато активів, які були придбані ісландцями з використанням цих кредитів, такі, як будинки і нерухомість, також стрімко втратили свою вартість.

Дія ІІІ. Ісландська крона втратила половину своєї вартості. Ринок акцій упав на 90 %, ВВП знизився на 10 %, безробіття поставило новий рекорд за сорок років. Люди були сердиті — подібно до Аргентини. Одна жінка казала кореспондентові The Economist: «Якби я зустріла банкіра, я б дала йому копняка такого, що мій черевик застряг би всередині». Це була вихователька дитячого садочка[234].

Навіть Індекс Біг Мака мав сумний епілог для Ісландії. У жовтні 2009 року три ісландські ресторани McDonald’s поставили вимогу, щоб їхні ісландські підрядники купували продуктову сировину і пакування з Німеччини. Оскільки крона втратила у вартості відносно євро й оскільки уряд ввів високі тарифи на імпорт, вартість цих поставок складових з Німеччини фактично подвоїлася. Власник підрядних ресторанів сказав, що для того, аби мати «пристойний прибуток», Біг Мак треба продавати по ціні, еквівалентній більш ніж шести доларам, — дорожче, ніж будь-де у світі, що було неприйнятною ціною в країні, яка переживала розпал глибокої рецесії. Замість цього McDonald’s закрив свої двері в Ісландії[235].

Економічний спад, що раз по раз виникає через утечу інвесторів з країни, має очевидне рішення: можливо, треба зробити так, щоб тікати було важче. Деякі країни провели експерименти з контролем за капіталами, коли на вільне переміщення капіталів накладалися різні обмеження. Як і багато інших очевидних методів виправлення ситуації, цей має менш очевидні проблеми. Якщо іноземні інвестори не можуть утекти з країни зі своїми капіталами, вони навряд чи намагатимуться увійти в неї. Це трохи нагадує спроби підвищити доходи універмагу, заборонивши всі повернення товарів. Група економістів дослідила п’ятдесят дві бідні країни за період з 1980 по 2001 рік для виявлення зв’язку між фінансовою лібералізацією (полегшенням переміщення капіталів у країну і з неї) та економічними здобутками. Тут є плюси і мінуси: країни, що вводять певний контроль за рухом капіталів, розвиваються повільніше. The Economist так підсумував результати цих досліджень: «Випадкова криза може бути ціною, яку варто заплатити за прискорення розвитку»[236].

Гаразд, а що, якби ми всі мали однакову валюту? Чи допомогло б це уникнути головного болю з валютами? Зрештою, штат Айова ніколи не мав фінансових криз, коли інвестори з Іллінойсу забирали свої капітали назад через річку Міссісіпі. Є певні вигоди від розширення валютної зони: це було логічним для євро, що замінив більшість окремих валют у Європі. Єдина валюта в Європі (та й у п’ятдесяти штатах США) зменшує транзакційні витрати і стимулює прозорість