Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я вимагаю, щоб мене впустили в цей дім, — наполягав Гайрам, намагаючись говорити якомога авторитетніше. — Ім'ям закону! Впусти нас обох, мене й свідка Біллі Кербі.
— Назад, назад, сквайре, не доводьте мене до гріха! — дуже серйозно сказав Шкіряна Панчоха, показуючи рукою, щоб Гайрам відійшов.
— Тобі ж гірше буде! — мовив Гайрам. — Ану, Біллі, Джотеме, сміливіше вперед! Мені потрібні докази.
І Гайрам, сприйнявши спокійний, хоч і рішучий вираз обличчя Натті за ознаку покірливості, ступив на поріг. Але старий мисливець ухопив його за плечі й швиргонув з такою силою, що той відкотився клубком кроків на десять. Все це відбулося так несподівано, і сила старого так здивувала представників закону, що вони завмерли, але. вже за мить від усієї душі зареготався Біллі Кербі.
— Оце добре, старий! — загорлав він. — Виходить, сквайр знає тебе ліпше, ніж я. А йдіть-но сюди на травичку та зітніться по-людськи, а ми з Джотемом подивимось, щоб усе було як слід.
— Біллі Кербі, я наказую тобі виконати свій обов'язок! — верещав віддалік Гайрам. — Хапай його! Ім'ям закону наказую — хапай його!
Але Шкіряна Панчоха прибрав ще грізнішу позу — в руках його з'явилася рушниця, яку він спрямував на лісоруба.
— Відійди, прошу тебе, — сказав мисливець лісорубові. — Ти ж знаєш, як я стріляю, Кербі! Я не хочу проливати твоєї крові, але швидше ця зелена трава забагриться моєю й твоєю кров'ю, ніж ти ввійдеш у мою оселю!
Поки все, що тут відбувалось, здавалося лісорубові лише потішною забавкою, він був схильний підтримувати слабшого, та коли з'явилася рушниця, настрій його враз змінився. Він підвівся з колоди на весь свій велетенський зріст і, дивлячись просто в обличчя Натті, відповів:
— Я прийшов до тебе не як ворог, Шкіряна Панчохо. Твоєї залізної палиці я боюся не більше, ніж зламаного сокирища. Сквайре Дулітл, скажіть, що я маю робити згідно з законом, і ми побачимо, чия візьме.
Але мирового суддю як лизень злизав. Щойно в руках у Натті з'явилася рушниця, Гайрам і Джотем кинулися навтіки. Коли Біллі, дивуючись, що не чує відповіді, озирнувся, то побачив лише дві постаті, які мчали до селища: очевидно, ті добродії не тільки встигли вирахувати подумки швидкість кулі, а й дальність її польоту.
— Ти настрахав їх до смерті, — презирливо мовив Кербі, — але мене тобі не злякати! Отож, містере Бампо, опусти рушницю, а то ми з тобою посваримося.
Натті опустив зброю і відповів:
— Я не зичу тобі лиха, Біллі Кербі, але розсуди сам, чи можу я впустити до своєї хатини тих негідників? Я не заперечую, Біллі, що вбив оленя: можеш узяти шкуру, коли тобі потрібні докази. Премія за вбитих пум покриє штраф, і суддя буде задоволений.
— Правильно, правильно, старий! — вигукнув Кербі, і його обличчя проясніло. — Давай шкуру, й цього для закону вистачить.
Натті ввійшов усередину хатини і незабаром з'явився знову, з бажаним речовим доказом в руках. Біллі Кербі зразу ж пішов собі, зовсім не сердитий на Шкіряну Панчоху, так ніби нічогісінько не сталося. Він простував берегом озера й час од часу заходився сміхом, пригадуючи, як Гайрам полетів перекидом, коли його турнув старий мисливець, і взагалі вся ця справа здавалася йому дуже смішною.
Але ще лісоруб не дійшов до селища, як усіх облетіла чутка про те, що Натті виявив непослух законові, погрожував йому, Біллі, рушницею і розправився з Дулітлом, відкинувши його від свого порога. Хто говорив, що тут потрібне втручання шерифа, хто натякав, мовляв, слід скликати ополчення, щоб помститися за скривджений закон. Зібрався чималий гурт громадян і вирішував, що робити з Натті. Поява Біллі із шкурою оленя значно спростила питання, бо тепер не було потреби робити обшук — лишалося тільки стягнути з мисливця штраф і тим самим задовольнити закон. Надумали, що це можна відкласти й до понеділка, адже для багатьох поселенців суботній вечір був святковим. Отже, всі подальші заходи відклали на тридцять шість годин.
РОЗДІЛ XXXI
Скажи: то, може, ти б ще зміг
Ввійти до лева у барліг, —
До Дугласа в його будинок?
Вальтер Скотт, «Марміон»
Загальне збудження помалу вщухло й поселенці почали розходитися, кожен з поважним виглядом людини, що виконала свій громадянський обов'язок. Саме тоді Олівер Едвардс, повертаючись від священика, спіткав дорогою вже знайомого читачеві адвоката на ймення Ліппет. Мало спільного було між ними, однак обидва належали до порівняно більш освіченого прошарку громади, отож, звісна річ, були знайомі. А що зустрілися вони в таку хвилину, коли нечемно було б розійтись, не перекинувшись ані словом, то й виникла така ось розмова.
— Чудовий вечір, містере Едвардс, — почав жвавий у балачці адвокат. — Але й дощик не завадив би. Поганючий цей наш клімат: або посуха, або потоп. Мабуть, ви звикли до рівнішої погоди?
— Я народився в цьому штаті, — холодно відповів Едвардс.
— Атож, хоч люди різне про це кажуть. Але людина так швидко призвичаюється до навколишніх обставин, що, зрештою, воно й байдуже, хто звідки родом. Цікаво, а яка позиція судді у справі Натті Бампо?
— У справі Натті Бампо? — непорозуміло перепитав Олівер. — На що це ви натякаєте?
— Як! Ви нічого не знаєте? — вигукнув Ліппет, так майстерно вдаючи подив, що він здався Едвардсові щирим. — О, справа досить поважна. Кажуть, старий застрелив оленя в горах, а в очах судді Темпла це, знаєте, злочин.
— Та невже? — пробурмотів Едвардс, відвернувшись, щоб співрозмовник не помітив гарячої краски, що залила його смагляве обличчя. — Але що з того? Сплатить штраф — та й край.
— П'ять фунтів готівкою? Чи ж знайдеться у Натті стільки грошей?
— Чи знайдеться! — вигукнув юнак. — Містере Ліппет, я небагатий, ба навіть бідний і відкладаю свою платню на одну справу, дорогу моєму серцеві. Але я ладен віддати все до останнього цента, тільки б Натті Бампо й на годину не потрапив за грати. А поза тим, він убив дві пуми, і винагорода за це значно перекриває штраф.
— Атож, атож, — погодився адвокат, задоволено потираючи руки. — Це ми заладнаємо, добродію, цю дрібницю ми, безперечно, заладнаємо.
— Як це розуміти — «заладнаємо»? Поясніть, будь ласка.
— Бачите, олень — це дрібниця порівняно з тим, що сталося пополудні, — вів далі адвокат довірливим, дружнім тоном, який розчулив юнака, дарма що той почував неприязнь до Ліппета. — Мабуть,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.