Читати книгу - "Джерело"

«І в усьому розчарував батька».

Багато років Хуліан чинив за батьковою порадою і дозволяв серцю показувати шлях — але який же то був звивистий і нерівний шлях, адже серце його прагнуло зовсім не такої Іспанії, якої хотів його батько. Мрії Хуліана щодо майбутнього своєї країни були такі сміливі, що він не наважувався їх висловити до смерті батька, і навіть тоді Хуліан не мав уявлення, як будуть сприйняті його дії не лише в палаці, а й в усій державі. Хуліан тільки й міг, що чекати, не замикати серця і шанувати давні звичаї.

І тут три місяці тому все змінилось.

«Я зустрів Амбру Відаль».

Сповнена життя красуня з сильним характером перевернула світ для Хуліана. Через кілька днів після їхньої першої зустрічі Хуліан нарешті зрозумів слова свого батька: «Серце покаже тобі шлях… Треба хапатися за кожну змогу виявити доброту й любити всім серцем!» Піднесення, яке відчув закоханий принц, не можна було порівняти ні з чим, чого Хуліан зазнав у житті, і він відчував, що робить перші кроки до того, щоб перетворити своє життя на шедевр.

Але тепер принц дивився просто перед собою на дорогу, і його переповнювала самотність і лиховісне відчуття відірваності від світу. Батько помирає, кохана не бажає з ним розмовляти, й ось тепер він накинувся з погрозами на свого вірного вчителя, єпископа Вальдеспіно…

— Принце Хуліане, — умовляв його єпископ. — Треба їхати. Ваш батько хворий. Сили його слабкі, і він хоче поговорити з вами.

Хуліан поволі повернув голову й подивився на старого батькового друга.

— Як ви гадаєте, скільки в нього часу? — прошепотів він.

Голос Вальдеспіно затремтів, він був готовий заплакати.

— Він просив не хвилювати вас, але в мене таке відчуття, що його кінець ближчий, ніж я передчував. Він бажає попрощатися.

— А чому ви не сказали мені, куди ми їдемо? — спитав Хуліан. — Навіщо така таємничість?

— Вибачте, я не мав вибору. Ваш батько дав мені чіткий наказ: ізолювати вас від зовнішнього світу, від новин, доки не матиме змогу поговорити з вами особисто.

— Ізолювати мене… від яких новин?

— Гадаю, буде краще, якщо батько сам вам усе пояснить.

Хуліан довго дивився на єпископа.

— Перш ніж я його побачу, мені треба дещо знати. Він у здоровому глузді? Чітко мислить?

Вальдеспіно непевно поглянув на нього.

— А чому ви питаєте?

— Бо, — відказав Хуліан, — такі вимоги сьогодні здаються дуже дивними й імпульсивними.

Вальдеспіно печально кивнув.

— Хай там які вони, а ваш батько — король. Я люблю його і корюся йому. І ми всі теж.

Розділ 73

Стоячи біля вітрини, Роберт Ленґдон і Амбра Відаль вдивлялися в рукопис Вільяма Блейка при м’якому світлі лампади. Отець Бенья пішов поправляти лавки, ґречно залишивши їх на самоті з книжкою.

Ленґдонові важко було читати маленькі літери, написані рукою поета, а от заголовок був дуже розбірливий:

Чотири Зоа

Від цих слів у серці Ленґдона одразу зажевріла надія. «Чотири Зоа» — так називалася одна з найвідоміших провидчих поем Блейка, об’ємна, поділена на дев’ять «ночей», тобто розділів. Тематика цього твору, як пригадував Ленґдон, який читав його в коледжі, стосувалася занепаду традиційної релігії й торжества науки.

Ленґдон пробігся очима по строфах, побачив, що рукописні рядки сягають середини аркуша, а нижче — елегантна віньєтка, яка означає кінець тексту.

«Це остання сторінка поеми, завершення одного з його найпотужніших шедеврів!»

Ленґдон нахилився, примружився і спробував вчитатися в бісерне письмо, але при тьмяній лампаді все одно не міг його розібрати.

Амбра теж присіла поруч, майже прихилившись лобом до скла. Вона уважно проглядала поезію, а потім спинилася й прочитала вголос:

— «І між вогнів Людина пройде, і зло все вигорить дотла».

Ленґдон замислився, похитав головою.

— Мабуть, Блейк має на увазі повне зникнення релігії, яка морально занепала. Майбутнє без релігії — це одне з тих пророцтв, які в нього раз у раз повторюються.

Амбра сповнилася надії:

— Едмонд казав, що його улюблений рядок — це те пророцтво, на справдження якого він сподівається.

— Що ж, — погодився Ленґдон, — звичайно, майбутнє без релігії — це те, чого бажав Едмонд. Скільки там літер?

Амбра стала рахувати, але похитала головою.

— Сорок дві…

Стала проглядати далі, знову зупинилась.

— А оце? «І зір зросте, й доступні стануть світи незнані, повні дивовиж».

— Може бути, — мовив Ленґдон і замислився, що це означає.

«Людський розум продовжує зростати, даючи нам змогу глибше проникнути в істину».

— Задовго, — сказала Амбра. — Зараз далі дивлюся…

Гостроока директорка музею вчитувалась у рукопис, а Ленґдон замислено ходив туди-сюди за її спиною. Ті рядки, які вона щойно прочитала, пролунали в його голові й викликали спогад: він читає Блейка в Принстоні на парі з бритліту.

Як це інколи бувало, ейдетична пам’ять накликáла образ за образом, які йшли один за одним нескінченною вервечкою. Раптом, спинившись посеред крипти, Ленґдон побачив свого професора, який звернувся до студентів, що тільки-но пройшли «Чотири Зоа», зі старими як світ питаннями: «Що б ви обрали — майбутнє без релігії чи без науки?» І професор додав: «Очевидно, Вільям Блейк тут зі своїм вибором визначився, і ніде його надії на майбутнє не висловлені так прозоро, як в останньому рядку цієї епічної поеми».

Ленґдон перевів подих і, схвильований, розвернувся до Амбри, яка все намагалася розібрати рукопис Блейка.

— Амбро! Подивись одразу кінець! — сказав він, пригадавши фінальний рядок.

Амбра подивилася на кінець вірша. За кілька секунд зосередженого читання, вона, глибоко здивована, озирнулася до професора.

Ленґдон теж схилився над книжкою і став вдивлятися в письмо. Тепер, знаючи слова, він із легкістю прочитав їх, накиданих дрібним почерком поета:

Релігії усі похмурі згаснуть & наука добра візьме трон.

— Релігії усі похмурі згаснуть, — уголос прочитала Амбра, — й наука добра візьме трон!

Цей рядок не лише був жаданим серцю Едмонда пророцтвом, він і підсумовував його презентацію:

«Релігії занепадуть — наука запанує».

Амбра уважно стала рахувати літери, та Ленґдон розумів, що це вже не обов’язково. «Так, це ті самі слова, без сумніву!» Тепер його хвилювало, як знайти Вінстона й запустити презентацію Едмонда. Тепер Ленґдон мав розповісти свій план Амбрі сам на сам.

Він звернувся до отця Беньї, який уже повертався.

— Отче, — звернувся до нього Ленґдон. — Ми майже все зробили. Чи не могли б ви сходити до агентів і попросити їх приготувати гвинтокрил? Нам треба буде відлітати негайно.

— Звичайно, — відказав Бенья