Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Чартерiс. Ну, що ж, це побиває мене. Погана штука — сумлiння якогось сектанта, але сумлiння наукове — цесправжнiй бiс! (Іде слiдом за Парамором, обiймає його фамiльярно рукою за плечi, ведучи назад, каже). Тепер слухайте, Параморе: у мене й зовсiм нема сумлiння в цьому розумiннi; я почуваю до цього огиду, як, зрештою, i до всiх пасток iдеалiзму. Але я не позбавлений звичайної гуманности й звичайного здорового глузду. (Знов усаджує його у фотель, а сам сiдає проти нього). Так ось що таке справжня наукова теорiя? Адже це — правильна теорiя?

Парамор. Безсумнiвно.

Чартерiс. Наприклад, у вас теорiя щодо Крейвенової печiнки, еге ж?

Парамор. Я все ще вiрю, що це вiрна теорiя, хоч її вiдкинуто на сьогоднi.

Чартерiс. І потiм, у вас є теорiя, що добре одружитись iз Джулiєю.

Парамор. Так — у певному розумiннi.

Чартерiс. Так ось, ця теорiя теж, мабуть, буде вiдкинута ранiш, нiж ви постарiєтеся ще на один рiк.

Парамор. Який ви завжди цинiчний, Чартерiсе!

Чартерiс. Не звертайте уваги. Це надзвичайно негарно з вашого боку сподiватись, що ваша печiнкова теорiя правдива, бо це однаково, що сподiватись, що Крейвен сконає у муках. (Параморовi це видається за парадоксальнiсть, але ж вражає його). Але зате гуманно i любо з вашого боку сподiватись, що ваша теорiя щодо Джулiї правдива, бо це однаково, що сподiватися для неї щастя довiку.

Парамор. Я вiрю в це всiєю душею. (Виправляючись). Я хочу сказати, всiєю своєю функцiєю вiри.

Чартерiс. Тодi, якщо обидвi теорiї зарiвно науковi, то чому б вам, як людинi гуманнiй, не присвятити себе тому, щоб справдити приємну теорiю, а не злощасну?

Парамор. Але ж як?

Чартерiс. Я вам зараз скажу. Ви гадаєте, що я захоплююсь Джулiєю. Це так i є, але я захоплююсь кожною жiнкою, а тому я не йду до лiчби. Крiм того, якщо ви спробуєте проробити науковий дослiд i спитати її, чи любить вона мене, вона скаже вам, що ненавидить i зневажає мене. Тож я, виходить, не беру участи в змаганнi. Отже, я, як i ви, вiрю, що вона буде щаслива, вiрю всiєю своєю... як це ви були назвали свою душу?

Парамор (нетерпляче). О, кажiть далi, кажiть далi, кiнчайте, що ви хотiли сказати.

Чартерiс (зненацька виявляючи цiлковиту байдужiсть i безтурботно пiдводячись). Я не знаю, що менi ще й сказати. Я б на вашому мiсцi запросив би Крейвенiв на чай до себе, на честь врятування полковникового вiд жахливого вироку. До речi, якщо ви вже прочитали «Британський Медичний Журнал», я б з охотою проглянув, як вони там розтрощили вашу теорiю.

Парамор (здригаючись i теж пiдводячись). О, певна рiч, якщо маєте охоту. Я не заперечую. (Бере «Журнал» з полицi). Я припускаю, що iталiйськi дослiди, очевидно, спростовують мою теорiю. Але, будь ласка, пам’ятайте, що сумнiвно — дуже сумнiвно, — чи можна будь-що довести дослiдами над тваринами... (Передає Чартерiсовi «Журнал»).

Чартерiс (беручи його). Це не має значення, я не збираюсь робити жодних дослiдiв. (Вiддаляється до нiшi праворуч од Ібсена, по дорозi пiдхоплюючи драбинку й ставлячи її так, щоб вона прислужилася пiдставкою для нiг, i, збираючись читати, умощується на канапi, спиною до кута камiнного карниза. Парамор пiдходить до дверей їдальнi й намiряється облишити бiблiотеку, коли здибується з Ґрейс, що саме входить).

Ґрейс. Як живеться, докторе Параморе? Дуже рада вас бачити. (Потискують руки).

Парамор. Щиро вдячний. Сподiваюсь, цiлком здоровi?

Ґрейс. Спасибi, цiлком. У вас перевтомлений вигляд. Нам слiд бiльше дбати про вас, докторе.

Парамор. Ви дуже добрi.

Ґрейс. Це ви надто добрi — до ваших пацiєнтiв. Ви офiруєте себе. Треба трохи одпочити. Давайте побалакаємо трохи, — розкажiть менi про новi науковi винаходи i порадьте, що менi читати, щоб не вiдставати вiд сучасности... А втiм, може, ви зайнятi?

Парамор. Нi, зовсiм нi. Я просто в захопленнi. (Входять у нiшу лiворуч од Ібсена й сидять там, дуже конфiденцiйно розмовляючи напiвголосом).

Чартерiс. І як вони всi люблять докторiв! Докторовi вони все можуть казати. (Джулiя повертається. Вiн знiмає ноги з драбини й сiдає). А диви! (Джулiя блукає по кiмнатi з того боку, де вiн, очевидно, когось шукаючи. Чартерiс пiдкрадається до неї.)

Чартерiс (тихо). Шукаєте мене, Джулiє? Джулiя (сильно здригаючись). Ой! як ти злякав мене!

Чартерiс. Ш-ш! Я хочу вам щось показати. Дивiться! (Показує на пару в нiшi).

Джулiя (ревниво). Цю жiнку!

Чартерiс. Мою даму, що перехоплює вашого кавалера.

Джулiя. Що ви хочете сказати? Як ви смiєте таке...

Чартерiс. Ш-Ш-ш! Не сполохайте їх. (Парамор пiдводиться, добуває якусь книгу й сiдає на ослiнчику бiля нiг Ґрейс).

Джулiя. Чого вони там шепочуться?

Чартерiс. Бо не хотять, щоб хтось почув, що вони кажуть одне до одного. (Парамор показує Ґрейс малюнок у книжцi. Обидва щиро з нього смiються).

Джулiя. Що то вiн їй показує?

Чартерiс. Мабуть, дiаграму печiнки. (Джулiя з вигуком огиди подається до нiшi. Чартерiс схоплює її за рукав). Стiйте, будьте обережнi, Джулiє. (Вона звiльняється, штовхнувши його так, що вiн падає у фотель, а сама подається до нiшi i стоїть на кутку бiля камiна, позираючи на Ґрейс i Парамора).

Джулiя (з придушеною люттю). Ви, здається, знайшли дуже цiкаву книгу, докторе? (Вони здивовано озираються до неї). Дозвольте спитати, що це таке? (Прудко нахиляється й вихоплює Параморовi книгу; потiм пiдходить швиденько до столу, щоб подивитись, поки вони здивовано пiдводяться). «Добрi слова»! (Кидає книгу на стiл i швидко повертається назад повз Чартерiса, презирливо вигукуючи: «Дурню!» Тим часом Парамор i Ґрейс виходять з нiшi, Парамор — спантеличений, Ґрейс — дуже рiшуча).

Чартерiс (тихо до Джулiї, пiдводячись iз фотеля). Ідiотко! Вона вас за це вижене з клубу.

Джулiя (вражено). Вона не смiє... хiба вона може?

Парамор. У чому рiч, мiс Крейвен?

Чартерiс (поспiшно). Нiчого... це моя провина... дурненький жарт. Прошу вас i панi Тренфiлд менi пробачити.

Ґрейс (твердо). Це аж нiяк не ваша провина, пане Чартерiс. Докторе, зробiть менi ласку, пошукайте, якщо можете, Сильвiю Крейвен.

Парамор (вагаючись). Але ж...

Ґрейс. Я б волiла, щоб ви пiшли зараз. Будь ласка.

Парамор (скоряючись). Слухаю. (Уклоняється i виходить сходами).

Ґрейс. Ви пiдете з ним, Чартерiсе.

Джулiя. Ви не облишите мене тут, щоб мене ображала ця жiнка, пане Чартерiсе. (Бере його попiдручки, наче збираючись iти з ним).

Ґрейс. Коли в цьому клубi сваряться двi жiнки, то