Читати книгу - "Екзорцист"

— Я віддав би це в руки вищій владі.

— Гадаю, вона зараз там.

— Так. І нехай вона зробить свою справу, лейтенанте.

Якийсь час вони пильно дивилися один на одного. Тоді Кіндермен кивнув і вимовив:

— Так, отче. Так. Я так і думав, що ви це скажете. — Він знову подивився на захід сонця. — Яка краса, — зронив він. — І що нас примушує діставати насолоду від цього видовища, а не від Пізанської вежі? Не кажучи вже про ящірок і панцирників. Ще одна загадка. — Він відгорнув рукав, щоб глянути на годинника. — Ну, мушу вже йти. Ще трохи, і моя місіс К. почне репетувати, що вечеря захолола. — Він знову повернувся до Карраса. — Дякую вам, отче. Я тепер краще почуваюся… набагато краще. О, до речі, чи не могли б ви зробити мені послугу? Передати вістку? Якби вам довелося при нагоді зустріти чоловіка з прізвищем Енґстром, прошу йому переказати… ну просто скажіть йому, що Ельвіра в клініці. З нею все гаразд. Він усе зрозуміє. Чи ви це зробите? Тобто якщо цілком випадково його десь зустрінете?

Не зовсім розуміючи, про що йдеться, Каррас погодився:

— Так, я це зроблю.

— Слухайте, коли ж ми нарешті сходимо разом у кіно, отче?

Каррас опустив очі, кивнув і пробурмотів:

— Скоро.

— Ви наче той рабин, у якого питають про прихід месії, а він завжди відказує: «Скоро». Слухайте, зробіть-но мені ще одну послугу, добре? — Каррас звів очі й побачив стурбований вигляд детектива. — Годі вам уже бігати там по колу. Краще ходіть. Гаразд, отче? Трохи поволіше. Зробите це заради мене, будь ласка?

Каррас легенько всміхнувся й сказав:

— Зроблю.

Засунувши руки в кишені пальта, детектив похмуро глянув на хідник.

— Ну, так, я знаю, — зронив він, киваючи головою. — Скоро. Завжди скоро. — Він почав був іти, а тоді зупинився, поклав руку на плече єзуїтові, легенько його потиснув і сказав: — Вам вітання від вашого режисера Елії Казана.

Якийсь час Каррас дивився йому вслід, сповнений любові й зачудування дивовижними лабіринтами серця й неймовірністю спокут. Він подивився на рожеві хмари над річкою, що відпливали кудись на захід, на край світу, світячись легенько, наче затамовані обіцянки. Був час, коли він часто бачив Бога в подібних видивах, відчував Його подих у забарвленні хмар, і йому тепер пригадалися улюблені колись рядки сонета:

Славімо Господа за всі пістряві речі,

За небеса строкаті, мов корів боки;

За плями червонаві у форелі в річці;

За крила зябликів; за нутрощі каштанів у вогні…

Він сотворив усе, Його ж краса незмінна.

Хвала Йому.

Каррас притис руку до губ, відчувши, як із горла до кутиків очей підступають смуток і біль утрати при згадці про рядок псалма, що колись переповнював його радістю. «Господи, — пригадав він із болем, — полюбив я оселю дому Твого».

Каррас зачекав. Не наважувався більше дивитися на захід сонця.

Натомість подивився на вікно Реґани.

Шерон, відчинивши йому двері, сказала, що нічого не змінилося. Тримала в руках оберемок смердючої білизни. Сказала, вибачаючись:

— Мушу закинути це все в пральну машину.

Каррас подивився їй услід. Подумав про каву. Але тоді почув, що демон лиховісно гаркає на Мерріна. Рушив до сходів і враз пригадав про вістку, яку він мав переказати Карлові. Де ж він? Каррас повернувся, щоб запитати про це Шерон, але вона вже зникла на сходах до підвалу. Пішов пошукати Карла в кухні. Його там не було. Тільки Кріс. Впираючись ліктями об стіл і притуливши руки до скронь, вона сиділа за столиком для сніданків, дивлячись на… Що це було? Каррас тихенько наблизився до неї. Зупинився. То був фотоальбом. Уривки паперу. Наклеєні фотографії. Кріс не бачила його.

— Вибачте, будь ласка, — м’яко сказав Каррас. — Чи Карл у себе в кімнаті?

Кріс подивилася на нього відсутнім поглядом і похитала головою.

— Пішов десь у справах, — хрипко відповіла вона. Каррас почув, як вона шморгнула носом. А тоді пробурмотіла: — Там є кава, отче. Зараз буде готова.

Каррас подивився на вогник кавоварки, а тоді почув, що Кріс підвелася з-за столу. Він озирнувся й побачив, як вона швидко пробігла повз нього, відвертаючи обличчя. Почув її тремтливе «Вибачте» — і Кріс вибігла з кухні. Каррас подивився на фотоальбом. Знімали прихованою камерою. Маленька дівчинка. Гарненька. Каррас, зрозумівши, що дивиться на Реґану, відчув, як стислося серце. Ось вона задмухує на день народження свічечки на торті зі збитими вершками, а ось сидить у шортах і футболці на березі озера, весело махаючи на камеру рукою. На футболці було видно напис: «ТАБІР…» Далі він не міг розібрати. На протилежній сторінці розлінований аркуш паперу, списаний дитячим почерком:

Якби замість звичайної глини

Я могла б зібрати все найкраще,

Наприклад райдугу

Або хмарки чи пташиний спів,

Може, тоді, люба матусю,

Якби я склала все це разом,

Я змогла б нарешті виліпити тебе.

Під віршем напис: «Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ВІТАЮ З ДНЕМ МАТЕРІ!» А тоді підпис олівчиком: «Реґ».

Каррас заплющив очі. Він не мав сил на це дивитися. Утомлено відвернувся, чекаючи, коли буде готова кава. Опустив голову, стиснувши руками край столу, і знову заплющив очі. «Не думай про це! — наказував він сам собі. — Не думай!» Але не міг позбутися цих думок і, слухаючи, як булькоче вода в кавоварці, відчув, що знову починають тремтіти його руки, а спочуття раптово обертається на сліпу лють. Він лютував на цю хворобу, біль, на дитяче страждання, на тілесну крихкість і на потворну й страхітливу реальність смерті.

«Якби замість звичайної глини…»

Лють поступилася місцем печалі й безпомічному роздратуванню.

«…зібрати все найкраще…»

Він не годен був чекати на каву. Він мусить іти. Мусить зробити щось. Допомогти комусь. Спробувати. Він вийшов із кухні, а коли проходив повз вітальню, зазирнув у відчинені двері й побачив там Кріс, що ридала на дивані, а Шерон намагалася її заспокоїти. Він відвернувся й почав підніматися сходами, чуючи, як безтямно реве на Мерріна демон:

— …мав програти! Ти мав програти, і ти це знав! Ти мерзотник, Мерріне! Байстрюк! Повертайся! Повертайся і…

Каррас намагався не слухати.

«…чи пташиний спів».

Увійшовши до спальні Реґани, Каррас усвідомив, що забув одягти светра. Легенько здригаючись від холоду, він поглянув на Реґану. Її голова була схилена вбік і трохи відвернута від нього,