Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- До чого ти ведеш? - обізвався Алессіо.

- Ми закопували в землю металеву смугу! - вигукнув Артур. - Є ідея! Мені буде потрібний довгий ланцюг!

- Ланцюг можна взяти у підвалі, - підказав король.

- Я збігаю за ним, - сказав Карло.

- Ще будуть потрібні кліщі та молоток, - продовжував перераховувати Артур.

- Я принесу зі збройової, - кивнув Лука.

- У парку є металева огорожа, вкопана в землю, - сказав принц. - Я визначу відповідну точку. Побачимося у дворі!

Артур побіг униз сходами. Спустившись у парк, він знайшов потрібне місце. Металевий каркас для огорожі з витких рослин був закопаний глибоко у землю. Хлопець вибрав секцію, яка була найближчою до воріт.

З площі виразно долітали звуки поєдинку велетнів. Елементалі з гуркотом тупцювали біля замку, обмінюючись ударами. Несподівано крізь пролом Артур побачив, як Шторм схопив Водяника і шпурнув об стіну. Стукнуло так, ніби в кам'яну кладку врізався таран. Стіна частково завалилася, обсипавши Водяника камінням та пилом.

Нарешті Карло притягнув тонкий ланцюг, згорнутий у кільце. Лука, що підійшов з інструментами, допоміг закріпити крайню ланку ланцюга на металевій огорожі.

Артур розмотав другий кінець і спробував крутнути його над головою для кидка. Ланцюг був важкуватий, але цілком придатний для метання.

Алессіо, що несподівано з'явився, простяг принцу щільні рукавиці:

- Будь уважний! Потрібно встигнути вчасно відпустити ланцюг, щоб тебе не підсмажило блискавкою.

Артур подякував наставнику і швидко натягнув рукавиці. Хлопець приблизно розрахував довжину ланцюга і зрозумів, що той не дістане до площі. Потрібно якось заманити елементаля в замок, інакше нічого не вийде!

У цей час у проломі на місці воріт з'явилися обидва елементалі. Водяник, пропустивши низку важких ударів, ледве стояв. Шторм руйнівним випадом збив суперника з ніг, виплеснувши з нього відро блакитної рідини. Водяник влетів у двір і врізався у будинок королівського замку. Від зіткнення у стіні залишилася велика тріщина.

Водяник спробував підвестися, але відразу впав на одне коліно. Елементаль знесилено опустив голову. Артур зрозумів, що їхній союзник більше не зможе підвестися.

Лицарі сховалися за огорожею. Вони вичікували, коли темний велетень підійде ближче.

Тим часом Елементаль Шторму тріумфально потрусив кулаками над головою. Він продовжував стояти, смакуючи свою перемогу. Нарешті він переможно вдарив себе в груди й неквапом увійшов у двір королівського замку.

Артур був вражений грандіозним розміром елементаля. Його зріст перевищував висоту двоповерхового будинку. Від його кроків тремтіла земля. Зблизька елементаль виглядав жахливим велетнем, наділеним неймовірною силою.

Все тіло Шторму вирувало, наче грозова хмара. Всередині спалахували блискавки, а по поверхні раз у раз пробігали іскри. Тепер, перебуваючи поряд, принц почув свист вітру і завивання торнадо, що лунали від могутньої постаті елементаля.

Шторм неквапливо йшов до Водяника. Темний елементаль уже заніс кулак для нищівного удару.

Артур переконався, що Шторм досить близько. Принц вибіг з-за огорожі, розмахуючи ланцюгом. За мить він накинув ланцюг на елементаля, немов зашморг на шию.

Пролунав грім. Від металевого нашийника полетіли іскри. По ланцюгу побігли розряди блискавок, перетікаючи в огорожу і далі в землю.

Артур тільки-но встиг випустити ланцюг! Рукавиці моментально почали тліти й мало не спалахнули. Хлопець квапливо скинув їх та відбіг від ланцюга.

Шторма трясло та хитало. Блискавки покидали його, витікаючи по металевих ланках, що вогненно розжарилися. Елементаль дуже швидко втрачав сили. Він спробував зняти ланцюг, але його пальці були надто товстими для цього. Він сіпнувся, щоб обірвати ланцюг, але не встиг.

Фігура елементаля втратила форму і розповзлася чорним вихором. Блискавки остаточно згасли. Оберти вихору велетня поступово сповільнювалися. Нарешті вихор завмер і перетворився на безформну хмару.

Ланцюг з брязкотом упав на землю. Чорна хмара розвіялася. Від Елементаля Шторму не залишилося й сліду.

Артур озирнувся на Елементаля Води. Прозорий гігант так само спирався на одне коліно, не в змозі піднятися.

- Ми можемо йому якось допомогти? - з сумом промовив принц.

Петроній спустився сходами й поклав синові руку на плече.

- Його час закінчується. Він і так зміг зробити неможливе, наодинці зупинивши Кірка.

Елементаль Води підняв голову та вклонився королю. Після цього він втратив форму і пролився на землю, утворивши величезну блакитну калюжу.

- Прощавай, Водянику! - подумки промовив Артур.

Він аж ком у горлі відчув. Принцу чомусь було гірко розлучатися з прозорим бійцем, з яким він навіть не встиг познайомитися ближче.

- Яка драма, - почувся раптом різкий уїдливий голос.

В порожнечі, що зяяла замість знищеної брами, з посмішкою стояв Кірк.

- Вибачте, що увійшов без стуку! - схилився він у жартівливому поклоні.

- Забирайся! - крикнув король. - Ти не отримаєш Квітку Життя, доки я живий!

- Ти так поспішаєш померти? Адже ми обидва знаємо, що вам більше нема чим захистити Квітку.

Кірк змахнув невидиму пилинку зі свого чорного камзола:

- Чи, може, Віола залишила вам ще якусь іграшку? Ні? Як шкода. Ми ще повеселилися б.

Кірк ступив у двір замку і незворушно попрямував до лицарів.

Петроній люто вихопив меч і вистрілив у мага променем. Раптом перед Кірком з повітря виник напівпрозорий п'ятикутний щит. Він блиснув своїми гранями й відбив промінь короля убік. Маг навіть не зробив жодного руху, щоб захиститися чи ухилитися. Щит начебто діяв незалежно від нього. Відбивши атаку, щит розтанув у повітрі.

Кірк розреготався. Він пафосно підніс руки до неба:

- Ваші жалюгідні промені нікчемні в порівнянні з істинною магією! Ніхто у цьому світі не може мені нашкодити. Ваш мізерний розум навіть не здатен усвідомити ті сили, які стоять за мною!