Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"

До того ж вона знала, що Генріх ховає в душі своїй таємниці, про які не говорить нікому, в думках своїх — плани, які боїться виявити навіть у мріях, отже вона слухняно скорилася його бажанням, певна, що найчудніші його витівки мають свою мету.

Того ж вечора вона почала жалітися Даріолі на тяжкий біль голови і потьмарення в очах. Це були симптоми, які вказав їй Генріх.

Другого дня вона удала, ніби хоче встати, але тільки поставила ногу на паркет, як почала жалітися на загальну слабість і знову лягла..

Звістка про її нездоров’я, яку Генріх уже сказав герцогові д’Алансону, була першою новиною, сповіщеною Катерині, коли вона з спокійним виглядом спитала, чому Сов не з’явилась, як звичайно, на її вставання.

— Слаба, — сказала графиня Лотарінгська, що була при тому.

— Слаба! — сказала за нею Катерина, і жоден мускул її обличчя не виказав, з яким інтересом почула вона цю відповідь. — Утома від лінощів.

— Ні, пані, — відповіла принцеса. — Вона жаліється на страшенний біль голови і слабість, що не дає ходити.

Катерина не відповіла нічого, але, бажаючи, певне, не виявити своєї радості, повернулася до вікна, побачила Генріха, що йшов по двору після розмови з де Муї, підвелася, щоб краще роздивитись на нього, і, спонукувана совістю, що завжди, хоч і невидимо, ворушиться на дні душі навіть у найзапекліших злочинців, спитала у капітана своїх гвардійців:

— Чи не здається син мій Генріх сьогодні блідшим, ніж звичайно?

Нічого такого не було. Генріх був дуже збентежений душею, але цілком здоровий тілом.

Потроху особи, що звичайно бували присутні при вставанні королеви-матері, пішли від неї, за винятком трьох-чотирьох найближчих; Катерина з нетерплячістю відіслала їх, сказавши, що хоче лишитись сама.

Коли вийшов останній придворний, Катерина замкнула за ним двері, підійшла до потайної шафи, зробленої в панелі її кімнати, відсунула двері і вийняла книжку, потерті сторінки якої свідчили про часте її вживання.

Вона поклала книжку на стіл, розгорнула там, де була закладка, сперлася ліктем на стіл і підперла рукою голову.

— Цілком так, — мурмотіла вона, читаючи, — біль головний, загальна слабість, болі в очах, опух піднебіння. Поки що кажуть тільки про біль головний та про слабість... незабаром з’являться і інші ознаки.

Вона читала далі.

— Потім запалення переходить на горло, далі на шлунок, охоплює серце, мов вогняним кільцем, і спалахує в мозку, як удар блискавки.

Вона перечитала ще раз потихеньку, потім знов почала читати вже півголосом:

— На гарячку шість годин, на загальне запалення дванадцять годин, на гангрену дванадцять годин, на агонію шість годин, разом тридцять шість годин. Припустімо тепер, що всисання піде повільніш і замість тридцяти шести годин ми матимемо сорок, навіть сорок вісім. Так, сорок вісім годин повинно бути досить. Але він, Генріх, як він ще лишається на ногах? Ну, він чоловік, з міцною будовою тіла, може пив після того, як цілував її, і втер губи напившись.

Катерина нетерпляче дожидалась обіду. Генріх щодня обідав за королівським столом. Він прийшов, жалівся теж на різкі болі в голові, нічого не їв і пішов до себе зараз по обіді, кажучи, що погано спав минулої ночі і відчуває непереможне бажання спати.

Коли Генріх виходив, Катерина помітила нерівність його ходи і звеліла стежити за ним. Їй донесли, що король Наварський пішов у кімнату пані де Сов.

— Генріх, — сказала вона сама собі, — закінчить коло неї сьогодні вночі діло смерті, що могло через нещасливий випадок лишитись незакінченим.

Король Наварський справді пішов до пані де Сов, але тільки за тим, щоб сказати їй, щоб вона вела свою комедію далі.

Другого дня Генріх увесь ранок не виходив із кімнати і не з’явився на обід. Пані де Сов, як казали, почуває себе щодалі гірше, і чутка про слабування Генріха, пущена самою Катериною, поширилась по Лувру, як передчуття, причини якого ніхто не міг з’ясувати собі, але яке носилося в повітрі.

Катерина тріумфувала: напередодні вранці вона послала Амбруаза Паре подати допомогу одному улюбленому її слузі, що захворів у Сен-Жермені.

Їй треба було, щоб до пані де Сов і Генріха покликали лікаря з її близьких і щоб покликаний говорив лише те, що вона хотіла. Коли б, всупереч сподіванкам, в діло встряв якийсь сторонній лікар і чутка про отруєння стурбувала двір, де ходило вже стільки подібних чуток, вона дуже розраховувала на поголоску про ревнощі Маргарити. Нагадуємо, що вона при кожній нагоді всім говорила про ці ревнощі, які виявлялись в багатьох випадках, між іншим, і під час поїздки до глоду, коли вона сказала дочці при кількох особах:

— Отже, ви дуже ревниві, Маргарита!

Заздалегідь зробивши відповідне обличчя, вона дожидала хвилини, коли відчиняться двері і блідий слуга розгублено вбіжить з криком:

— Ваша величність, король Наварський вмирає, а пані де Сов уже вмерла.

Пробило чотири години. Катерина кінчала закуску в своєму пташнику і кидала бісквітні кришки рідкісним птахам, яких годувала з власних рук. Хоч обличчя у неї, як завжди, було холодне і навіть понуре, серце її шалено билося при найменшому шумі.

Раптом відчинилися двері.

— Пані, — сказав капітан гвардії, — король Наварський...

— Слабий? — живо перебила Катерина.

— Ні, пані, слава богу, його величність почуває себе, здається, якнайкраще.

— То що ж?

— Що король Наварський тут.

— Чого він хоче?

— Він приніс вашій величності маленьку мавпу найрідкіснішої породи.

В цю хвилину увійшов Генріх з кошиком у руці, пестячи уїстіті[79], що лежав у кошику.

Входячи, Генріх усміхався і, здавалось, усю свою увагу віддавав тварині, яку приніс, — але, хоч який, здавалось, був зайнятий, не забув проте окинути все навколо одним поглядом, якого йому було досить в скрутних обставинах.

Катерина ж була бліда, і блідість її ще збільшилась, коли вона побачила, що на щоках у молодого чоловіка, який підходив до неї, грають здорові рум’янці.

Королева-мати була приголомшена. Машинально взяла вона подарунок Генріха, розгубилась, сказала комплімент про добрий його вигляд і додала:

— Я тим більше рада бачити вас здоровим, сину мій, що чула вчора, ніби ви слабі, та й самі ви, пригадую, жалілись при мені на нездоров’я. Але я розумію тепер,