Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Почекав якусь мить, але відповіді так і не дочекався.

– Коли ми були в Тальфінгені, – продовжив він, – то розмовляли з різними людьми, місцевими селянами, конюхами... До нас доходили різні чутки... Про те, що спадкоємицю проклято... Я б, мабуть, не повірив, але на тій війні я бачив всяке. Людей кусали вовкулаки... Викрадали віли[28]. Одного разу ми ночували в лісі, де, здається, була стрига... Ти і уявити собі не можеш... Я розумію, що це все якось пов'язано, але не знаю як. Допоможи мені, бо інакше я не гарантую, що доправлю тебе до Лейдена.

– Що ти хочеш знати? – запитала Катаріна після хвилини мовчання, все ще дивлячись у вікно. Краєвид був не дуже цікавий, лише ясени починали цвісти.

– Як ви все це робите? Вибухи без вогню, підпалювання людей, створення туману, зброя, легка, як пір'їнка... Це справді чаклунство?

– Гадки не маю. Ні про те, чи це чаклунство, ні про те, як ми... це робимо, – відповіла вона. – Ейве щось мені там розповідав. Наскільки я зрозумів, вже деякий час деякі люди... можуть робити різні речі, і для цього їм потрібні якісь предмети, слова... Але я не знаю, які саме. Я не знаю природи цих явищ. У лісі воно працювало саме по собі. Я цим не керувала.

– Вони контролюють.

– І дуже добре панують. Тому я навіть хочу вже поїхати в цей Лейден, щоб щось зрозуміти, навчитися. Дізнатися, чи не проклята я.

– І як ти думаєш, тобі там про це скажуть?

– Не знаю, – вона безпорадно опустила плечі.

– Ну що ж. Раз ти не контролюєш його, то й розраховувати на твою допомогу, якщо щось трапиться, не доводиться?

– Ні, я не знаю. Не думаю. Не розумію від чого це залежить.

– І чого всі ці люди хочуть від тебе? Голландці, папісти, шведи?

– Я теж не знаю. Спершу, коли вони приїхали, я подумала, що йдеться про батька, про замок... Тільки ти мені сказав, що вони приїхали по мене. Ейве сказав, що в Лейдені мене хочуть навчити, але я не знаю чому. Шведи, нібито, привезли пропозицію одруження, але, мабуть, і це була брехня. І єдине, що спадає мені на думку про папістів, це те, що вони хочуть віддати мене інквізиції і спалити на вогнищі.

– Учора ввечері у мене склалося враження, що Тіленхайм не хотів зробити тобі кривди.

– Не знаю. Я знаю, що точно не хочу потрапити в їхні руки. Мені більше подобається Лейден.

– Добре… А як щодо тих чуток? Я дійсно чув неймовірні речі...

Катаріна знову на мить замовкла. Вона кинула погляд за спину на найманця, чиє обличчя, здавалося, виражало здебільшого занепокоєння, і повернулася до вікна.

– Це було минулого листопада. Було страшенно холодно – сухо, безпристрасно сказала вона. – Щовечора доводилося закривати стайню, щоб коні не замерзли. Була в мене люба кобила Стрілка... Вона була дуже стара. Вона не любила бути під замком, воліла залишатися вночі біля стійла. Це була її примха. Був у нас батрак, який постійно бив її батогом. За кожну дурість, навіть якщо вона просто зволікала. Стрілка була дуже старою, почала погано ходити, і він її постійно бив... Я йому сто разів казала, щоб він припинив, але він не слухав, він боявся лише мого батька, не мене, а батько рідко був поруч. Одного разу Стрілка не захотіла заходити в стайню. Він почав бити її наосліп, по ніздрях, по голові... Я кинулася на нього і спробувала його вдарити, але він тільки сміявся. "Ще побачите, моя пані, — сказав він. — Я навчу цю дурну шкапу, у пані занадто добре серце для коней". Я була абсолютно безпорадна, а Стрілка лише тихо іржала... І