Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Ну чого ти набурмосилась, зефірко? — бешкетно, але манливо, усміхаючись, нариваючись отримати по пиці, спитав Тоні. Він навіть не перейшов на італійську.

— Заткнися! — пробурчала я.

Він все одно кепкуватиме з мене і далі.

Красно бляха дякую тобі, Сильвіє! Тепер я тебе просто ненавиджу!

Отримавши мою згоду — ніби він сумнівався, що я врешті-решт піддамся, — Тоні доручив своїй подрузі вдягнути мене для вечірки. Цього разу ми не тинялися по магазинах — вона усього лише відправила до мене кур’єра, який приніс загадкову коробку з золотими літерами на кришці.

Мабуть, Сильвія розуміла, якщо я була б поряд, коли вона обирала цю сукню для мене, коли їй взагалі здалося, що це файна ідея, вона б дізналась всю силу моєї люті й здатності протестувати. Це взагалі не сукня, а клапоть рожевої цукрової вати, ще й з глибоким вирізом спереду. Та хоч якою б повітряно-піднесено-спокусливою вона намагалась мене зробити, я не стану такою ніколи! Ані в одязі, ані без нього!

Саме тому бос почав дражнити мене ще в пентхаусі.

І тепер, опинившись в помешканні однієї актриси в минулому, а зараз власниці бренду доглядової косметики, котра була відома не своїми ролями й кремами, а залежністю від певних речовин, він не припиняв цього робити.

Краще б цей покидьок натякнув, куди ми йдемо і що на мене чекає на цій вечірці, бо тут зібрався, мабуть, увесь Мангеттен.

Людей у цьому велетенському пентхаусі, порівняно з яким хата Соретті здавалася крихітною коморою, напхалося як голодної сарани на полі. Тільки цю сарану цікавила випивка, розваги й балачки.

Тоні, пригорнувши мене за талію, накривши рукою чорний оксамитовий пояс, впевнено продирався крізь усю цю юрму. Він звик до непоступливого байдужого натовпу і спритно маневрував, узявши курс на бар.

Я намагалась триматись так само впевнено, але всередині все тремтіло. Це не так вже й легко — лишатись безтурботною поряд з аж такою концентрацією завсідників світської хроніки та колонок нью-йоркських пліток. Тепер, без двох акул — Петри й Джаспера, — що прагнули випатрати нас з Тоні, мої думки повністю сконцентрувались на тому, яке враження я лишу по собі.

Тільки запаркувавшись біля стійки й спостерігаючи, як бармен змішує коктейль, я з полегшенням збагнула, що аж надто переймаюся й загалом усім начхати на мене. Як і на Тоні, на якого поки ніхто не звертав уваги. Дивно. Враховуючи те, королем скількох вечірок він був, я гадала, йому вготовано тепліший прийом чи то пак пекельно-полум’яний.

І на відміну від мене Соретті не соромився крутити головою навсібіч, видивляючись когось.

— Шукаєш своїх друзів? — поцікавилась я, знов уявляючи, хто вони є.

Я міркувала про це увесь бісів день. Я навіть передивилась знов усі знімки Тоні, зроблені на світських заходах і вечірках, але він завжди був або сам, або з якимись дівками. І до мене повернувся той мій страх, що мама його загуглить, бо я не надто сипала подробицями і не згадувала його прізвище, розповідаючи про нового боса.

А ще неприємно було визнавати, та я розсердилась, дивлячись, як він притискається до тих хльорок. Так, в мені прокинулися ревнощі. Звідки вони в мені узагалі взялися? Ніби й без цього я не мала проблем хоч греблю гати.

Тож сьогодні я не питатиму боса, з ким з присутніх він спав. Мені й без цього відповідь відома — приблизно з половиною. Знаходитися в товаристві його колишніх партнерок — а деяких я навіть витурювала вранці, — було паскудно. Ну хто в таких умовах почуватиметься у своїй тарілці?

Втім, Тоні, як і завжди, взагалі нічого не турбувало.

— Друзів? — звів він брову, чомусь здивований моїм питанням. — І з ким, на твою думку, я міг би дружити? З Емброузом? — він вказав на хлопця, який повільно жував оливку зі свого мартіні й витріщався на дівчат з недбалим виразом обличчя. Його довге русяве волосся було зібране в настільки охайний пучок, що я навіть позаздрила його ретельності, мені із зачісками не настільки щастить. — Він обожнює нашийники.

— Носити? — я знов поглянула на того Емброуза. А коли він кинув погляд на мене, одразу відвела очі. Він не скидався на того, хто любить коритися.

— Вдягати.

Тобто інтуїція мене не підвела.

— Ну, це не так вже й жахливо. Знаєш, після «Відтінків» багацько дівчат не мають нічого проти нашийників, — знизала я плечима.

До того ж не могла збагнути, яке до цього діло Соретті? І чому він вважає Емброуза не гідним своєї приязності? А судячи з його уїдливого тону саме так і було.

— А ще він таврує своїх дівчат.

Я спантеличено закліпала очима. Мені ж не почулося?

— Тобто як це — таврує? — вточнила я, стишивши голос. Та навряд хтось міг підслухати нашу розмову, не з гучною музикою, реготом й вересками захвату, що спалахували час від часу в натовпі.

— Не розпеченим тавром як худобу, — проказав Тоні, і я відчула полегшення. Як виявилося — зарано. — Вирізає свої ініціали на лобку вістрям ножа. Звісно, все це відбувається за згодою. Та колись я мав справу з його колишньою коханкою, і її, та й мене також, не надто тішило, що в неї на тілі і досі лишилися ті літери.

Я з вдячністю глипнула на бармена, який нарешті поставив переді мною келих і я змогла трішки притлумити враження від босової розповіді алкоголем.

Але Соретті не зупинявся, навіть отримавши свій віскі.

Він кивнув на хлопця поряд з Емброузом. Темноволосий з тонкими підібганими губами. Здається, я щось читала про нього. Чи не він, бува, синок того адвоката, що світився по телеку під час процесу над мафіозним крутеликом?

— А це Віктор, — після чергового ковтка прицмокнув бос, — він ще у старшій школі підсів на препарати — не витримав приголомшливого успіху батьків, — і тепер стабільно зривається через два тижні після рехабу. Але проблема навіть не в цьому. Розумієш, через його пристрасть у нього є одна вада. Нижче поясу. І, перш ніж попустувати з ним, його потрібно розбудити.