Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Аби Сато не дізнався. І без нього погано.

Настрій нагадував одеську зиму. Середина січня, з неба падає, не зрозумій що, чи то дрібний дощ, чи залишки туману, що піднявся вгору, під ногами калюжі і рідкісні залишки нічного снігу, між будинками гуляє вітер. Хочеться сидіти вдома та нікуди не рипатися. Вдома тепло та затишно. Надворі мокро, сіро і холодно. Чомусь у морозні дні так холодно і тужливо не буває.

***

Нейме зрештою забрали дажани. Мальна вчепилася в нього як у рідного сина і не мала наміру найближчим часом відпускати. Мабуть, його батька вона дуже любила. Або була небайдужа до дітей. Будь-яких. Навіть таких великих і безглуздих. Загалом, блондина номер два забрали з почестями і пообіцяли всіляко дбати про нього.

Ярослав вдав, що повірив. Насправді у сімейства Таял немає причин, щоб убити Нейме. Земель Валідай більше немає, і навряд чи колись будуть. Близнюків у них ніхто не забере. Нейме не настільки божевільний. Та й напрошуватися до них у родичі він не стане, швидше Таял спробують переконати його залишитися. Не найгірший вихід із ситуації. Ярослав сам не міг зрозуміти, що йому так не подобається.

Блондина номер один підлікував Кіого, який вирішив, що швидкісного лікування він потребує більше, ніж Ярослав, після чого той нахабно напросився в гості. До Ярослава. Загалом, заступник Нейме на посаді головного дратівливого елемента. Тимчасово. Поки не напроситься на навчання до академії. У нього навіть гроші були на це навчання, копив усе своє свідоме життя про всяк випадок. Тепер ось у згодяться. Адже він не творець, безкоштовно вчити ніхто не стане.

Ярослав чомусь не сперечався. Тим більше,  Дан погодився спати на підлозі.

Сан ласкаво обізвала всіх ідіотами і гордо пішла, попросивши не відволікати її більше від важливого для неї досліду через дрібниці.

Ярослав не пам'ятав, щоб він когось від чогось відволікав, але знову сперечатися не став. Бажання не було.

Кіого просто пішов. Повідомляти куди і навіщо він не став. Напевно, на чергове побачення. Щастить хлопцеві.

Ярослав тихо позаздрив і змирився. Шарму йому не вистачало чи нахабства. Думки щодо цього розходилися. Можливо, не вистачає часу та бажання. Можливо, банального везіння, чи гумору, чи демони знають чого. Дівчата до нього здебільшого ставилися абсолютно байдуже. А він лінувався докладати надто багато зусиль на завоювання байдужих. Ті, яким він з якихось причин подобався, дуже швидко переставали йому подобатися. Замкнуте коло.

Ладане намазала спину Ярослава чимось прохолодним, обізвала червоні плями на руках дрібницею і, здається, розчинилася в темряві. Або Ярослав задрімав і не помітив як вона пішла. Йому, на відміну від Кіого, дуже не щастить. Напевно, він таки бовдур.

Захотілося напитися.

А потім пішов дощ, уперше з часу перебування Ярослава у Місті.

Настрій зіпсувався остаточно.

Дощ підтримав настрій і став холодним та тужливим. Він шелестів за вікном, навіваючи думки про привабливість суїциду. Стікав по листю, змушуючи його важко обвисати. Збирався в калюжі і лопався пухирями. Світ ставав сірим та непривітним. Небо нависало над землею. Будинки розчинялися в пелені води. Сонце, здавалося, зникло назавжди. Бажання напитися ставало непереборним. Смугастий гризун сидів на підвіконні й співчутливо дивився на господаря. Здається, він теж вважав його йолопом, який кругом, скрізь і в усьому винен сам.

Ярослав підвівся, одягнувся і вирушив на пошуки випивки. Він розумів, що проблем це не вирішить, але, нажаль, він не знав нічого, що могло б їх вирішити. Власне він навіть усіх своїх проблем не знав. Не хотів звертати на них уваги. Може дарма?