Читати книгу - "Грає синє море, Станіслав Володимирович Тельнюк"

Яремко вихопив свого ножа й кинувся за турком. Що робитиме, він ще не знав…

Пролунав новий залп. На цей раз з правого борту. Гойднуло шаранту — та так, що вона мало не перевернулася. Турок упав, з ним разом і Яремко — і вони покотилися між снастями й трупами. Поряд з грюкотом промчало ядро.

Потім судно вирівнялося, і хлопець підвівся на ноги. І тут же здригнувся. За якихось три кроки від нього стояв турок…

Що робити?

А турок, вишкіривши зуби, дивився на нього. Яремко задерев'янів. Ось турок ворухнувся, подавсь уперед. Яремкові стало жарко. Турок пригнувся й стрибнув. Яремко ледь встиг підняти ногу. Турок налетів на ногу, Яремка відкинуло вбік, ніж черконув по його рукаву…

Ударив залп. Шаранта хитнулася в другий бік. Яремко знову покотився по палубі, і знову за ним загуркотіло ядро. Яремко щосили штурхонув його ногою, і воно ударило турка в коліно. Той завив од болю, але якось—таки підвівся і, сильно кульгаючи, пішов на хлопця.

І тут пролунав постріл. Яремків ворог впав на палубу. Хлопець озирнувся. То Недайборщ вистрілив з пістоля.

Хитаючись, підійшов до Недайборща.

— Треба було гукнути нас! — він смикнув Яремка за вухо. — Біжи забери в турка зброю — хай тобі буде!..

…То була страшна ніч. Палали турецькі судна, налітали одне на одне, розбивалися, переверталися. Палаючі люди летіли в море, вибухали барила з порохом… Коли вогонь доходив до крюйткамер,[151] тоді судна вибухали фейерверком, розкидаючи навколо палаючі балки, залізо, людей…

Все ж доброму десяткові турецьких кораблів удалося втекти, прорвавши козацьке кільце. Та за ними ніхто й не гнався. Досить було роботи й з тими, що лишилися при Синопі.

Уже збиралося на світання. Бій кипів на морі й на суші, та вже ясно було, що турків розбито…

— Отаманова чайка пливе! Правуй на неї! — гукнув Недайборщ.

— Де чайка? — вихопився Гаспероні.

Недайборщ мовчки показав.

З шаранти просигналили вогнем: ідемо до тебе, отамане!

На чайці вогнем відповіли: добре.

Яремко помітив, що сеньйор Гаспероні раптом зник. Він озирався навколо, але італійця ніде не було.

Де ж він, цей італієць? Кинувся на пошуки…

Він побачив сеньйора Гаспероні біля вбитого вартового, що, приштрикнутий ножем до облавка, звис обличчям у море. Біля сеньйора лежало кілька мушкетів. Один він тримав у руках і цілився в море…

Яремко зиркнув у море й побачив, що отаманова чайка підходить до шаранти. І тут же побачив, як мушкет у руках сеньйора Гаспероні опускається нижче й нижче, цілячись на когось у чайці…

Хлопець тихо підбирається до сеньйора. Він не хоче, не може ще повірити, що сеньйор Гаспероні задумав щось жахливе…

Чайка вже поряд. З шатра виходить Олександр, а за ним Джузеппе і Йован. Лунає постріл — і в цю ж мить Яремко бачить, як Джузеппе кидається на Олександра і штовхає його в воду… На чайці шум. Частина козаків біжить до борту, частина — до Джузеппе. Він лежить із заплющеними очима, з його пробитих грудей цебенить кров…

Олександр випірнає, хапається за борт чайки. Сеньйор Гаспероні знову прицілюється в нього з мушкета. Яремко плигає на італійця — і, коли лунає постріл, підбиває ложе мушкета.

Сеньйор Гаспероні озирається, висмикує з—за пояса ніж.

— Рятуйте! — кричить Яремко, біжить до борту, перечіпається об моток канатів і падає кудись у порожнечу…

Він гепнув у холодну воду, ковтнув її, але все—таки випірнув і вхопив повітря… Озирнувся. Шаранту швидко відносило вбік.

І тут солона хвиля знову накрила його. Коли випірнув, побачив знову шаранту. Хтось, вирвавшись із гурту біля облавка, стрибнув у воду. Услід залунали постріли.

«Мабуть, сеньйор Гаспероні!» — подумав Яремко й замолотив руками й ногами. Боже, як тяжко триматися на поверхні! Згадав про бичачі міхури, що дав Клюсик, але дістати їх не зміг.

— Рятуйте! Рятуйте! Хто в бога ві… — закричав у відчаї.

Хто почує в такому пеклі?

Поряд розкотисте вибухнув турецький неф. Він палав уже довго, та, певно, тільки зараз вогонь дістався до крюйткамери. Яремко побачив — просто на нього летить величезний палаючий дрюк, щогла, чи що… Злякано пірнув.

Коли випірнув, обвуглена, ще гаряча щогла плавала по ряд. Вхопився руками — гаряче. Став хлюпати водою на дерево. Нічого, тепер не пропадемо. Треба тільки міцно триматися…

Олександр сидів і плакав біля Джузеппе. Трієстинець лежав як живий. Здавалося, що зараз він підведеться й почне розповідати якусь кумедну історію.

Йован теж плакав. Плакав і Петро.

— Не вберегли ми нашого Джузеппе, не вберегли, — казав Петро. — Ех, як же мені від того на душі тяжко…

Чайка за чайкою підпливали до отаманського суденця, щоб віддати останню шану тому, хто ціною власного життя врятував Олександра.

Пропливали мовчки. Тільки біля самої чайки козаки підіймали вгору пістолі й стріляли.

Останнім підплив на тій чайці, де раніше був Клюсик, Недайборщ.

Похмуро став біля мертвого. Глипнув на Олександра, розвів руками: не впіймали клятого Гаспероні, втік чи втонув.

Похилив оселедця над Джузеппе.

— А ти ж, друже мій славний, не хотів того Гаспероні, щоб йому всі печінки погоріли, брати в похід. Відчувала твоя голова, серце віщувало… Ех, — витер сльозу