read-books.club » Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 89
Перейти на сторінку:
в кріслі, прибравши «пози їздового», мені зовсім не подобалось, я б із більшою насолодою валявся на килимі й вдавав із себе змію, медузу чи дельфіна, доки відчув би себе краще. Вивільнити тіло набагато легше, ніж викликати в голові надокучливу карусель думок принаймні протягом години щодня, але й цього можна навчитись. Не треба гальмувати думок, але не треба їм і потурати; просто слід не звертати на них уваги, як на дітей, — хай самі вгамуються…

У лижному костюмі та теплих шкарпетках я лежу на килимі під пледом у темній непаленій кімнаті й дивуюся (для технаря це взагалі неймовірно) з того, що можна думати не лише за допомогою мозку, а й серця… Й що цього можна навчитись.

Наша технічна інтелігенція нагадує холодне біле світло, що вихоплює з темряви лише, чітко обмежені площини. Але існує ще й інтелігенція серця, яскрава, енергійна, вільна, і її всеохоплююча свідомість допомагає мені знову відчути безладний гомін нашого ожилого будинку: я разом з усіма людьми, вони зі мною, в мені, я в них, і тепер ми разом пересовуємо меблі, миємо вікна, напускаємо в ванну води, чепуримось біля дзеркала перед побаченням, кохаємось, зачинаємо дітей, народжуємо їх, пестимо… Хтось кахикає за стіною, й це знову я, як і той, що оце ввімкнув грамофон, отож ми житимемо тут разом, помиратимемо й знову народжуватимемося для довічної вранішньої краси світу.

Наступного ранку від усього цього залишилося світле відчуття, пильна увага до дрібниць, котрих, як правило, я не відчуваю: Павла турботливо приготувала мені сніданок, а Міхал залишив половинку грейпфрута (досі завжди з’їдав сам), та ще й вичистив мої черевики! Ніжне, чисто біле почуття любові, що запанувало в нашій родині, призвело до того, що вперше за двадцять років я не запалив зранку сигарету.

На вулиці була сльота, сіяв дощик, сніг на вулицях посірів, почав танути, перетворюючись на грязюку, однак яскраве світло в мені не зникло. Спокійно проїхавши вранішнім містом, я ввійшов до свого робочого кабінету й схвильовано схилився над власним витвором, передчуваючи його близьке завершення.

Я природжений скептик, схильний до іронії, але, безумовно, здатний дати лад і власним думкам, заспокоїти, очистити й вивільнити творчу енергію, сконцентрувати її в певному напрямку, ба навіть вивести за вузькі кордони.

Несподівано задзвонив телефон.

— Твоя леопардиця сумує за тобою… — манірно проказала Леона.

— Навіщо ти телефонуєш?..

— Мені погано без тебе…

— То займися АТ — відчуєш себе казково.

— Це мені торочать і в лікарні, навіть перехожі на вулиці. Від тебе ж я б хотіла почути інше… сам знаєш що! Що ти робиш зараз?

— Думаю. Намагаюся працювати. І мене це тішить.

— Якщо ти по обіді приїдеш до нашої телефонної будки, то я тебе краще втішу. Маю ключі від фотолабораторії в нашому будинку, у чарівній темряві підвалу нам ніхто не заважатиме…

— А у мене тут чарівне світло.

Леона кинула трубку. Еда підвівсь, автоматично дістав червоно-білу коробку «Уїнстона», однак не запалив. Перед очима раптом постала гола Леона. Видіння було сильним, як ніколи. Цілковито людське почуття. Зародки багатозвіра лишаються в нас і надалі, чигаючи на найменшу можливість затягти до бурого мороку, думав Еда Роган. Подолав я їх чи ні? Якщо так, то добре було б відзначити це бодай маленькою чарочкою білого вина… Кажуть, Гете починав пити задовго до обіду, а тепер саме…

Кинувши погляд на проект, Еда Роган знову надихнувся на роботу. Відчинивши лабораторний холодильник, він гукнув секретарку й наказав їй замкнути на складі всі наявні пляшки червоного й білого вина, після чого кинув у кошик для сміття цілий блок «Уїнстона».


Міністерство охорони навколишнього середовища оголошу» закінчення тимчасового стану зараження 1 березня. Міністерство енергетики наказує, починаючи з цього дня, пустити в дію ввесь транспорт, заводи, гідро-, електро— й теплостанції, опалювати без обмежень усі промислові об’єкти, школи, установи. Міністерство транспорту дозволяє рух легкових та вантажних машин, автобусів місцевого й далекого сполучення з моторами внутрішнього згорання… Міністерство торгівлі оголошує, що з 1 березня поновлюється продаж повного асортименту тютюнових виробів (включаючи нюхальний тютюн) в усіх магазинах, ресторанах, у транспорті й вуличних автоматах.

Міністерство охорони здоров’я попереджає, що куріння шкідливе для здоров’я.


ХХ

— Уже час іти, — сказала чоловікові Леона Бімоньова, лежачи в ліжку.

— Ще хоча б хвилинку… — канючив гнідий Станіслав.

— Ану вставай, а то одержиш качалкою!

На кухні Леона відрізала два товсті кружала кров’янки, один з’їла сама, а другий всунула в рот Станіславові.

Якби ми не їли вдома, подумала вона, то наша банда замучила б нас голодом. Рештки кров’янки вона забрала з собою, вигнавши чоловіка з квартири.

У нашому будинку вже повно колишніх евакуйованих, сьогодні по обіді приїхали й Дурдики, в помешканні яких була наша комуналка — вони ошелешено дивилися на хатній гармидер, на чужу зброю, шкури та роги по стінах. Дурдики повернулися так несподівано, що ми не встигли навіть поприбирати. Ми змушені тепер збиратись у квартирі Трнків, а після десятої, на вимогу біляків, додержувати тиші.

Ледве я встигла ввійти до Трнків, як наш ватаг зіскочив з крісла, вихопив у мене пакунок і миттю змолотив кров’янку. Мія марно циганила шматочок, а Тіна просто пішла й мовчки напилася води. В них завжди виникають суперечки через їжу. Польда перестав ходити сюди, тому тепер тут не буває картоплі, Ріти не було, тож не було пива й рому, не стало Еди — зникло й вино, а через відсутність Міхала Станіслав змушений працювати сам.

Нас у ватазі лишилося шестеро, найдужче нам бракує порошку. Станіслав уже почав відчувати болі — не маючи порошку, він тепер цілими літрами хлебче теплу воду й

1 ... 82 83 84 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"