Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Відповідно до частини першої ст. 40 КЗпП «трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках...», передбачених цією статтею. Але тут же у ст. 41 КЗпП законодавець встановлює додаткові, не передбачені ст. 40 КЗпП, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Не виникає будь-яких сумнівів, що наведене вище положення ст. 40 КЗпП, до формулювання якого включене слово «лише», не виключає застосування ст. 41 КЗпП.

Частина друга ст. 66 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» передбачає можливість за наявності встановлених підстав анулювання допуску до роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об’єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання. Але при цьому текстуально не закріплюється правова норма, яка б давала власнику або уповноваженому ним органу право на розірвання трудового договору за своєю ініціативою у зв'язку з анулюванням допуску. У частині другій ст. 66 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» також текстуально закріплюється лише правова норма, згідно якої «звільнення осіб, яким допуск анулюється, здійснюється без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)». Звідси випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (права власника або уповноваженого ним органу звільнити працівника, допуск якого до роботи анульовано, без згоди виборного органу первинної профспілкової організації чи профспілкового представника) до попереднього виявляється правова норма, згідно якої власник або уповноважений ним орган має право за своєю ініціативою розірвати трудовий договір з працівником, допуск якого до відповідної роботи анульовано. Ця спеціальна правова норма, що текстуально у названому вище Законі не закріплена, а закріплена лише логічно, підлягає переважному застосуванню перед загальною правовою нормою, яка текстуально закріплена в частині першій ст. 40 КЗпП і яка допускає розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу «лише» у випадках, передбачених цією статтею. Наявність слова «лише» у частині першій ст. 40 КЗпП не перешкоджає переважному застосуванню спеціальної норми, що логічно закріплена у частині другій ст. 66 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього.

Оригінальна ситуація склалась би, якби при прийнятті Трудового кодексу було встановлено, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця допускається «тільки» у випадках, передбачених цим Кодексом, при тому, що Кодексом не буде передбачено право роботодавця на розірвання трудового договору у разі анулювання допуску до роботи на ядерних установках тощо. Тоді відповідне положення Трудового кодексу буде застосовуватись переважно перед Законом «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Це могло б створити загрозу для радіаційної безпеки людей, а тому з урахуванням принципу верховенства права і його складової частини, закріпленої в ст. 3 Конституції України, відповідне положення Трудового кодексу не буде застосовуватись, а застосовуватись буде ст. 66 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

2. Загальні правові норми, що встановлені частиною другою і четвертою ст. 130 КЗпП, допускають покладення на працівників матеріальної відповідальності «тільки за пряму дійсну шкоду» і не допускають покладення на них матеріальної відповідальності за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки. Частини друга-четверта ст. 1353 КЗпП приписують у відповідних випадках визначати розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню працівниками, «за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди», «за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів», відповідно до окремого порядку «визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні». Зазначені ціни включають прибуток, який входить до складу ціни і не був отриманий підприємством, установою, організацією. Що стосується «кратного обчислення» розміру шкоди, то ця правова конструкція взагалі є спадком соціалістичної концепції трудового права, що надавала трудовому праву виробничу функцію і передбачала у певних випадках більш жорсткий підхід до працівників, ніж той, що встановлювався цивільним законодавством (раз трудове право є таким, то краще було б, якби його не було зовсім). Це суперечить самій ідеї трудового права, яке виникло із потреби забезпечити працівникам більш сприятливі умови роботи за трудовим договором, ніж ті, що встановлювались цивільним законодавством. Але усі ці міркування не можуть перешкоджати тому, щоб із положень частин другої-четвертої ст. 1353 КЗпП зробити висновок від наступного правового явища (порядку обчислення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівниками, за якого (порядку) працівники зобов’язані не тільки відшкодовувати пряму дійсну шкоду, а й сплачувати в порядку матеріальної відповідальності додаткові грошові суми), до попереднього і виявити у такий спосіб правову норму, згідно якої у відповідних випадках, передбачених ст. 1353 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність не тільки за пряму дійсну шкоду, а й за не одержані прибутки, несуть під виглядом матеріальної відповідальності обов’язок сплатити штраф, який підприємство установа, організація зобов’язані перерахувати до Державного бюджету, як це передбачено Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення і псування матеріальних цінностей. Правові норми, що виявлені при тлумаченні частин другої-четвертої ст. 1353 КЗпП, є спеціальними і підлягають переважному застосуванню перед загальною правовою нормою, що встановлена частиною другою ст. 130 КЗпП і допускає покладення на працівників матеріальної відповідальності «тільки» за пряму дійсну шкоду, завдану підприємству, установі, організації.

Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій
§ 55. Історичні, законодавчі і логічні підстави правила «lex posterior derogat priori»

Перевага при правозастосуванні надається нормативно-правовому акту, прийнятому пізніше. Це правило за своїм юридичним значенням поступається правилам про перевагу при правозастосуванні нормативно-правових актів вищої юридичної сили і про перевагу спеціальної правової норми. Тому раніше прийнятий нормативно-правовий акт вищої юридичної сили має перевагу при правозастосуванні перед пізніше прийнятим нормативно-правовим актом меншої юридичної сили, а спеціальна правова норма, встановлена раніше прийнятим нормативно-правовим актом, підлягає переважному застосуванню перед загальними нормами, що встановлені пізніше прийнятим нормативно-правовим актом того ж ієрархічного рівня.

1. Правило «lex posterior derogat priori» відоме з часів римського права і його визнання в різний час і в різних країнах ґрунтується не на прямо виявленій волі законодавців (хоч відомі випадки законодавчого