Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну й розв'яжи.
— Ну й розв'яжу!..
Ми понадувались, як індики, й тільки сопли. Ілько взявся до задачі, але я бачив, що він робить зовсім не те, тільки час гає. Тоді я сказав:
— Ось глянь, як треба…
Нарешті, з моєю допомогою, Ілько таки здолав задачу. Другу ми зробили вже вдвох. Потім вивчили природознавство та історію. Обоє були дуже задоволені. А коли прощались, я сказав Ількові:
— Отак тепер будемо щодня. Досить у хвості плентатись.
— Авжеж, досить, — погодився Ілько. — На зло Марії Степанівні, хоч її вже й немає!
Він пішов. А я витяг з полиці книжку Андрія Головка, знайшов у ній оповідання «Пилипко» й заходився читати, наслідуючи Захара Павловича. Але у мене так не виходило. Може тому, що я боявся читати голосно, щоб мене не почули.
Тоді я вирішив заснути. Сон не йшов. Я був ще радісно збуджений від того, що я сам розв'язав задачі і що ми з Ільком добре приготували уроки.
Що б іще зробити?.. Ага, ось що. Треба скласти собі розпис дня і твердо його дотримуватись:
7.00 — вставати.
7.00-7.15 — фіззарядка.
7.15-7.45 — сніданок…
Розклад вийшов аж надто ущільнений. Якщо його дотримуватись, то виходило, що у мене майже не лишалось часу на гуляння. Але я вирішив, що, як написав, так і буде!
За моїм розкладом я повинен був уже спати. Тому я поставив будильник на 7, заплющив очі і почав думати тільки про те, що я вже сплю.
Сплю… сплю… сплю…
Але ні, я не сплю, а чомусь уже сиджу в класі за вчительським столом і кажу:
— Маріє Степанівно, ідіть до дошки. Учителька встає з-за парти і йде до дошки:? — Читайте «Пилипка», — наказую я.
Вона мнеться, тупцює на одному місці, червоніє й каже:
— Так у мене ж немає книжки.
— А, ви без книжки. Я вам задав вивчити цей твір напам'ять.
— Я не вивчила урок, — каже Марія Степанівна. — Я ловила бички.
— У вас завжди так, — кажу я їй з докором. — То бички, то футбол… Ставлю вам двійку.
— За що ж двійку? — проситься Марія Степанівна.
— За футбол і за бичків! — кажу я їй суворо.
— А куди ж ти її запишеш? У мене ж немає щоденника, — відповідає Марія Степанівна і вже чогось сміється. — Це в тебе є щоденник, і я тобі запишу двійку…
Мені стає страшно… Але в цей час дзвонять на перерву. Дзвонять довго й настирливо. І тоді вже я сміюсь та кажу Марії Степанівні:
— Ні, не запишете, бо вже дзвінок…?І прокидаюсь.
Прокидаюсь від того, що мій будильник на столику поряд аж розривається.
В першу мить я хотів зупинити його, покласти під подушку, хай там цокає, але згадав свій розклад і схопився.
34. ІЛЬКО
Наближались весняні канікули. Я дуже непокоївся за Ілька. Правда, він теж помітно підтягся, але давалося взнаки те, що раніше занедбав. Ми з ним повторювали, читали. Часом сварилися, коли він починав лінуватись або ж не приходив до мене готувати уроки.
А одного разу сварка виникла невідомо й за що. Сталося це так.
Нам загадали вірш Павла Тичини «Я утверждаюсь». Вірш одразу ж мені сподобався, і легко запам'ятались рядки:
Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла!
Я ще й ще перечитав вірша і раптом переконався, що вже знаю його.
Коли наступного дня на урок прийшов Захар Павлович, я підніс руку.
— Що ти хочеш, Левко? — спитав мене вчитель. Він тепер уже всіх нас звав на ім'я.
— Дозвольте прочитати вірш «Я утверждаюсь», — попросив я, хоч, одверто кажучи, мені було трохи страшно.
— Ну прочитай, з задоволенням послухаємо.
Учні витягли шиї, втупили в мене очі. А я вийшов до столу, повернувся обличчям до класу і почав читати напам'ять вірш. Не пригадую, що я думав і почував у ті хвилини, але добре знаю, що кожне слово вимовляв чітко, з душею. Ненароком глянув на Маринку і… трохи не збився! Вона безвідривно дивилась на мене такими виразними очима, ніби мовчазно розмовляла зі мною, підбадьорювала мене…
Коли я закінчив читати, увесь клас заворушився, загув.
— Сідай, Левко, — сказав Захар Павлович. — Ти добре прочитав вірша. Навіть дуже добре. І взагалі ти непогано декламуєш… Ідучи сьогодні на урок, я саме думав поговорити з вами про те, щоб підготувати та провести вечір художнього читання. От уже перший читець і є… А може, ти, Левко, візьмешся організувати цей вечір?
— Я?.. Сам?.. — Я розгубився. Не ждав і не гадав, що все так обернеться.
Чому ж «сам»? Я допоможу. Всі ми допоможемо. Треба тільки, щоб кожен вибрав, що читатиме. Можна з тих віршів, що ми вже вчили, а можна й будь-який, аби гарний. Ото давай, Левко, на наступний раз і склади список, хто що хоче читати…
Додому ми йшли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том II», після закриття браузера.