Читати книгу - "Господиня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Під моєю рукою Джеймі увесь напружився.
— Ні! Ні, якщо Мел ще жива!
«Ти його засмутила, — насварила мене Мелані.— Не слід було цього казати».
«Від незнання йому б легше не стало».
— Ніхто в це не повірить, Джеймі,— прошепотіла я. — Всі подумають, що я намагаюся обвести тебе круг пальця, і коли ти їм розкажеш, то люди тільки дужче запрагнуть моєї смерті. Бо лише шукачі уміють брехати.
Від цього слова він здригнувся.
— Але ти не брешеш. Я знаю, — поміркувавши, промовив він. Я знизала плечима. — Я не дозволю тебе убити.
Його голос, хоч і не гучніший за подих, був сповнений рішучості. Мене скував жах на саму думку про те, що я дедалі більше втягую Джеймі у війну. Він живе серед варварів: чи зупинить когось його вік, якщо він стане мене захищати? Навряд чи. Я панічно шукала спосіб відмовити Джеймі, не провокуючи при цьому його упертості.
Джеймі заговорив перший; він несподівано заспокоївся, ніби відповідь лежала на поверхні.
— Джаред щось придумає. Йому завжди вдається.
— Джаред тобі не повірить. Хто-хто, а він точно ні.
— Навіть якщо не повірить, він захистить Мел. Про всяк випадок.
— Побачимо, — пробурмотіла я і вирішила, що знайду влучні слова пізніше.
Джеймі затих, поринувши в задуму. Зрештою дихання його уповільнилось, рот розтулився. Я почекала, поки він засне глибше, а потім перетягнула його з долівки на ліжко. Він поважчав, підріс, але я впоралася, не збудивши його.
Поклавши Джаредову подушку назад на ліжко, я розтягнулася на матраці.
«Та-а-ак, — подумала я, — сьогодні я лише відвела від себе вогонь», — і вирішивши, що про полум’я я поміркую завтра, за декілька секунд відключилась.
Коли я прокинулась, крізь розколини в стелі пробивалося денне світло; неподалік хтось тихенько насвистував.
Раптом свист урвався.
— Нарешті,— промовив Джеб, коли мої повіки заморгали.
Я перевернулася на бік, аби глянути на нього, і в цей час із моєї долоні вислизнула рука Джеймі. Мабуть, серед ночі він потягнувся до мене — точніше, не до мене, а до своєї сестри.
Джеб обіперся об природний кам’яний одвірок, згорнувши на грудях руки.
— Доброго ранку, — привітався він. — Ну що, виспалася?
Потягнувшись, я вирішила, що доволі непогано відпочила, і кивнула.
— О, будь ласка, тільки не мовчи знову, — застогнав він.
— Вибачте, — пробурмотіла я. — Я гарно поспала, дякую.
Від мого голосу Джеймі заворушився.
— Вандо? — зронив він.
Я відчула сміховинне розчулення, що то саме моє дурне прізвисько він промовляє у напівсні.
— Що?
Джеймі заморгав і відкинув з очей скуйовджений чуб.
— О, доброго ранку, дядьку Джеб.
— Моя кімната тобі не сподобалася, малий?
— Ви хропите, як той паротяг, — позіхнувши, відповів Джеймі.
— Хіба я тебе не вчив? — запитав його Джеб. — Відколи це ти дозволяєш гостю, тим паче гості, спати на долівці?
Джеймі рвучко сів і, нічого не розуміючи, роззирнувся. І насупився.
— Не сваріть його, — сказала я Джебу. — Він хотів спати на долівці. Це я перенесла його, вже коли він заснув.
Джеймі пирхнув.
— Мел теж так завжди робила.
Я метнула на нього попереджувальний погляд.
Джеб усміхнувся — на його обличчі був той самий котячий вираз, що й учора. Наче він розгадує загадку. Він підступив до ліжка й копнув його ногою.
— Ти вже проспав перший урок. Шерон сваритиметься. Хутко вставай і гайда.
— Шерон завжди свариться, — поскаржився Джеймі, але швидко скочив на ноги.
— Мерщій, хлопче.
Джеймі знову подивився на мене, а потім розвернувся і зник у коридорі.
— Ну що ж, — сказав Джеб, тільки-но ми лишилися наодинці.— Гадаю, ми з тобою вже достатньо поняньчились. Я чоловік зайнятий, і всі зайняті — надто зайняті, аби гратися тут із тобою у вартових. Отож сьогодні підеш зі мною на роботу.
Моя щелепа мимоволі відвисла.
Він дивився на мене без натяку на посмішку.
— Ти чого лякаєшся? — пробурчав він. — Усе буде гаразд, — і погладив рушницю. — Мій дім — не притулок для немовлят.
З цим я не могла посперечатися. Я кілька разів глибоко вдихнула, аби заспокоїти нерви. Кров із такою силою гепала у вухах, що я ледве чула Джебів голос.
— Ну ж бо, Вандо. День спливає.
Він розвернувся і рушив геть із кімнати.
На мить я завмерла, а потім поквапилася навздогін. За першим рогом Джеба вже не було — значить, не блефує. Я прискорила крок, боячись на когось наскочити у цьому густо населеному крилі, й наздогнала Джеба перед складним розгалуженням тунелів. Коли я порівнялась із ним і сповільнила крок, він навіть не глянув у мій бік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.