Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

«Король Зиґмунд і нова королева польська

Саме в Кракові були, аж вість: перекопський

Царик голову підняв, небезпека близько,

В Руський край Менглі-Гірей йде з великим військом.

Як годиться королю, батькові вітчизни,

Спохопився, щоб одбить меч поганський, грізний.

Двір свій швидко відіслав жовнірству в підмогу,

Щоб Поділля захистить, укріпить залоги.

Також шляхта й рицарство руське родовите

Виступали, щоб татар спільно погромити.

Костянтин, як гетьман-князь, спішно вирушає,

Він литвинів, волинян під рукою має.

Сил татарських двадцять п’ять тисяч, а чи й більше

На лічбі тоді було, злих, щонайлютіших.

В руськім краї немалі учиняли шкоди,

Бо ж сам цар Менглі-Гірей ними верховодив.

Аж під Білки вже було підійшли загони,

Коли гетьман польний там став на оборону.

Він сім сотень до ноги вибив бусурманів,

Нашим мужності додав, настрахав поганих;

Ані жодного живим звідти не пустили,

Бідних бранців весь полон в цілості відбили…»

[44, с. 524–525].

За текстом зрозуміло, що поему написала людина-патріот Польського королівства. Спочатку віддала належне польському королю і королеві, які зобов’язані були дбати про вітчизну — організувати відсіч кримським татарам.

Автор поеми чітко вказав кількість татарського війська на чолі з ханом, що прийшло грабувати Поділля. Орда налічувала 25 тисяч вояків. Послухаємо далі:

«Як звитяжців у бою слава увінчала,

Молодці довкола них гуртуватись стали.

Польське й руське військо теж довго не барилось,

А побіля Вишнівця в полі розложилось.

Із Литви князь Костянтин три тисячі добрих

Мужніх воїнів привів, битися готових.

Князь Михайло з Вишнівця був при нім з синами

Й князь Андрій із Збаража, котрі над військами

Теж могли гетьманувать, але Костянтина

Визнано було всіма гетьманом єдиним.

Гетьман польний Станіслав, рицар славний, мужній,