Читати книгу - "Страта"

Тюремні поневіряння не минулися марно. З самого початку її не полишало підсвідоме почуття небезпеки: ось зараз увірвуться зі списами напереваги, звинуватять у неймовірних злочинах, кинуть в ціпкі руки ката...

— Це ж чудово, Яне. Немає суду — значить, немає судових помилок... Чи ви збиралися зробити тут кар’єру адвоката?

Семироль якось дивно на неї подивився. Відвів очі.

— Яне, — вона занепокоїлась. — Я сподіваюся, чогось на кшталт... інквізиції тут немає теж? Нас не звинуватять у єресі, в чаклунстві чи ще в чомусь?

— Чого ви всього лякаєтеся? — запитав Семироль стомлено. — Ні в чому нас не звинуватять... Звичаї, на перший погляд, досить ліберальні. Люди неагресивні... На чолі міста стоїть герцог — так званий «Високий Дах». Багато говорять про якихось Тлумачів...

— Тлумачів чого? Снів? Видінь? Це оракул? Релігія? Секта?

Семироль знизав плечима:

— Тлумачів Провидіння... Очевидячки, справді, як релігія. Інша річ — чому в такій дивній формі... Гм, Ірено... Тільки ви можете вгадати, НАВІЩО Анджею Кромару знадобилася ця... МОДЕЛЬ.

— Я не знаю... — сказала вона відверто.

— Не лукавте... Можете здогадатись, якщо гарненько подумаєте. Ось, наприклад, той... та реальність, де ми з вами зустрілися. Чим вона відрізняється від вашої... висхідної... реальності?

Семироль затинався, вибираючи нейтральні формулювання. Ірена згадала, як заїкався в такій ситуації пан Петер.

— Ваша МОДЕЛЬ схибнута на законності, — відгукнулася вона не роздумуючи. — Це відразу кидається у вічі — ясно, як Божий день... Гіпертрофована судово-слідча машина. Наджорстокі вироки... І разом з тим — дика злочинність. Ірраціональна, маніякальна...

Семироль подивився здивовано. Наче Ірена на його очах вийняла кролика з-за пазухи.

— А то хіба ні? Хіба всі ці маніяки...

Семироль кліпнув:

— Ірено... Де ви побачили наджорстоке покарання?

Вона поперхнулася:

— А стільки смертних вироків?! І, по-вашому, віддавати смертників упирям — дуже милосердно?!

Семироль помовчав. Унизу, під вікном, урозбрід прогуркотіли дерев’яні колеса.

— Бачите, Ірено... Існують праці видатних кримінологів... Шкода, що ми не маємо до них доступу. Ви отримали б відповіді... коментарі щодо ірраціональних злочинів, жорстоких вироків, способів виконання... Зрештою, покарання за особливо тяжкі злочини... мусять бути диференційованими. Щоб виродку — вибачте, Ірено, — щоб злочинцю, який уже заробив страту, все-таки було що втрачати... і щоб покарання обов’язково було невідворотним.

Ірена зітхнула:

— А щоб не випустити з уваги винного, можна «за компанію» засудити кілька випадкових жертв? Так?

— Я розумію вашу іронію... Але це вже побічний наслідок... проблеми.

Вона опустила очі:

— Усе це вже не настільки цікаво, Яне. Для якихось своїх цілей Анджей Кромар змоделював світ... із упирями-адвокатами на головних ролях. Але тепер...

Вона осіклася. Семироль дивився у вікно.

— Яне, якщо я вас образила...

— Пусте, нічого особливого. Продовжуйте...

Вона пригнічено мовчала. Семироль зітхнув:

— Ірено, я ось про що думав... Якщо моя... реальність існує, як ви говорите, трохи більше року... Чому тоді я добре пам’ятаю своє дитинство, яке мало місце майже сорок років тому? Чому усі люди зазвичай мають минуле, а країни — історію?

— Ви не вірите мені, Яне?

— Ні, я просто хочу розібратися...

Вона покусала губи, підбираючи слова.

— Може, ваші спогади вже наросли... як ото нова шкіра наростає навколо клаптика старої шкіри і закриває рану? Можливо, й ваша інформація про минуле — такий собі багатоступінчастий фантом...

— Схоже на примітивний екскурс в ерзац-філософію, Ірено.

— Я не претендую, Яне. Я ж не філософію викладаю, себто викладала. Так, домисли, припущення...

Вона вже дрімала, коли Семироль зібрався йти.

— Яне, ви куди?! Вже пізно...

— Не турбуйтесь... Я скоро.

За ним зачинилися двері, але лише кілька хвилин по тому Ірена здогадалася, куди і навіщо він вирушив.

Ні про який сон, ясна річ, уже не йшлося.

У щілини віконниць заглядав повний місяць — якомусь бідоласі нині не пощастить.

Слух про упиря розлетиться миттєво...

Якщо, звичайно, жертва залишиться живою. Або якщо Семиролю не вдасться заховати труп із характерними слідами на шиї...

Прокинутися б... Прокинутися б удома, або в крайньому разі — на фермі, де проступають за вікном обриси гір...

Вона лежала, натягнувши до підборіддя ковдру. Ліжко скрипіло при кожному порусі. Лойова свічка смерділа.

На ранок Семироль не повернувся.

Вона чекала до обіду, потім, долаючи страх, спустилася донизу і поговорила зі служницею.

Ні, ніяких особливих чуток. Ніяких страхітливих новин... Хіба що... Пані чула? У місті з’явився хтось «безкорисливий» — від них усього