Читати книгу - "Сицилієць"

Протягом подорожі до міністра Трецци та кардинала дон Кроче був його незмінним компаньйоном. Вони вечеряли разом щовечора, і дон розмірковував над майбутнім Сицилії, над буремними часами, що чекають на неї попереду. Пішотта не відразу збагнув, що дон залицяється до нього, намагаючись схилити його до симпатії на адресу «друзів друзів» і дуже обережно переконуючи в тому, що його власне майбутнє, як і доля Сицилії, цілком можуть бути значно яскравіші з доном, аніж із Ґільяно. Пішотта нічим не виказав, що зрозумів це послання. Але воно змусило його переживати щодо намірів дона. Він ніколи раніше нікого не боявся, крім, можливо, Турі Ґільяно. Але дон Кроче, який усе життя провів, здобуваючи «повагу», що вирізняє великих ватажків мафії, вселяв у нього жах. Тепер він усвідомив, чого саме боїться: що дон перехитрить та зрадить їх й одного дня вони впадуть обличчям у пил.

Вибори до сицилійського законодавчого органу, які відбулися у квітні 1948 року, стали катастрофою для християнсько-демократичної партії. «Народний блок», зібраний із лівацьких партій, комуністичної та соціалістичної, набрав 600 тисяч голосів проти 330 тисяч у християн-демократів. Ще 500 тисяч голосів розділили між собою монархісти та дві інші дрібні партії. Рим охопила паніка. Перед національними виборами треба було щось робити або Сицилія, найвідсталіший регіон, стане останньою краплиною в перетворенні всієї Італії на соціалістичну країну.

У минулі місяці Ґільяно дотримувався своєї угоди з Римом: він зривав плакати партій-суперників, робив набіги на штаби лівацьких угруповань, розганяв їхні зібрання в Корлеоне, Монтелепре, Кастелламаре, Партініко, П’яні-дей-Ґречі, Сан-Джузеппе-Джато та Монреале. Його бандити розвішали по всіх цих містечках плакати, що великими чорними літерами проголошували «СМЕРТЬ КОМУНІСТАМ», і спалили кілька клубів, створених групами робітників-соціалістів. Але ця кампанія почалася запізно, щоб вплинути на регіональні вибори, а вдаватися до крайнього терору вбивствами він не хотів. Між доном Кроче, міністром Треццою, кардиналом Палермо та Турі Ґільяно літали повідомлення. Йому докоряли, закликали вдатися до активніших дій, щоб змінити ситуацію до національних виборів. Ґільяно зберігав усі ці листи для свого «Заповіту».

Був потрібен значний удар, і його ідея виникла в плідній голові дона Кроче. Через Стефана Андоліні він зв’язався з Ґільяно.

Найлівацькішими, та й узагалі бунтівними містечками Сицилії були П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато. Багато років, навіть за часів Муссоліні, вони святкували Перше травня як день революції. Відколи на Перше травня також припадав день Святої Розалії, їхні святкування прикривалися релігійним святом, не забороненим фашистською владою. Однак тепер на травневих парадах гордо майоріли червоні прапори та звучали запальні промови. Цьогорічне Перше травня, до якого лишався тиждень, мало б стати найвеличнішим в історії. Два містечка за звичкою об’єдналися, і з усієї Сицилії до них мали рушити посланці з родинами святкувати нещодавню перемогу. Сенатор від комуністів Ло Козі, відомий палкий оратор, мав виступити з промовою. Планували офіційне святкування разючої перемоги лівих на виборах.

За планом дона Кроче, банда Ґільяно мала атакувати це святкування й розігнати його, стріляючи над головами натовпу. То мусив бути перший етап у кампанії залякування, батьківське попередження, м’яка застережна рука. Сенатор-комуніст Ло Козі дізнається, що те, що його вибрали до парламенту, не дає йому прав на Сицилію й не гарантує недоторканності. Ґільяно пристав на цей план і наказав своїм ватажкам Пішотті, Терранові, Пассатемпо, Сільвестро та Стефанові Андоліні виконати його.

Останні три роки свято зазвичай проводили в гірській долині між П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато, між двома вершинами — Монте-Піццета та Монте-Кумета. Мешканці містечок піднімалися туди дикими звивистими дорогами, що сходилися згори так, що населення обох містечок зливалося в єдину процесію. Вони проходили в долину вузькою стежкою, а тоді розсипалися групами, щоб святкувати. Прохід цей звався Портелла-делла-Джінестра.

П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато були містечка бідні, з древніми будинками, застарілим сільським господарством. Вони вірили в старовинний кодекс честі; якщо жінки сиділи біля будинку, сидіти вони мусили боком, щоб зберегти свою репутацію. Однак саме звідси походили найвідчайдушніші бунтівники на всій Сицилії.

Ця місцина була така стара, що більшість будинків зведено з каменю, деякі взагалі не мали вікон — тільки невеликі отвори в стінах, прикриті залізними дисками. Чимало родин тримали тварин у тих же кімнатах, у яких жили самі. У міських пекарнях біля пічок грілися кози та ягнята, і якщо свіжий буханець падав на підлогу, зазвичай він втрапляв у купу лайна.

Селяни наймалися працювати на багатих землевласників за долар на день, іноді навіть менше — цього було мало, щоб прогодувати родину. Тож коли приходили «чорні ворони», — черниці й священики зі своїми макаронами та благодійним одягом, — вони присягалися в тому, чого від них вимагали: що проголосують за християн-демократів.

Однак на місцевих виборах у квітні 1948 року вони зрадливо проголосували здебільшого за комуністів та соціалістів. Це розлютило дона Кроче, який вважав, що цей край перебуває під контролем місцевого ватажка мафії. Однак дон проголосив, що його засмутила саме неповага до католицької церкви. Як могли щирі сицилійці так зрадити святих сестер, які з християнською чистотою клали хліб до рота їхнім дітям?

Кардинал Палермо також лютував. Він спеціально приїхав і відслужив службу для цих двох селищ, попередивши їх, щоб вони не голосували за комуністів. Він благословляв їхніх дітей, навіть хрестив їх, і все одно вони відвернулися від церкви. Кардинал викликав місцевих священиків до Палермо й попередив, що перед національними виборами вони мають добряче постаратися. Не лише в політичних інтересах церкви, але й задля порятунку темних душ від пекла.

Міністр Трецца не так здивувався. Він був сицилієць і знав історію острова. Жителі цих містечок завжди були горді й завзяті борці проти багатіїв Сицилії та тиранії Рима. Вони першими приєдналися до Ґарібальді, а до того билися проти французів та маврів, коли ті керували островом. Жителі П’яні-дей-Ґречі походили від греків, які