Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

був настільки звиклий до романтизму одиноких годин, що надміру здивувався, коли збагнув: крім лойових і воскових свічок, полум’я яких здригалося не від присутності привиду, а від чийогось бажання чхнути, від реального життя не варто чекати такої небувалої кількості приємних моментів і місць, які він раз у раз подибував у томах, що з них черпав знання. Дещо компенсувавши розчарування марнославством, він уже ладен був облишити несправджені мрії, коли йому на життєвому шляху трапилася непересічна особа, з якою ми познайомили читача раніше.

Обрі спостерігав за диваком, але не міг сформувати думку про характер людини, яка цілковито заглиблена в себе, яка рідко подає знак, що вона звертає увагу на навколишні предмети, тільки ніби висловлює мовчазний дозвіл на їхнє існування, уникаючи контакту; він віддався уяві, яка схильна перебільшувати достоїнства речей і надавати їм неабиякого сенсу, намалював собі образ героя лицарського роману і ладен був шукати підтвердження своїх фантазій, а не роздивитися людину, якою вона є насправді. Він познайомився з диваком, приділяв йому підвищену увагу і домігся такої нечуваної близькості, що його присутність завжди була поміченою.

Поступово Обрі дізнався, що справи лорда Рутвена були заплутані, а за ознаками підготовки до подорожі на вулиці N. зрозумів, що той збирається незабаром виїхати. Бажаючи дізнатися більше про дивака, котрий поки що тільки розпалив його цікавість, він натякнув опікунам, що йому час здійснити подорож, яка з покоління в покоління вважалася важливою для юнака, що збирався зробити кар’єру на ниві пороку, щоб поставити його в рівні умови з дорослими та запобігти падінню з небес на землю, коли раптом зайде мова про любовні походеньки, висміяні чи схвалені — залежно від спритності того, хто упіймався. Опікуни згодилися, й Обрі миттєво поділився своїми намірами з лордом Рутвеном і був здивований, отримавши пропозицію приєднатися до нього. Потішений високою оцінкою людини, яка, понад усякий сумнів, вельми відрізнялася від інших, він із радістю прийняв запрошення, і за кілька днів приятелі перетнули бурхливі води протоки Ла-Манш.

Дотепер Обрі не мав нагоди вивчити характер лорда Рутвена, а тепер зауважив, що хоча він значно більше міг спостерігати за діями лорда, їхні наслідки не збігалися з видимими мотивами його поведінки. Його супутник виявляв надмірну щедрість: і ледар, і пройдисвіт, і старець отримували з його долоні значно більше, ніж потрібно було, щоб вдержати життя в тілі. Та Обрі не міг не помітити, що не добропорядні люди, які потрапили в скруту через невдачі, котрі часто супроводжують чесноти, були винагороджені його турботою, а натомість розпусники, які з’являлися на порозі не через злидні, а через бажання задовольнити власну хтивість і далі чинити беззаконня, отримували щедру пожертву. Щоправда, юнак схильний був виправдовувати це нав’язливістю зловмисників, котра легко побиває скромність порядних жебраків.

Та була одна особливість у благодійності лорда, котра ніяк не йшла юнакові з голови: ті, хто її одержував, невідворотно дізнавалися, що була вона проклята: вони опинялися або на шибениці, або падали на саме дно злиденного життя. І в Брюсселі, і в інших містах, через які вони проїжджали, Обрі з подивом відзначав, із яким завзяттям його супутник шукає осередки світського пороку: там він миттєво переймався картярським запалом, робив ставки, грав завжди з прибутком — крім випадків, коли його суперником виявлявся відомий шулер, — тоді він втрачав більше, ніж вигравав, і все це з незворушним виразом обличчя, з яким він завше спостерігав за світським товариством. Однак коли йому траплявся нерозсудливий юний новачок, чи нещасливий батько численної родини, тоді кожне його бажання було законом для удачі: він полишав напускну байдужість, а очі його загорялися яскравіше, ніж у кота, який грається з напівмертвою мишею. У кожному місті він полишав по собі такого юнака — перше заможного, тепер вирваного зі звичного середовища, який проклинає самоту в’язниці і долю, що звела його з самим дияволом; а божевільний батько лишався сам на сам із промовистими поглядами негодованих дітей, коли в кишені — ні фартинга з колишнього багатства і не купити навіть кусня, щоб утамувати їхній голод.

Проте лорд Рутвен ніколи не заробляв картярством, адже спускав за ломберним зрадливим столом до останнього золотого все, що перед тим видер із судомно стиснених пальців невинного; він дещо знав-таки про гру, але не міг сперечатися з хитрістю досвідченіших. Обрі не раз кортіло пояснити це своєму товаришеві та попросити його відмовитися від утіх і розваг, які вели до загибелі, а не до прибутку, проте він відкладав розмову: щодня він сподівався, що приятель дасть йому шанс на відверту й щиру бесіду, але цього так і не трапилося. Лорд Рутвен і в кареті, на лоні чарівної дикої природи, лишався тим-таки: очі промовляли більше за вуста, і хоча Обрі сидів поряд із цією дивною людиною, він не отримав розради своєму невпинному збудженню — бажанню розкрити таємницю, котра, в його екзальтованій уяві, вже набувала надприродних рис.

Незабаром вони в’їхали в Рим, і на деякий час Обрі втратив свого супутника з поля зору: вдень юнак полишав його під опікою італійської графині, а сам вирушав на пошуки пам’яток старовини у майже знелюднілому місті. Під час цієї мандрівки він отримав листи з Англії, яких завше очікував з нетерпінням; перший лист був від сестри — переповнений любов’ю; другий — від опікунів, і цей лист вразив його: якщо йому колись і спадало на думку, що злі сили знайшли собі притулок у тілі його супутника, лист майже переконав, що ці здогади — вірні. Опікуни наполягали, щоб юнак негайно залишив товариша, і переконували, що це — страшенно розгнуздана людина, оскільки невідпорна звабливість робить розпусника ще небезпечнішим для суспільства. Виявилося, що його зневага до спокусниць має в підґрунті зовсім не зненависть до пороку, але прагнення отримати повне задоволення: жертва, спільник у гріху, має впасти з найвищого щабля добропорядності на саме дно безчестя та приниження; отож цнотливі жінки, яких він спокушав, після його зникнення відкидали будь-які умовності й без жодних докорів сумління виставляли напоказ власні потворні гріхи.

Обрі зважився розлучитися з людиною, в характері якої ще не проявилася жодна позитивна, приваблива риса. Він вирішив вигадати який-небудь правдоподібний привід, щоб зректися супутника назавжди, маючи змогу водночас здалеку спостерігати за ним, не проґавивши найменших подробиць. Він завів знайомства в тому ж світському товаристві, що й лорд Рутвен, і незабаром зауважив, що той наполегливо спокушає недосвідчену дочку аристократки, в чий дім вчащає. В Італії не заведено, щоб із незаміжньою юнкою можна було вільно