Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

— Мій, як ти кажеш, «жіночий бюст» мене геть не цікавить і не може цікавити нікого, коли я катаюся верхи.

— Може, й так, а може, й ні. Якщо тебе побачить один зі скотарів баронії, навіть Ренні — адже він, як тобі відомо, весь час проводить на пасовиськах, — то непогано було б, щоб він при оказії переказав Гартові, як тобі личить одна з тих camisa,[12] які він так щедро тобі подарував. Тож чому ти така вперта, дівчино? Чому завжди так непоступливо поводишся?

— А тобі що з того, тітко? Ти ж отримала гроші, чи не так? І отримаєш ще більше. Коли він мене трахне.

Побілівши від люті, тітка Корд перехилилася через стіл і дала їй ляпаса.

— Як ти смієш вимовляти це слово в моєму домі, ти, нахабо? Як ти смієш?

Саме тоді Сюзен і розплакалася, коли почула, як Корделія називає дім своїм.

— Це був дім мого батька! Його і мій дім! А тобі нікуди було йти, крім як до казарми! І він прийняв тебе! Прийняв тебе до нас, тітко!

Дві останні часточки апельсина досі були у неї в руці, і вона з силою пожбурила їх тітці в обличчя, а потім так несамовито намагалася вибратися з-за столу, що стілець не витримав і перекинувся на підлогу, потягнувши її за собою. Над нею нависла тітчина тінь. Прагнучи якнайшвидше з неї вибратися, Сюзен швидко поповзла геть. Її волосся розтріпалося, щока горіла від ляпаса, очі пекло від сліз, у горлі судомило. Врешті-решт їй вдалося зіп’ястися на ноги.

— Ти невдячне дівчисько, — сказала тітка. Її голос був тихий і так насичений отрутою, що звучав майже ніжно. — І це після всього, що я для тебе зробила, що Гарт Торін для тебе зробив. Та сама коняка, на якій ти збираєшся роз’їжджати, — Гартів подарунок з поваги до…

— ПІЛОН БУВ НАШ! — пронизливо закричала Сюзен, розлючена до краю цим навмисним приховуванням правди. — ВОНИ ВСІ БУЛИ НАШІ! І КОНІ, І ЗЕМЛЯ-ВСЕ БУЛО НАШЕ!

— На півтону нижче, — сказала тітка Корд.

Глибоко вдихнувши повітря, Сюзен спробувала опанувати себе. Вона відгорнула волосся з обличчя, відкриваючи щоку, на якій проступив червоний відбиток руки Корделії. Побачивши його, тітка аж здригнулася від огиди.

— Мій батько ніколи б цього не дозволив. Не дозволив би віддати мене в наложниці Гартові Торіну. Хай там як шанобливо він ставився до Гарта як до мера… чи до свого патрона… він би ніколи цього не дозволив. І ти це знаєш. Ви, тітонько, це добре знаєте.

Тітка Корд підкотила очі й покрутила пальцем коло скроні, наче Сюзен збожеволіла.

— Ви самі на це погодилися, міс О-Яка-Краля. Еге ж, погодилася. А якщо тепер ти капризуєш і хочеш відмовитися від того, про що вже домовлено…

— Еге ж, — кивнула Сюзен. — Я дала згоду на цю оборудку. Після того, як ти мене день і ніч гризла, благала в сльозах…

— Ніколи такого не було! — вереснула вражена Корделія.

— Невже в тебе така коротка пам’ять? Мабуть, так. До вечора ти вже забудеш, як дала мені ляпаса за сніданком. Ну, то я не забула, тітонько. Ви плакали, плакали і казали, як боїтеся, що нас виженуть, бо за законом у нас більше нема прав на цю землю, що ми опинимося на вулиці, ви плакали й говорили…

— Припини називати мене на «ви»! — заверещала Корделія. Найдужче в світі вона не зносила, коли її власне «викання» ставало зброєю, яка оберталася проти неї самої. — Ти не маєш права вживати стару мову, як і не маєш права скаржитися, дурна вівце! Іди собі! Забирайся!

Але Сюзен не вгавала. Її лють була сильніша за неї, і годі було приборкати її стрімкий потік.

— Ви рюмсали і казали, що нас виженуть, що ми підемо на захід, що ніколи не побачимо оселі мого татка чи Гембрі… а потім, коли я вже була досить налякана, ти говорила про гарненького малюка, якого я могла би мати. Землю, яка від самого початку була наша, знову повернули б нам. Наших коней так само. А на знак мерової прихильності я отримала коника, якому сама ж допомогла з’явитися на світ! І що ж я зробила, аби заслужити всі ці речі, які й без того були б моїми, крім як підписала одного-единого папірця? Що я зробила для того, аби він дав тобі грошей? Що я зробила, крім як пообіцяла потрахатися з ним, не зважаючи на його сорокарічну жінку, яка спатиме десь неподалік?

— То ти хочеш грошей? — розлючено посміхаючись, спитала тітка Корд. — Грошей хочеш? Будуть тобі гроші. Забирай. Ховай десь, губи, хочеш — свиням згодуй. Мені начхати!

Вона повернулася до своєї торби, що висіла на гачку біля плити, й заходилася в ній порпатися, але дуже швидко її рухи перестали бути рвучкими та впевненими. Ліворуч від дверей до кухні висіло овальне дзеркало. І в ньому Сюзен побачила, яке страшне було тієї миті в тітки обличчя. На ньому відбилася вся її ненависть, переляк і скнарість. Сюзен стало моторошно.

— Не треба, тітонько. Я бачу, як тобі неприємно з ними розставатися. Все одно я їх не візьму. Це курвині гроші.

Шокована, тітка Корделія повернулася до неї, скориставшись зі зручної нагоди забути про сумку.

— Це не проституція, дурна! Наложницями були й найвеличніші жінки в історії, і дехто з найвидатніших чоловіків був народжений наложницею. Це не проституція!

Сюзен зірвала з вішака червону шовкову блузку і підняла її вгору. І миттю сорочка обліпила її груди, наче весь час тільки й чекала нагоди їх торкнутися.

— Тоді чому він посилає мені ці лахи, які носять лярви?

— Сюзен! — в тітчиних очах з’явилися сльози.

Сюзен пожбурила в неї сорочкою, як перед тим — часточками апельсина. Блузка впала тітці під ноги.

— То підніми й натягни на себе. Сама розставляй перед ним ноги, якщо тобі це так до вподоби.

Вона розвернулася і кулею вилетіла надвір. А навздогін їй ширився істеричний тітчин вереск:

— Навіть думати про таке не смійте, Сюзен! Дурні думки призводять до дурних учинків. Пізно! Ви дали згоду!

Сюзен це знала. І як би швидко вона не гнала Пілона Крутояром, втекти від самої себе не могла. Вона погодилася. Якби Пат Дельґадо був живий, уся ця брудна оборудка, в яку дозволила себе втягти його донька, поза сумнівом, перестрашила б його. Але