Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

Таким чином, день завершився вдало. Сонце зайшло за обрій, а нічний вітерець доносив до наметів дедалі більш різкий запах гниючої плоті тисяч полеглих героїв.

Того самого дня Ангус Б’юкенен знаходився біля річки, де його колона переслідувала відступаючого ворога, який підривав за собою всі мости. Він пише:

Ми спустилися в заболочену низовину, повітря тут нездорове, сире, повнісінько мошви. Решту дня і два наступних ми працювали як старанні мурашки, будуючи великий пальовий міст з колод, з одного високого берега річки на інший. Наприкінці третього дня у мене почалася лихоманка, і забракло сил завершити роботу.

123

Вівторок, 29 серпня 1916 року

Андрій Лобанов-Ростовський майже бере участь у Брусилівському прориві

Подія, що ледь не коштувала йому життя і стала найстрашнішим переживанням за всі роки на фронті, починалося як безглуздий жарт. У понеділок вони дізналися про те, що Румунія, після тривалих вагань, долучилася нарешті до союзників і оголосила Центральним державам війну. Ця новина була сприйнята з ентузіазмом[208], і дехто з роти, якій Лобанов-Ростовський повинен був надати підтримку, не міг утриматися, щоб не ткнути зайвий раз німців носом у лайно. Вони виставили великий плакат з написом німецькою, де для ворога в окопах навпроти розповідалося про здійснений факт.

Спершу німці ніби не звернули на це уваги. Коли Лобанов-Ростовський ближче до вечора у вівторок повернувся на свій пост на передовій, там було зовсім спокійно. Спокійніше, ніж зазвичай. Не чутно кулеметів. Нічне небо не освітлюється зеленими, червоними і білими каскадами іскор від ракетниць.

Незважаючи на затишшя (чи, можливо, саме через нього), він занервував. Схопив трубку польового телефону і зателефонував на командний пункт. Запитав, котра година. Йому відповіли: 23:55.

Рівно за п'ять хвилин почалося. З німецькою пунктуальністю.

Власне кажучи, затишшя зовсім не було ілюзією. Він із залишками гвардійської дивізії знаходився на річці Стоход, де лінія фронту залишалася незмінною після успішного літнього наступу російської армії, названого за іменем людини, яка спланувала прорив і керувала ним, а саме розумного і неортодоксального Олексія Брусилова. Наступ почався в перших числах червня і тривав — у кілька етапів — упродовж усього літа. Результати стали приголомшливими. Російські війська не тільки відвоювали території небаченого з 1914 року розміру (деякі з'єднання знову були в Карпатах і погрожували Угорщині), але і завдали австро-угорській армії нищівного удару, від якого вона досі не могла оговтатися.

Брусилов і його південна група військ здійснили, правду кажучи, неможливе: не маючи чисельної переваги ані в солдатах, ані в гарматах, вони здійснили стрімкий і успішний наступ на бездоганно окопаного ворога[209].

Те, що наступи здебільшого були невдачними і на фронтах запановувало затишшя, спричинило два парадокси. Перший: для перемоги потрібні були ґрунтовна підготовка і фактор несподіванки. Але одне виключає інше. Якщо той, хто наступає, починає приготування, вони негайно стають відомими противникові. І тоді фактор несподіванки зводиться нанівець. Якщо ж робити ставку на несподіваний штурм, доводиться забути про підготовку. Другий: для перемоги необхідні «важкість» і «рухливість». «Важкість» — у вигляді тисяч гармат, важких, навіть надважких, — потрібна для того, щоб прорвати захист супротивника. «Рухливість» потрібна для вмілого маневрування, для використання утворених прогалин, перш ніж ворог устигне зреагувати, затуливши їх резервами і новими, в поспіху зведеними укріпленнями.

Але і в цьому випадку перше дістається ціною другого. Якщо армія має багато гармат, гаубиць, мінометів та іншого, що потрібно для прориву, вона така повільна, що встигає просунутися лише на кілька кілометрів уперед, залишаючи на своєму шляху трупи і воронки від снарядів. Потім долучаються резерви супротивника, і все починається спочатку. Якщо армія замість цього спробує стати мобільнішою, зуміє швидко затуляти прогалини, що утворилися, їй забракне тієї самої важкої техніки, що зможе пробити саму прогалину. Саме це, а не якась тупоголовість генералів, спричинило затяжну позиційну війну[210].

Модель Брусилова була геніально простою. Вона ґрунтувалася, по-перше, на факторі несподіванки, що досягалася перш за все тим, що він зумів уникнути масового скупчення військ і військової техніки. Цього, до речі, і не було потрібно, оскільки він, по-друге, не розраховував на чисельну перевагу на окремій ділянці фронту — під час наступу Еверта в березні, — а замість цього атакував цілий ряд пунктів по всій південній лінії фронту. А це вже означало, по-третє, що німецькі та австро-угорські генерали не знали, куди спрямовувати свої резерви, і, таким чином, черепаха, що нападала, перемогла, як виняток, зайця, який захищався[211].

Саме тут, на річці Стоход, де перебуває зараз Лобанов-Ростовський, паровий каток Брусиловського прориву випустив усю свою пару і, захлинувшись, зупинився. Спричинило це прибуття потужного німецького підкріплення і, відповідно, російські втрати. А також, звісно, проблеми з постачанням, утім, як завжди: нападник автоматично віддаляється від своїх залізниць, тим часом як той, хто обороняється, так само автоматично наближається до своїх власних. У районі було здійснено цілу низку наступів і контрнаступів. Лінія фронту пересувалася то туди, то сюди, але зараз на річці Стоход спокійно. В обох сторін виснажилися сили. На сході, як і на заході, літо 1916 року ознаменувалося значно серйознішим кровопролиттям, ніж можна було уявити.

Для Лобанова-Ростовського останні місяці видалися спокійними. Знову виявилося, що він не схильний до військової служби: з саперів його перевели в більш мирний підрозділ. Він очолив колону будівельників мостів. Під його керівництвом опинилися вісімдесят чоловік, шістдесят коней і деяка кількість громіздких понтонів. Вони завжди йшли в ар'єргарді, разом з артилерією. Але навіть у цьому положенні він зумів помітити дві речі. Перше: російська армія стала значно боєздатнішою, особливо тут, в угрупованні Брусилова. Наприклад, російські окопи стали тепер укріпленішими, порівняно з тим, що він бачив лише рік тому в Польщі; вправнішим стало і маскування. Друге: війська перебували в доброму здоров'ї. Він бачив, як солдати марширують повз нього «дружним строєм, з піснями». Він зазначає, що хоча особовий склад і укомплектований, з'явилося нове поповнення, зовсім зелені офіцери, учорашні курсанти. Ветеранів 1914 року вкрай мало: загинули, пропали безвісти, лікуються у госпіталях, відправлені додому інвалідами.

Зараз як виняток Лобанов-Ростовський відряджений на фронт. Він тимчасово командує над парою прожекторів: у колишнього командира стався нервовий розлад після шести тижнів на передовій. А прожектори залишилися стояти