Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

поля навколо Пагорба Рока. Вони, до речі, захищені від жінок особливими закляттями. Раз на кілька років, правда, якійсь особливо знатній пані дозволяється ненадовго зайти в один із зовнішніх дворів Великого Будинку… А чому це так? Невже всі жінки на світі не можуть сприймати магічні науки і мистецтва? Або Майстри просто бояться їх, бояться стати «зіпсованими», втратити свою чарівну силу? Ні, скоріше вони бояться змінити той «священний» Статут, якому вони так строго слідують… порушити «чистоту» свого братства…

— Жінки вміють зберігати цнотливість не гірше чоловіків! — палко заявила Стрекоза. Вона розуміла, що поводиться нестримано (адже Айворі завжди був ввічливий з нею і завжди був готовий їй поступитися!), Але вона зовсім не вміла поводитися інакше, як і не вміла приховувати свої почуття.

— Природно! — І посмішка Айворі засяяла ще яскравіше. — Але відьми далеко не завжди помірковані, еге ж?.. Можливо, Майстри бояться саме цього? Можливо, целібат аж ніяк не є таким вже необхідним, як про те говориться в Статуті Рока? Можливо, це аж ніяк не спосіб збереження магічної сили, а спосіб охоронити цю силу від усіх інших? Залишивши за межами своєї «чистої» обителі жінок і всіх тих, хто не бажає миритися з тим, що для того, щоб стати чарівником, потрібно обов'язково перетворитися в євнуха… Хто знає? Чарівниця! Чаклунка! Жінка-маг! З'явися такі, змінилися би всі правила на світі!

Стрекоза відчувала, як далеко вперед він зайшов у своїх роздумах на цю тему; видно, вона давно не давала йому спокою, і він все грав цими думками, за допомогою слів перетворюючи їх в щось відчутне, як тільки що перетворив шматок цегли в метелика. Звичайно, Стрекоза не могла змагатися з ним в цій грі думки, але стежила за його міркуваннями з цікавістю і захопленням.

— А ти, між іншим, могла б відправитися на Рок! — зауважив він, і очі його заблищали від збудження, пустощів, хлоп'ячої сміливості. Помітивши, що вона мовчить і дивиться на нього благально-недовірливо, він підтвердив: — Так, могла б. Хоч ти і жінка, але є способи, за допомогою яких можна змінити твоє обличчя. У тебе серце і мужність чоловіка, чоловіча воля, і ти цілком могла б увійти в Великий Будинок, я в цьому впевнений!

— І що б я там робила?

— Те ж, що і всі інші учні. Жила б одна в келії з кам'яними стінами і вчилася бути мудрою! Це, можливо, було би не зовсім те, що бачиться тобі в мріях, і багато своїх помилок ти б теж там зустріла.

— Я не зможу! Вони ж все одно дізнаються! І я не зумію навіть всередину увійти. Ти ж сам казав, що там є якийсь особливий Сторож. А я не знаю, яке слово потрібно вимовити…

— А, слово! Але ж я можу тобі його сказати.

— Можеш? Це дозволяється?

— Мені все одно, є такий закон чи ні! — Він сказав це з таким похмурим виглядом, що вона здивувалася. — Сам Верховний Маг говорив: «Правила створюються для того, щоб їх порушували». А в даному випадку правила створюють несправедливість, а хоробрість і мужність їх порушують. Якщо у тебе мужності вистачає, так і у мене її вистачить!

Деякий час вона мовчки дивилася на нього — говорити вона не могла, — потім встала і, постоявши кілька секунд нерухомо, вийшла зі стайні і рушила по стежці, яка приблизно на середині схилу звертала і починала огинати пагорб. Одна з собак, її улюблениця, велика, бридка гонча з важкою головою, пішла за нею. Вона зупинилася тільки в тому місці над річкою з болотистими берегами, де десять років тому Роза нарекла її Справжнім ім'ям. Собака, сівши біля її ніг, віддано дивилася їй в обличчя. В голові у Стрекози стояв гул і була повна мішанина, але одна думка билася там, ясна і наполеглива: я могла б поїхати на Рок і з'ясувати, нарешті, хто я!

Поверх заростей очерету, вербових дерев і далеких пагорбів вона дивилася на захід. Весь західний край неба був абсолютно чистим і порожнім. Вона стояла нерухомо, і душа її, здавалося, злітає в небеса і летить геть від неї, на захід…

Ззаду почулося м'яке шльопання копит вороної кобили по стежці. І Стрекоза, прийшовши нарешті до тями, покликала Айворі і побігла йому назустріч.

— Я поїду! — крикнула вона на бігу.

* * *

Взагалі-то він не збирався впадати в подібні пригоди, але чим більше він думав про таку можливість, тим більш привабливою йому здавалася його затія. Перспектива провести всю довгу сіру зиму в Уестпулі його абсолютно не приваблювала, і у нього ніби камінь з душі звалився, коли зажевріла можливість звідси втекти. Тут для нього не було нічого цікавого, за винятком цієї дівчини на ім'я Стрекоза, яка тепер повністю займала його думки. Він відчував у ній якусь могутню, але абсолютно невинну силу, і ця сила підпорядкувала його собі, - він намагався догоджати Стрекозі, сподіваючись у результаті все-таки змусити її зробити те, до чого він прагнув сам. Це була гра, в яку, як йому здавалося, було варто зіграти. Якщо вона зважиться втекти з ним, можна вважати, що він виграв. Ну а що стосується власне безглуздої ідеї, що Стрекозі вдасться пройти в Школу в образі чоловіка, то ідея ця страшенно йому подобалася. Було би здорово ТАК пожартувати над усіма цими благочестивими і поважними Майстрами! Кинути такий камінь в їх квакаюче болото!.. Тільки навряд чи це вдасться. Але якщо він все ж зуміє протягнути цю жінку в Великий Будинок — хоча б на кілька хвилин, — то яка це буде солодка помста!

Отже, тепер потрібно тільки роздобути грошей. Дівчина думає, звичайно ж, що йому, великому чарівнику, досить клацнути пальцями, і вони тут же перенесуться через море на чарівному кораблі, що летить на всіх вітрилах. Але коли він сказав їй, що їм доведеться заплатити за проїзд, вона просто відповіла:

— Це нічого. У мене ж є «сирні» гроші!

Як приголомшливо вона іноді вміла відповісти! Іноді грубувата простота і щирість її відповідей навіть лякала його, але він не бажав цього визнавати. Вона досить часто снилася йому, але в цих снах ніколи нічого від нього не вимагала, зате він прямо таки горнувся до неї, ще більш гостро відчуваючи в її душі якусь люту і солодко-руйнівну силу, в обійми якої він провалювався, зовсім знищуючи своє власне «я», і завжди в цих снах вона була такою чудовою і абсолютно