read-books.club » Фентезі » Спокута сатани 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута сатани"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спокута сатани" автора Марія Кореллі. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 124
Перейти на сторінку:
починаєш ненавидіти її? Ти? Чому?

− Ти настільки сліпий, що не можеш зрозуміти, чому! − різко вигукнула вона, і знана мені легка недобра посмішка лягла на її вуста. − Тому, що вона щаслива! Тому, що для неї не існує спокус! Тому, що вона сміє бути задоволеною з життя! Хочеться зробити її нещасною! Але як? Вона вірить у Бога. Вона думає, що всі Його приписи слушні й благотворні. З такою твердою вірою вона буде щаслива й на горищі, заробляючи по кілька пенсів на день. Тепер я чудово бачу, чим вона завоювала публіку: вона утверджує ті життєві теорії, в яких сама переконана. Що можна протиставити їй? Нічого! Але я розумію, чому критики люблять «душити» її: якби я була одним із критиків, що захоплюються віскі та кафешантанними жінками, я б сама «душила» її − за те, що вона така несхожа на решту особин своєї статі.

− Що ти за дивна жінка, Сибілло! − вигукнув я з неприхованим роздратуванням. − Ти захоплюєшся книжками Мевіс Клер, ти просила її приязні − і водночас заявляєш, що хотіла б «задушити» її, зробити її нещасною! Зізнаюся, я не можу тебе зрозуміти!

Ми зупинилися в затінку каштана неподалік від нашого парку.

− Ясна річ, не можеш! − спокійно відказала вона, дивлячись на мене з якимось дивним виразом. − Я ніколи й не сподівалася, що можеш, і не винуватила тебе за це. Я сама подекуди не розумію себе і не можу до кінця визначити власної натури. Але що стосується Мевіс Клер, то хіба ти не в змозі собі уявити, що зло може ненавидіти добро? що непросипущий п'яниця може ненавидіти тверезого? що повія може ненавидіти незайману дівчину? що, врешті-решт, я − я, сприймаючи життя так, як я його сприймаю, вважаючи, що воно гидке й відразливе в усіх своїх проявах, не довіряючи ні чоловікам, ні жінкам і нітрохи не вірячи в Бога, − можу ненавидіти Мевіс Клер?! − Вона схопила в жменю кілька пожухлих листків і знову розкидала їх біля своїх ніг. − Ця жінка вважає, що життя прекрасне; вона визнає існування Бога; вона не бере участі у всіх наших світських інтригах та лихослів'ї; вона має славу й пошану серед тисяч людей; вона не страждає на мою хворобливу пристрасть до аналізу, а завжди осяяна світлим спокоєм… Чогось варто було б, якби таку жінку зробити нещасною, − хоча б разу житті! − але таку, як вона… ні, це неможливо!

Вона відвернулась від мене й повільно пішла вперед. Я рушив за нею в гіркому мовчанні.

− Якщо ти не хочеш бути її другом, тобі слід було так їй і сказати, − нарешті вимовив я. − Чи ти не чула, що вона говорила про удавану приязнь?

− Чула, − похмуро відповіла вона. − Вона мудра жінка, Джеффрі, досить мудра, щоб розгадати мене, і ти можеш довіряти її думці.

Я звів очі й подивився на неї. її надзвичайна врода ставала для мене прокляттям. У раптовому пориві розпачу я вигукнув:

− О Сибілло! Чому ти така?!

− Ах, і справді, чому? − озвалася вона, глузливо посміхнувшись. − І чому, будучи такою, я народилась дочкою графа? От якби я була вуличною повією, тоді я була б на своєму місці! Про мене писали б драми й романи, і я могла б зробитися такою героїнею, що всі люди плакали б із радості: я така великодушна, що потураю їхнім порокам! Але як графська дочка, дружина мільйонера, я − помилка долі. Інколи доля припускається помилок, Джеффрі, і помилки ці зазвичай непоправні!

Ми вийшли з парку і брели тепер лукою до замку. Я був у вбивчому настрої.

− Сибілло, − сказав я, − я мав надію, що ти заприятелюєш із Мевіс Клер.

Вона засміялася.

− Гадаю, ми заприятелюємо, але ненадовго: голубка неохоче перебуває в товаристві ворони, а спосіб життя і виважена дисципліна Мевіс Клер будуть для мене нестерпно нудними. Крім того, я вже сказала: вона мудра, глибокодумна і прозірлива жінка, тож неминуче рано чи пізно розгадає мене. Утім, я прикидатимусь, доки зможу. Якби я грала роль «впливової леді» чи то «багатої заступниці», то вона, звичайно, не бажала б зі мною спілкуватись ані хвилини. Та я маю грати значно складнішу роль − роль доброчесної жінки!

Знову вона засміялася злим сміхом, що леденив мою кров, і повільно ввійшла до замку через відчинені двері вітальні.

А я, залишившись сам у саду, серед плодових дерев і трояндових кущів, відчув: чудовий маєток Віллосмір раптом утратив усі свої принади. Віднині це − сховище відчаю, здобич і пристановище всевладного духа зла.

XXVIII

Одна з найдивовижніших речей у дивовижному плині людського життя − це несподіваність непередбачуваних подій, які можуть упродовж одного дня чи навіть години зчинити погром там, де ще вчора панували спокій і безпека. Ніби удари землетрусу, гучні інциденти розвалюють монотонну рутину повсякденного життя, руйнуючи наші надії, розбиваючи наші серця, перетворюючи наші радощі на порох і попіл відчаю. І це згубне сум'яття зазвичай з'являється серед видимого добробуту, без найменшого попередження, однак з усією люттю буревію. Таке лихо повсякчас виявляється в раптових, майже миттєвих падіннях деяких членів суспільства, які гордо підводили голови перед своїми товаришами і вважали себе взірцем для цілої держави; ми вбачаємо його у примхливих долях урядовців, які сьогодні перебувають у ласці, а завтра принижені; докорінні зміни відбуваються з такою карколомною швидкістю, що навряд чи дивно чути про деякі релігійні секти, члени яких, коли в них усе йде краще, ніж зазвичай, поспішають змінити одяг на дрантя й посипають голови попелом, зносячи молитви: «Приготуй нас, Боже, до наближення лихих днів!» Поміркованість стоїків, які засуджували і надмірний захват, і надмірний розпач, була, без сумніву, мудрою властивістю вдачі.

У тому, що стосувалося мого внутрішнього життя, моєї вищої свідомості, я був нещасливий; однак із зовнішнього, матеріального боку життя був цілком задоволений. Я почав любитися в предметах розкоші, які оточували мене, − таким чином я приглушував у собі шляхетніші почуття. Із кожним днем я дедалі більшою мірою ставав матеріалістом: люблячи фізичний спокій, смачну їжу, дорогі вина й задоволення особистих потреб, я поступово навіть утратив прагнення до розумової напруги. Крім того, я звик до характеру своєї дружини: правда, я поважав її не дужче, ніж турчин поважає жінок свого гарему, натомість, як і турчин, я діставав шалену насолоду, заволодівши її

1 ... 82 83 84 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута сатани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута сатани"