Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

  Джейн вийшла з тартули оновленою. Ось тепер вона зможе піти на свято зі спокійним серцем. Все ж таки в цих кабінах є сенс.

Джейн кинула погляд на ліжко, де Меліса приготувала для неї святкове вбрання на сьогоднішній вечір. Дивно, Джейн не говорила Мелісі про свої вподобання, і дівчині довелося самій вибирати сукню, але вона обрала саме ту, яка ідеально відповідала сьогоднішній події: сукня лимонного кольору. Як же вбрання підкреслювало її ставлення до Сари та Рона, як прикрашало зіпсований настрій від сьогоднішньої події. Джейн одягла сукню і подивилася на себе в дзеркало: вона сяяла, мов сонце. Дівчина мимоволі кинула погляд на вітраж: цього вечора їй доведеться зустрітися з королем. Зрештою, не змогла б вона бігати від нього вічно та навряд чи він зашкодить їй без жодної підстави. Якщо вона не лізтиме куди не треба, з нею все буде добре.

Джейн підійшла до дверей та раптом усвідомила, що не може бути присутня на весіллі. Вельможі та пані не ходять на урочистості простих людей, лише король повинен вшанувати своєю увагою будь-яку подію сільського життя. Джейн могла прийти на весілля лише тому, що Сара та Рон особисто запросили її на весілля, як свого друга, але ж тепер вона не друг... А просто леді з палацу. Але... Ні Сара, ні Рон не сказали їй, що скасовують своє запрошення тому вона таки піде. Джейн взяла картинку, яку зробила на подарунок для Сари та Рона на вишиваннях і вийшла з кімнати.

Вечір був дуже спокійний, тихий, втім, як і завжди в Айронвуді. Але сьогодні вона жадібно вдихала свіже повітря, усвідомлюючи, що могла його більше ніколи не відчути.

Опинившись за воротами Великих Садів, вона побачила велику кількість столиків, прикрашених простими білими скатертинами, на невеликому піднесенні розташувалися лави на кшталт амфітеатру. У центрі лав стояло високе крісло, явно встановлене для короля. Трохи далі, за столами, розташувався великий майданчик, викладений дерев'яними дошками, пофарбованими в білий колір. І трохи далі був такий самий майданчик, але менший. Джейн не знала навіщо тут два майданчики різні за розміром і навіщо цей мініпартер на пагорбі.

Що їй точно було знайоме, так це арка, прикрашена білими квітами з органзи, бусами та гіпсовими метеликами. Арка стояла під величезним деревом. Деревом? За Великими садами немає рослин. Джейн підійшла ближче і побачила, що дерево було зроблено з мармуру, і виглядало так чарівно, ніби було справжнім. З усіх боків потихеньку підходили гості. Видно було, що звичайні жителі Великих Садів одягли все найкраще, що в них було, але все одно виглядали досить просто. Тільки в цей момент Джейн зрозуміла, як недоречно вибрала вбрання. Вона, звісно, хотіла обрати найкраще плаття для свята, але в цьому випадку варто було одягнутися якомога простіше. Тепер вона виділятиметься від усіх нарівні з королем. Дівчина не хотіла згадувати про нього, але він знову проскочив у її думках. Джейн злегка повернула голову вправо, і всю її стисло ніби лещатами: біля самого підніжжя лав стояв Фелікс. Вона знала, що зустріне його тут, але коли побачила, усвідомила, що їй важко буде перебувати в його близькості так довго. Можливо, є сенс піти одразу після церемонії.

Король вочевидь нудьгував, весь його вигляд демонстрував звичну йому відчуженість від усього світу. І це певною мірою заспокоїло Джейн: він не міг не помітити її в жовтій сукні, і раз сумував - значить вона не викликала в нього жодних емоцій.

Джейн ще встигла доторкнутися до мармурового дерева і розглянути прикраси поблизу намету, коли весільний оркестр зіграв перші акорди - з-за воріт з'явилися Сара і Рон. Сара була дуже гарною нареченою, але при цьому несміливо оглядалася з незвички до такої підвищеної уваги. Джейн подумала, що за нашими мірками весілля простих людей Айронвуда можна сміливо назвати шикарним. Велика кількість гостей, намет, мармурове дерево та живий оркестр – це явно свято мрії. Джейн згадала, як Вайолет скаржилася на те, що простих людей у всьому утискають, що Сарі не дають мереживо та справжні рубіни.

У світі Джейн існує відома фраза "Все пізнається у порівнянні". Цим людям і невтямки, що чиїсь весілля проходять лише п'ятихвилинним розчерком кулькової ручки на папері. Вони й не знають, скільки всього мають абсолютно безплатно.

Після всього побаченого, Джейн навіть уявити не могла, як виглядають весілля вельмож. Вони літають над Великими Садами верхи на золотих голубах чи йдуть до вівтаря доріжкою викладеною смарагдами?

Церемонія вже добігала кінця, на щастя, Діян який вів її, приїхав із сусіднього села, і Джейн не довелося зустрітися з місцевим. Мабуть, вести подібні весілля було нижче за гідність Верховного Діяна.

Гості почали по черзі підходити до молодят та вітати їх. Джейн навмисне встала в кінець черги, намагаючись відтягнути бентежний момент. Руки спітніли, але її організм ще не знав, що подібні фізичні реакції слід було приберегти на потім, бо незабаром вона відчула позаду себе дивний холод і зрозуміла, що за її спиною стоїть Король. Вона не могла поворухнутися, і звісно навіть не думала обертатися. Вишита картинка в її руках уже ледве трималася під натиском її рук і дівчина раділа, що мала в руках хоч якийсь предмет.

І що він взагалі робить наприкінці черги? Хіба королі в принципі стоять у чергах? Вона була впевнена, що він має першим їх вітати.

Стояти так близько з ним було нестерпно, їй знову згадався його погляд. Погляд, у якому горіло полум'я свічки. Джейн кинулася з усього духу вперед, проходячи цілу низку людей і безцеремонно впхнулася на  самий початок.

— Саро, Роне я хочу привітати вас із Днем Вашого Весілля! Будьте щасливі та кохайте одне одного все життя! - Сара і Рон дивилися на Джейн, не кажучи ані слова.