Читати книгу - "Загублений світ"

стає таким ідеальним — і має такий самий вигляд, як інші кристали? Але виходить, що кристал — це лише спосіб розташування молекулярних сил у твердій формі. Ніхто не контролює цей процес, він відбувається сам по собі. Така велика кількість питань про кристал означає, що той, хто питає, не розуміє фундаментальної природи процесів, що призводять до його утворення.

Тому, можливо, форми життя теж є своєрідною кристалізацією. Можливо, життя просто відбувається. І, можливо, як у кристалів, у живих істот є певний порядок їхнього утворення, що створюється шляхом взаємодії їхніх елементів. Добре. Одна з речей, яким вчать нас кристали — це те, що порядок може виникнути дуже швидко. Однієї миті у вас є рідина, де молекули рухаються у різні боки. А у наступну хвилину утворюється кристал, де всі молекули вишикувалися у певному порядку. Так?

— Так…

— Добре. Тепер поговорімо про взаємодію форм життя на планеті, що утворює екосистеми. Це ще складніше, ніж окрема тварина. Всі зв’язки дуже складні. Наприклад, така рослина, як юка. Знаєте про неї?

— Розкажи.

— Юка залежить від конкретного виду метеликів, які збирають пилок у кульку, переносять його на іншу рослину (не на іншу квітку тієї ж рослини!) і вдавлює її у приймочку, запліднюючи рослину. Тільки тоді метелик відкладає свої яйця. Юка не може вижити без метелика, метелик не може вижити без юки. Така складна взаємодія може навести на думку, що поведінка — це теж своєрідна кристалізація.

— Ти говориш у переносному сенсі? — спитала Гардінг.

— Я говорю про увесь порядок, що існує у світі природи, — відповів Малкольм. — І про те, як швидко він може виникнути шляхом кристалізації. Тому що складні тварини можуть швидко розвивати свою поведінку. Зміни можуть відбуватися дуже стрімко. Людські істоти перетворюють планету і ніхто не знає, небезпечний цей розвиток подій чи ні. Отже, ці поведінкові процеси можуть відбуватися швидше, ніж, на мою думку, зазвичай відбувається еволюція. За десять тисяч років люди перейшли від полювання до сільського господарства, від міст до віртуального простору. Поведінка стрімко міняється і може бути неадаптивною. Ніхто не знає. Хоча особисто я думаю, що віртуальний простір означає кінець нашого виду.

— Справді? Чому ж це?

— Бо це означає кінець інноваціям, — сказав Малкольм. — Ця ідея, що увесь світ можна з’єднати дротами — це шлях до масової загибелі. Кожен біолог знає, що невелика група, опинившись в ізоляції, еволюціонує швидше. Розмістіть тисячу птахів на океанському острові і вони дуже швидко еволюціонуватимуть. Але поселіть десять тисяч на великому континенті, і їхній розвиток сповільниться. Тепер щодо нашого власного виду. Наша еволюція відбувається через поведінку. Ми міняємо свою поведінку для того, щоб пристосуватися до змін. І кожен на Землі знає, що нововведення відбуваються лише у малих групах. Створіть комітет з трьох чоловік і вони, можливо, зможуть щось зробити. З десятьма це вже буде важче. А з тридцятьма взагалі нічого не вийде. З тридцятьма ж мільйонами нововведення стануть просто неможливими. Такий вплив засобів масової інформації — вони не дають нічому відбутися. Вони поглинають різноманітність і роблять усі місця подібними до інших. Бангкок це, Токіо чи Лондон — все те саме: «Макдональдс» на одному розі, «Беннетон» — на іншому, «Ґеп» — через дорогу. Відмінності між регіонами стираються. Усі відмінності стираються. У світі мас-медіа не лишається нічого, крім десяти найкращих книжок, записів, фільмів, ідей. Люди турбуються про втрату видового різноманіття у тропічних лісах. Але як бути з інтелектуальним різноманіттям — нашим найнеобхіднішим ресурсом? Воно зникає швидше, ніж дерева. Але ми ще цього не зрозуміли, тому плануємо розмістити п'ять мільярдів чоловік разом у віртуальному просторі. І це зупинить усю еволюцію нашого виду. Будь-який рух вперед припиниться. Всі будуть думати однаково і одночасно. Глобальна однорідність. Ой, боляче. Ти вже закінчила?

— Майже, — відповіла Гардінг. — Потерпи.

— І повір мені, все буде відбуватися швидко. Якщо нанести складні системи на ландшафт відбору, то ти побачиш, що поведінка міняється настільки швидко, що місце може перестати відповідати потребам даної системи. Для цього не потрібні астероїди, хвороби або щось іще. Це просто поведінка, яка з’являється раптово і стає фатальною для істот, які нею керуються. Моя ідея полягала в тому, що динозаври, будучи складними істотами, можливо, зазнали подібних змін у поведінці. І це призвело до їхнього зникнення.

— Що, всіх динозаврів?

— Для цього небагато треба, — сказав Малкольм. — Певний вид динозаврів живе у болотах навколо Внутрішнього моря, міняє колообіг води і руйнує екологію рослин, від яких залежать двадцять інших видів. Бах! Вони зникли. Це спричиняє ще більше розладів. Хижак вимер, а його здобич безконтрольно розмножується. Екосистема стає неврівноваженою. Справи йдуть дедалі гірше. Вимирають інші. І зрештою все скінчено. Все могло відбутися у такий спосіб.

— Лише через поведінку?..

— Так, — відповів Малкольм. — У всякому разі, така в мене була думка. І я слушно вважав, що ми могли б це довести. Але тепер все скінчено. Нам потрібно вибиратися звідси. Вам краще зв’язатися з іншими.

Торн натиснув на рацію.

— Едді? Це Док.

Відповіді не було.

— Едді?

Затріщало радіо. А потім вони почули шум, що спочатку здавався схожим на статику. Лише наступної миті вони зрозуміли, що це пронизливий людський крик.

Схованка на висоті

Раптор почав підстрибувати, стукаючись об риштування і розхитуючи вишку. Його пазурі шкрябнули об метал і він гупнувся на землю. Едді вразило, наскільки високо стрибнув динозавр — тварина могла без жодних зусиль підстрибувати на вісім футів. Її стрибки привернули увагу інших тварин, які повільно оточили вишку.

Невдовзі схованка опинилася у колі рапторів, які підскакували і гарчали. Вона хиталася з боку в бік, коли тварини підстрибували, намагаючись вчепитися пазурами, і падали вниз. Левін з жахом побачив, що вони вчаться на своїх невдачах. Деякі з них вже почали використовувати свої пазурі, щоб схопитися за вишку, при цьому відштовхуючись від землі задніми лапами. Один з рапторів не доліз лише кілька футів до їхнього укриття, перш ніж впав на землю. Падіння, здавалося, ніяк не шкодило тваринам. Вони відразу ж схоплювалися на ноги і знову стрибали.

Едді з дітьми кинулися до нього. Левін крикнув:

— Назад! Не виглядайте! — і штовхнув дітей у центр укриття.

Едді нахилився над рюкзаком і витягнув звідти запалений фальшфейер. Він кинув його вниз — двоє з рапторів впали на землю. Фальшфейер впав на мокру землю, розкидаючи різкі червоні відблиски. Але раптори лізли й далі. Едді витягнув з підлоги один з алюмінієвих стрижнів і перехилився через перила, розмахуючи