Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Попереду платформа розміщувалася на одному рівні з верхньою частиною хресної перегородки. Вона тягнулася від одного боку нефа до іншого, угорі сім футів завширшки, зі статуями, на які я раніше дивився знизу. Звідти вони здавалися досить маленькими, але тепер, дивлячись у сутінках на тьмяні фігури, я зрозумів, що вони завбільшки з натуральну величину.

Обережно, ретельно тримаючись за поручні, рушив платформою повз перегородку. Поруччя поскрипувало від кожного кроку, і одного разу я відчув, як воно хитається під рукою. Я заспокоїв себе тим, що каменяр із помічниками безпечно тут працюють, проте не міг не думати, що падіння блоків могли їх розхитати.

На протилежному боці церкви побачив Марка, який повільно рухався доріжкою. Він підняв меч, а я помахав ціпком у відповідь. Між нами двома вбивця тепер мав опинитися в пастці. Я міцно стиснув ціпок. Мої ноги затремтіли, і я з прокльоном наказував їм заспокоїтись.

Я рухався далі, вдивляючись у темряву. Нічого. Ні звуку. Коли я піднявся до верхньої частини церкви, доріжка вигнулася півколом, і за кілька хвилин ми з Марком уперлися поглядами, стоячи на відстані п’ятдесяти футів один від одного на обох кінцях пресвітерію. А між нами — нічого, нікого. Він дивився на мене, не вірячи власним очам.

— Він прийшов сюди, я його бачив, — вигукнув Марк.

— Тоді де він? У цьому кінці церкви нікого немає. Мабуть, ти помилився, він міг піти в інший бік, до дверей.

Я подивився туди, звідки прийшов, повз хресну перегородку, де кінець доріжки губився в темряві.

— Клянуся власним життям, що він ішов цим шляхом, клянуся.

— Гаразд. — Я зробив глибокий вдих. — Заспокойся. Якщо він в іншому кінці церкви, ми впіймаємо його. Ніхто не спускався по сходах, ми почули б. Ми повернемося в інший кінець.

— Можливо, нам варто спуститися. Хтось із нас може покликати на допомогу.

— Ні, важко встежити за обома сходами одночасно, у такому просторому приміщенні він може вислизнути, якщо спустився вниз.

Ми знову пішли назад, повертаючись тим шляхом, яким прийшли. У мене боліли очі від того, що пильно вдивлявся у темряву. Коли я проходив повз перегородку зі статуями, щось мене збентежило. Я був уже далеко, перш ніж до мене дійшло: зазвичай там стояли три статуї — святого апостола Йоана, нашого Господа і Богородиці. Однак зараз була і четверта.

Навіть коли я зупинився й обернувся, щось просвистіло в повітрі й ударилося об стіну поруч зі мною. Кинджал брязнув об доріжку біля моїх ніг, коли я усвідомив, що насправді замість середньої статуї була жива людина у вбранні бенедиктинця. Ось і зараз тьмяна постать перелазила через поруччя на доріжку. Я розвернувся і побіг до неї, але ногою зачепився за сітку доріжки і впав на поручні. На секунду моя голова й плечі звисали над нефом, і я з жахом дивився у прірву, та згодом мені вдалося підвестися. Фігура щезла. Я почув гуркіт кроків униз по сходах.

— Марку! — покликав я. — Цей бік! Він утікає!

Марк був на деякій відстані попереду, і тієї миті, як він побіг назад, нагору сходами на протилежному боці, монах уже спустився. Я почув тупіт кроків, що віддалялися; він біг уздовж стіни з мого боку, тому я не міг його бачити. Я побіг униз, опинившись на нижньому сходовому майданчику якраз тоді, коли Марк спустився зі сходів навпроти. Удалині грюкнули церковні двері.

— Він стояв на хресній перегородці разом зі статуями! — закричав я. — Ти бачив, хто це був? Він щез блискавично.

— Ні, сер, він уже був унизу на сходах, коли я підійшов до вас. — Він подивився на хресну перегородку. — Мабуть, він виліз на перегородку тоді, коли ми піднімалися сходами. Божі рани, він наважився там стояти без поручнів чи опори.

— Сподіваюся, реформатори інстинктивно відводять очі від статуй. Він утік.

Я подивився на кинджал, який підібрав із доріжки. Гостра сталева зброя без прикрас. Жодних підказок. Я вдарив кулаком по стіні, так що біль пронизав мою руку.

— Але, сер, як щодо Ґабріеля? Хіба ви не вважали його вбивцею? Що ви знайшли в прихованому проході?

Я задумався.

— Я помилявся, цілковито помилявся. У нього не було секретів. А тепер ще один чоловік помер через мене. Незважаючи на мої молитви, — додав я, на мить сердито глянувши на дах. — Але клянуся, що він буде останнім.

Розділ двадцять шостий

Я наказав, щоб четверо старійшин, які ще зосталися живими, прийшли до церкви. Абат Фабіан, пріор Мортимус, брат Едвіг і брат Ґай стояли зі мною і Марком у нефі, поки служки розтягували купу каміння з тіла Ґабріеля. Як не дивно, я був спроможний витримати це жахливе видовище, приголомшений і заціпенілий. Я спостерігав за реакцією монахів: Брат Ґай і пріор Мортимус стояли незворушно, брат Едвіг кривився з огиди, абат Фабіан відвернувся і його знудило.

Я наказав їм супроводжувати мене до маленького кабінету Ґабріеля, де на підлозі лежали стоси книг для переписування, а розбита статуя Богородиці все ще сумно прихилялася до стіни. І запитав їх, де були монахи годину тому, коли падав камінь.

— По всій дільниці, — відповів пріор Мортимус. — Це час для відпочинку. Мало хто вийшов би на вулицю за такої погоди, більшість сидить у своїх келіях.

— Джером? З ним усе гаразд?

— Замкнений у келії відучора.

— І вас четверо. Де ви були?

Брат Ґай сказав, що був сам в аптеці; пріор Мортимус сидів в особистому кабінеті, також на самоті. Брат Едвіг сказав мені, що два його помічники підтвердять, що він перебував у рахівничій конторі, а абат Фабіан давав розпорядження своєму управителю. Я сидів, дивлячись на них; навіть тим, хто мав алібі, не можна було довіряти, адже тих, хто їм служив, можна переконати або змусити погрозами збрехати. Те саме стосувалося б будь-якого алібі, яке монахи забезпечували один одному. Я міг би опитати кожного окремого служку і монаха в цьому монастирі, але скільки часу це забере і куди це мене приведе? І раптом відчув себе безпорадним.

— Отож Ґабріель вас урятував? — порушив мовчанку пріор Мортимус.

— Так, урятував.

— Чому? — запитав він. — З усією повагою, сер, чому він віддав своє життя за вас?

— Можливо, це не так уже й дивно. Думаю, брата Ґабріеля змусили повірити, що його життя нічого не варте.

Я пильно глянув на пріора.

— Отже, сподіваюся, що його вчинок тепер допоможе