Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– Звичайно, я бачив це фото в її будинку. Там позаду мотоцикл Квасека, тоді це був як "мерседес". "Юнак", в міліцейському фарбуванні. Вони їздили на ньому по околицях, що іншим різало в очі. Ти, можливо, її не знав, ле, щоб не зустріти його?

Насправді, якщо придивитися, то була певна схожість. Хіба, що це була та фотографія, яка стояла в домі Зенобії, у місці, яке пізніше було вкрите лише старим пилом. Квасек мав відвезти їх до свого дому. Усі ці роки вона зберігала їхні фотографії разом на полиці.

– Він був упевнений, що вона, все ж таки заміжня, але вона думала, що більше ніколи його не побачить. Трагічна історія. Як із роману. Я навіть підозрюю, що це її вбив вікарій, а Квасек убив журналіста, коли побачив його у неї. Він думав, що це вбивця.

– Як ти вважаєш, журналіст відвідував її перед смертю?

Як не дивно, вона зблідла і на мить замовкла.

– Я кажу, що саме так підозрюю, це має сенс.

– Можливо, так. Мабуть, варто запитати цього священика, що він тоді робив.

– Ти зробиш це?

– Так.

– Тільки не кажи, що ти все це знаєш від мене. Я тебе благаю.

– Здуріла? Звичайно не скажу. Але спочатку ми повинні знайти Якуба, повідомити Генрі.

– Якщо потрібно, то дзвони цьому нашому Джеймсу Бонду. Нехай буде так. Залиш пошуки Якуба мені. Подзвоню ще раз, попитаю, може й вдасться.

– Ясно. Але спочатку ми відкриємо листа.

– Кшисєк…

– Слухай. Мій брат повинен знати якомога більше. Можливо, у ньому справді лише цифра "один", як ми прогнозуємо, а може щось більше, можливо, це допоможе його зловити. Він не знає, що ми на нього полюємо, або, принаймні, не повинен знати.

– Ти маєш рацію.

– Ми відкриваємо листа, я телефоную Мареку та Генрі. Після того, думаю, піду до вікарія, можливо, до Квасека, я ще не знаю, але хотілося б поставити їм кілька запитань.

– Гаразд. – Вероніка підійшла до стійки для ножів і дістала найбільший. Передала його Кшисєкові. Той розрізав конверт, і лист упав на стіл.

Вероніка прикрила рот і відійшла на кілька кроків. Цього разу вона не кричала.

15:00

Нічого

Одне велике чортове нічого. Патрулі на кожній засраній вулиці, яких у Сандомирі було дуже вже багато. Він навіть взяв до уваги правобережну частину міста, не дуже симпатичну і не дуже історичну, але це все ж Сандомир, він міг би там щось придумати. Мешканці старої частини жартували про тих, хто з-за Вісли, що вони не зовсім із Сандомира. Місцевість Гута навіть називали "гетто". Популярною теорією було те, що коли Бог створював людей, він сидів у Перцівках і створював жителів старого міста одного за іншим. Як хтось із них не вийшов, стрибай через Віслу!

Найбільше розбіжностей між містами та регіонами виникало через річку. Сандомир перетинала Вісла, яка колись була кордоном між російським і австрійським поділами. Мешканців міста й донині зневажливо називали "парасолями", а вихідців із-за Вісли — "жовтопузими", "галицьоками" чи "галунами". У місті люди виходили надвір, а перед тим взували чоботи, а за Віслою кожен ішов в поле, і чоботи знімав. Ці відмінності були найбільш помітні ще далі, в околицях Стальової Волі, тобто Сосновця Підкарпатського.

Однак за останні роки багато чого змінилося. До правобережної частини прийшла повінь. Якщо стати тоді в Старому місті, біля Козиних Східцях, ви відчували себе як у Гданську. Перед вами тільки вода, аж до самого горизонту. Почалася допомога та підтримка, і мешканці досить добре інтегрувалися. Тоді Марек винайняв квартиру-студію на вулиці Садовій і на два місяці прийняв трьох друзів із затоплених районів. Це було дуже весело. Хати відбудували, двори прибрали, а дружба залишилася.

Тоді всі, хто мав дитину і хоч якийсь розум, переїхали до району Гути. Ціни на квартири були значно нижчими, і весь мікрорайон нагадував Урсинув у Варшаві: дитячі майданчики, магазини, всюди чисто, гарно, безпечно. І повний моніторинг, що дозволило людям Марека поставитися до патрулювання цієї території дещо прикривши око. Там нічого не повинно було трапитися, і якщо вбивця знову планував вражаюче вбивство, то це було не найкраще місце для дій.

Чортове нічого.

Патрульні звітували один за одним, кожного разу даючи однакову доповідь: у Сандомирі тиша і спокій.

Тоді Кшисієк подзвонив знову. Прийшов ще один (може, останній) лист дуже цікавого змісту. Мабуть, треба було пакувати спорядження і їхати до Дубецько.

16:00

Черговий лист, цього разу з цифрою один. Не дивно, але в конверті також була вирізка з газети. Фальшива, як виявилося, про що могла свідчити завтрашня дата випуску, але досить хитро підроблена.

Вона була прикрашена фотографією Якуба та кричущими заголовками: "Чи відомий цілитель — шахрай?". "Помста чи самогубство?".

Тексту не було, лише фото і два заголовки.

Марека сповістили. Генрі теж. Від Якуба жодного сліда. Вероніка стверджувала, що весь час дзвонила всім друзям і родині, ніхто нічого не знав. Звісно, ​​не відповідав і сам знахар.

Першим інстинктом брата Кшисєка було зупинити акцію в Сандомирі та мчатися до Дубецько. Але, може, саме цього й хотів убивця? Зрештою, комендатура в Дубєцько була поставлена в готовність разом з групою "Шабаш", а Адам Ступка мав допильнувати за всім. Генрі, навпаки, оголосив, що вони повертаються раніше, тому що комендантові холодно, і йому все це вже набридло. Скоріше за все, до восьмої вечора вони вже будуть.

Перед їхнім приїздом Кшисєк вирішив знову відвідати вікарія і, можливо, Квасека. Зі старим міліціонером, мабуть, навіть горілки можна буде випити. Він ненавидів байдикувати, особливо зараз, коли був дуже схвильований після нового діагнозу. Може ці розмови допоможуть?

Він дістав із рюкзака фотографію святого Христофора, на якій священик написав свій номер, і подзвонив.

– Борек, слухаю, – пролунало в телефоні.

– Привіт, це Кшисєк, той що з Сандомира, який працює над магістерською дисертацією.

Хвилина мовчання.

– Так, розумію, впізнаю.

Голос вікарія ніби повеселів.

– Чи запрошення на горілку ще є дійсним?

– Звичайно. Приходь, коли захочеш. Я вдома, заходь без стуку. – Голос священика був уже дуже бадьорий. Хіба, навіть, непідробно. – А за закуску не хвилюйся, щойно господиня запекла свинячу шийку.

Знову свиняча шийка…

– Коли ти будеш?

– Сідаю на велосипед і їду.

– Одягайся тепліше, бо буде холодна ніч. Якщо що, тут завжди можна переночувати, у нас є кімната для гостей, досить затишна.

– У мене інші