Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

Сказавши це, месьє де Майє заплющив очі, немов не хотів бачити, як розірветься снаряд, який він випустив.

— Про кого ви кажете? — сказав нарешті Паша сердито.

— Про того вірменина, який прибув з Абіссінії разом з лікарем-франком з колонії.

— А що в нього спільного з цією людиною? — спитав Паша, показавши на отця Плантена.

З консула котився градом піт. Йому навіть здавалося, що він ось-ось знепритомніє. Він бачив, стоячи посеред величезної зали, як навколо нього все швидше кружляють мури.

— Нічого, — сказав він. — Отець Плантен має незабаром виїхати до Константинополя. Про цю аудієнцію, якщо вона не матиме сприятливих наслідків, він доповість нашому послу.

Мехмет-Бей поклав лікті на подушки, що були навколо нього, ніби хотів зручніше сісти.

— Нічого я не розумію у ваших франкських справах, — промовив він. — Про що ж таке ви хочете дізнатися, чого ще не знаєте? Ви протестуєте? Проти чого? Я забрав ці листи лише тому, що ви мене самі про це просили, і я віддав їх вам. Щодо цього вірменина, то він вільний. Забирайте його, куди вам треба, то є християнин, і його доля мене не турбує. А вас я, в свою чергу, маю попередити: якщо ви хочете про щось доповісти в Константинополі, то я, можливо, додам від себе кілька слів. Я знаходжу, що ваші церковні діячі надто численні та активні для міста, де не так вже й багато католиків. Нам відомо, що вони витрачають свій час на плетіння заколотів, і Султанові, звичайно, цікаво буде знати про подробиці. Ви задоволені моїми поясненнями?

— Ваша світлість повністю нас переконала, — сказав месьє де Майє, який, не ризикуючи нахилятися вперед, якомога ввічливіше схилив голову.

Вони вийшли.

У кареті на зворотному шляху панувало важке мовчання, яке складало протилежність пожвавленню вулиць. Консул ішов на цей демарш із божевільною надією, що його змова з Пашею наштовхне останнього на думку довести гру до кінця та взяти все на себе. Гра була ризикованою, і він програв її. Щодо отця Плантена, то він якраз отримав доказ, який свідчив про вірність висновків його розслідування: усе підшикував саме дипломат. Священик з усіх сил зберігав розлючений вигляд, але насправді ледь стримував радість: месьє де Майє більш не міг ні в чому йому відмовити. Звісно, ця перевага коштувала церковнику легкого незадоволення Паші, але це його не дуже турбувало. Коли вони прибули до консульства, месьє де Майє зачинив двері свого кабінету, сів, зняв перуку, не попросивши за це вибачення в священика, і промовив:

— Я згоден, що маю дещо пояснити. Насправді подорожі сіра Мюрада противиться не Паша. То є сам міністр месьє де Поншартрен. Ось тут я маю офіційне свідчення.

Він постукав пальцем по бюро.

— Отже, політичні причини? — сказав єзуїт.

— Та ні! — вигукнув консул фальцетом учителя, який постійно виправляє одну й ту саму помилку свого учня. — Ні! Йдеться не про політику, а про здоровий глузд, мій отче; я б навіть сказав, про чемність. Ви хоч бачили того Мюрада? Він тримається, немов якийсь чорнороб, обурює цнотливість пань, об’їдається за столом, витирає руки об одежу. Ну, скажіть мені чесно: хіба ви припускаєте хоч на мить, що він може з’явитися у Версалі? Уявляєте ви його перед Королем?

Він указав на портрет, що висів понад його головою.

— Королем найвитонченішого у світі двору. Ні, треба зберігати голову на плечах, і міністр висловився досить ясно: розсудіть, з ким маєте справу, та вирішіть, чи це можливо. От я вам і кажу: це не є можливим.

— Тобто, справа тут в особі посла. У принципі заперечень немає?

— Ні.

— Отже, до Версалю поїдемо ми з Понсе.

Консул помовчав якусь хвилю, дивлячись на отця Плантена. Він із незадоволенням констатував: єзуїти знов утручаються до справи та, можливо, скомпрометують його власні дії, вплинувши на Короля. Але то було лише незначною незручністю у порівнянні зі скандалом, що він його уникав у разі, якби вони наробили галасу в Константинополі. Більш за це, консул мав надію вжити власних заходів до того, як єзуїт і Понсе повернуться з Франції.

— Це чудова думка, — сказав, нарешті, месьє де Майє. — Вас супроводжуватиме Флео, мій власний канцлер.

— І ви застосуєте ваш вплив на Пашу, щоб він дозволив нам вивезти трьох абіссінців?

— Обіцяю вам це.

— То ж давайте напишемо зараз до Версалю, — озвався єзуїт, — щоб попередити про наше прибуття. Той самий кур’єр, який вирушає завтра до Константинополя, доставить депешу до Олександрії, вона буде в Марселі з королівською галерою, а в Парижі — на початку наступного місяця.

— Я згоден, але ви, звичайно, напишете водночас отцю Версо, щоб він не вдавався до жодних заходів, тому що все владналося на місці.

— Я зараз це зроблю, Ваша Ясновельможносте.

Це виявилося схоже на угоду. Це була дипломатія. У консула склалося враження, що він просто повернувся до своєї справи після довгих годин сперечань, які так сильно нагадували торгівлю. Попри свій програш, він зітхнув із полегшенням.