Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

— Точніше, за дев’ять. Зауваж, що то було не легким рішенням. Громада хотіла захистити не слабких, а навпаки, уберегти від ворога нашу силу: на місці залишили жінок, Дітей, старих, і лише молоді чоловіки, ті, хто міг битися, були врятовані. Та ось — ховаючись, я перетнув Кос, потім Аквітанію, де служив на рибальських суднах; потім подався до Сполучених Провінцій, до штатгальтера Вільгельма. Бився в його війську в Англії; потім повернувся до імператора, і ти познайомився зі мною в Венеції як з учителем фехтування.

— А твоя дружина?

— Я про неї нічого не знаю, — сказав протестант, опустивши очі.

— Ти кохав її?

— То була моя дружина.

— Лише дев’ять днів, — сказав Понсе, — дев’ять днів!

— Але перед Господом присягаються навіки…

— А якщо вона померла?

— Я вільний.

— Хіба ти не пробував…

— Та звісно, що пробував, — сказав метр Жюремі, хитнувши головою. — Звісно, я, бувало, підкорявся вимогам плоті, ти знаєш. Але зрадити дружині — це інша річ. Ми не визнаємо тих попущень, що католики звуть сповіддю. І тут я ніколи не підкорявся.

— Як звалося твоє село в Гарді?

— Субейран.

Більше вони про це не говорили. Увечері Понсе написав Алікс записку, де сповіщав її, що метр Жюремі, можливо, не є вільним, але що він спробує, якщо поїде до Франції, це з’ясувати. Франсуазі він просив нічого не казати.

* * *

На четвертий день, завершивши своє розслідування, отець Плантен прийшов до консула.

— Ваша Ясновельможносте, — сказав єзуїт тоном більш войовничим, ніж будь-коли, — сьогодні вранці я отримав надзвичайну новину з Константинополя.

Месьє де Майє зробив уважний вигляд.

— Гадаю, — продовжував єзуїт, — ви знаєте отця Версо?

— Він був тут рік тому.

— Після багатьох нещасть, корабельної катастрофи та іншого.

— Я дуже добре про це пам'ятаю.

— Тобто, ви пам'ятаєте також, що саме йому було доручено передати вам волю Короля щодо абіссінської місії?

— Звичайно.

— Отже, я доповів йому про повернення цієї амбасади.

— Ви щойно вжили цілком справедливе слово: доречніше говорити про місію.

— Як вам завгодно, але це нічого не міняє. Мій лист було відіслано швидкою поштою невдовзі після того, як Паша влаштував обшук у посланця Негуса. Я, звісно, доповів йому про цей інцидент, так само, як і про заборону турком подорожі посла до Версалю.

— То що? — сказав месьє де Майє, починаючи бліднути.

— Отець Версо щойно виказав мені своє обурення. Я марно представляв йому спочатку справу в найневиннішому вигляді, він узяв бика за рога. Він написав, що Паша не мав жодного права на подібне втручання, і ще менше він їх має на опір подорожі у Францію Його Ясновельможності Мюрада та сіра Понсе. Цю місію відрядили до Абіссінії волею Короля, отже нам належить донести до Людовіка XIV відповідь Негуса.

Консул знервовано смикав за локон перуки, що звисав з його потилиці.

— Отже, — загрозливо почав єзуїт, — отець Версо вимагає від мене усіх подробиць цієї справи, щоб мати змогу скласти ноту протесту на адресу месьє де Ферйоля, який є, гадаю…

— Так, так… послом Франції про особі Великого Турка!

Месьє де Ферйоль був безпосереднім начальником месьє де Майє, бо йому підкорялися всі консульства Близького Сходу.

— Але навіщо ця нота? — сказав консул.

— Щоб посол, на якого отець Версо, як я гадаю, має неабиякий вплив, звернувся з цією справою до Султана. У подібних випадках, тобто коли якийсь із цих Пашей дозволяє собі перевищувати свої повноваження, Великий Турок призначає каю, який вирушає на місце, проводить розслідування, та застосовує санкції. Ці турецькі правителі не мають поводитися, як сатрапи. Якщо вони зловживають владою, їх карають.

Прозорливий Месьє де Майє почув, яку велику грозу можуть ці слова накликати на його голову в найближчому майбутньому.

— Ні, ні, — скрикнув він, — не треба, щоб отець Версо турбувався…

— Як? Ви хочете дозволити цим туркам попирати їхні обов’язки перед нами, що вони їх мають упродовж понад століття! Якщо так далі піде, капітуляції не будуть більш нічого варті, а християн цієї країни буде піддано найкривавішим переслідуванням.

— Ви маєте рацію, мій отче, але йдеться про справу місцевого значення, і рішення має бути знайдено на місці. Не будемо приплутувати до цього Константинополь.

— Нажаль, це вже зроблено, — сказав отець Плантен з пихою, — і я сказав би, що тим краще, бо цей Паша, здається, розуміє лише силу.

— Ви погано його знаєте.

— І дуже цьому радий.

— То є, звісно, турчин, та ще й воїн. Він трохи жорстокий. Але його можна переконати.

— Тим краще, він послухається доводів Султана.

— Послухайте, — сказав, підводячись, месьє де Майє, — дозвольте мені спробувати все владнати. Не пишіть поки що отцю Версо. Я сам висловлю протест Паші.

— Тобто ми підемо разом.

— Разом!

— Так, бо я, певним чином, представляю постраждалого. Цю місію було доручено нашому ордену, а цей турок заважає нам її виконати.

— Але ви знаєте, що він завзятий мусульманин. Він буде однаково дружнім, чи прийду я до нього сам, чи то у вашому товаристві.

— У такому разі, поговоримо з Султаном, який не налаштований проти нас. Утім, мій лист готовий. Мені не вистачає лише подробиць, які ви мені зараз дасте. Його буде відіслано завтра.

Месьє де Майє покрився потом. Він не бачив жодного виходу та, як людина, котра вибирає між двох зол, схилився у бік того, яке вважав найменшим.

— Ну добре, хай буде так, — сказав він, — ідемо до Паші.

— У цьому разі, нам треба йти зараз же, бо поштовий кур’єр до Константинополя чекати не буде.

Консул погодився з останньою вимогою та послав до цитаделі. Стражник повернувся за півгодини та сповістив, що аудієнція є можливою зараз же. Месьє де Майє, отець Плантен та месьє Масе в якості тлумача виїхали в консульській кареті. Єзуїт згорав від нетерпіння, хоч цього й не показував. Консул дивився у вікно, кусаючи край манжета.

Тільки-но увійшла ця делегація, Мехмет-Бей зрозумів, що справа є поважною. Він вислухав вітання та попросив консула викласти йому причини свого візиту.

— Справа в тому, — сказав нерішуче месьє де Майє, котрий намагався взяти тон водночас рішучий, та такий, що примирював би, але який виходив швидше нерішучим та фальшивим, — я прийшов висловити вашій світлості протест.

Мехмет-Бей не ворухнувся. Він переводив очі з єзуїта на консула, передчуваючи недобрі наслідки угоди, за яку вже докоряв собі. Месьє Масе переклав. Консул продовжував:

— Згідно з угодами, які підписали наші монархи, Король Франції має забезпечувати захист усіх християн.

Паша повільно, немов пантера, опускав та піднімав повіки.

— Отже, ви не можете вторгатися до житла