Читати книгу - "Земля мертвих"

Прокурор і сторона обвинувачення почувалися ніяково й мовчали:

— Питань немає, пане Голово.

У Клаудії Мюллер їх теж не було. Місія виконана.

Корсо поглянув на високі вікна зали засідань: червоно-гаряче пополудневе світло нагадувало, що незабаром дебати закінчаться. Наближалася 18-та година — всі вже були виснажені.

Голова хотів оголосити кінець засідання, як раптом підвелася Клаудія Мюллер.

— Пане Голово, я б хотіла, аби прослухали ще одну особу для отримання додаткової інформації.

— Саме зараз?

— Він приїхав навмисно й мав би повернутися назад увечері.

— Хто ж він такий?

— Джим Делавей, його більше знають як «Little Snake»[96].

— Задля чого він мав би з’явитися в суді?

— Це той чоловік, з яким Філіпп Собєскі провів ніч з 6-го на 7 липня в Блекпулі.

Тепер уже підплигнув Корсо: звідки вона його витягла?

Галас пробіг залом, як брижі гладінню моря.

— Пане Голово, — втрутився Ружмон, — я протестую. Блекпульські події тут не обговорюються.

— Що ви скажете? — спитав Делаж Клаудію напрямки.

— Пане Голово, блекпульська справа не входить до процесуального порядку денного, але близько стосується дебатів. Зрештою, комендант Корсо не приховував, що присутність обвинуваченого в Блекпулі в ніч, коли сталося вбивство, є підозрілою.

Голова погодився:

— Отож?

— Вимагаю, аби ця підозра була знята з мого клієнта й більше ніяк не впливала на рішення суду присяжних.

— Гаразд.

Корсо очманіло витріщився на Джима «Змійку» Делавея, «першокласного смочка», мару, що Собєскі, як він думав, сам собі вигадав, людину-алібі, якого англійські поліціянти так і не спромоглися знайти. Як їй удалося відкопати хлопця, якщо жоден радар його не виявив? Запропонувала грошей? Заплатила приватно на місці? Що не кажи, а молодець.

Є ще одна можливість — свідка вона повністю підготувала, залучивши до справи якогось наркомана, ладного розповісти будь-що. Але Клаудія не з тих, що так ризикують. Корсо роздивлявся каланчу, що наближалася до поруччя, і, нарешті, впізнав молодика: саме з ним Собєскі з присмоктом цілувався у провулку педиків.

Зненацька почав вимальовуватися інший сценарій. Тієї ночі художник шукав собі дупу і так натрапив на Змійку. Корсо наживо бачив, як між ними спалахнула раптова пристрасть. Відтак прибігли скіни. Бійка. Втеча. Розгін. Коханці просто причаїлися десь у сховку й весело провели час разом.

Корсо проймав циганський піт. Невже він знову пішов не тим шляхом? І Собєскі невинний? А химерне твердження про «постановку» виявиться слушним? З цього випливає, що сам убивця розкидав речові докази в майстерні Собєскі, своїми руками кував лихо проти художника, щоб той сів замість нього. Утім, чому б і ні?

Змійка говорив з таким неприродним англійським акцентом, що Корсо аж вивертало. Наприкінці кожного речення він ніби випльовував із себе зневагу і втому. Зовнішність цілком відповідала голосу: млявий, немитий — наче не хотів опускатися (або підніматися) до вимог матеріального світу. Довге пасмо волосся, немов напіввідірвана штора, закривало частину обличчя — він постійно відкидав його головою або рукою назад манірним жестом кінозірки.

Але через жорсткий писок і тату Джим радше скидався на зухвалого задерія. Був більше схожий на хулігана, ніж на «Прісциллу, королеву пустелі»[97]. Блекпульський сучий син, зачатий однієї ночі після того, як його батьки хлиснули кілька кухлів пива.

Змійка почав розводитися про те, що Корсо бачив на власні очі: про зустріч у кварталі голубих, довгий поцілунок, погром, утечу… Невимушено пояснив, що вже кілька років ловить клієнтів у цьому кварталі, а Собєскі йому здався великою рибою в будь-якому сенсі.

А найцікавіше, що розповідь велася англійською. Клаудія привела перекладача, кожному присяжному видала навушники і в такий спосіб справді почала керувати процесом. Корсо був ошелешений: звинувачення, яке ще вчора проходило так гладко, тепер перевернули догори дриґом…

— Де саме? — з нетерпінням у голосі спитав голова.

І той пояснив, що привів клієнта до халабуди, яку здавали в річну оренду.

— Адреса вам ні про що не скаже. Це поблизу того місця, де проводять Великі національні перегони — бісові американські гірки, чортів гармидер. Тому я за оренду плачу якусь фігню…

— А Філіпп Собєскі лишився з вами на цілу ніч?

— До світанку, honey[98]. Після погрому мій жабоїд ніяк не міг прийти до тями. — Делавей підморгнув Собєскі, який у відповідь послав повітряного поцілунка. — Довелося всю ніч його заспокоювати.

Делаж промимрив кілька слів, поправляючи окуляри. Йому не подобався ані цей тип, ані його слова, ані вся спланована вистава (судді й присяжні з навушниками на головах скидалися радше на міжнародний Гаазький трибунал). Але найбільше йому не подобалося, що процес вийшов з-під контролю. Із самого початку домовлялися, що дебати триватимуть кілька днів і щасливо закінчаться вироком. Але виявилося, що не все так просто. Його приречений погляд наче промовляв: «Завжди та сама халепа».

— Чому ви раніше не попередили поліцію?

— Ми з поліцайнею не надто приятелюємо.

— Як же ви на це наважилися рік потому?

Він метельнув чуприною в бік Клаудії Мюллер, що незворушно сиділа на своєму відгородженому місці.

— Он там — бачите Кетрін Зету Джонс? Це вона мене переконала.

Корсо спало на думку, що вона й справді схожа на акторку, але була стрункішою і таємничішою. Судді перезирнулися: зрозуміло, що Клаудія Мюллер заплатила Джиму Делавею на прізвисько «Змійка», аби той приперся до Парижа аж сюди. Усе це було цілком незаконно, але саме тут і саме зараз було недоречним з’ясовувати, як саме вона його змусила приїхати. Головне — результат.

Голова не дозволив опитати пройдисвіта. Досить тих дурощів. Він оголосив кінець засідання так, наче востаннє вдарив у гонг.

На виході з суду слова людей, що ділилися враженнями, відлунювали від кам’яних стін, а лемент журналістів, які щось вигукували в мобільні телефони, здіймався під саме склепіння. Усі зійшлися на тому, що засідання завершилося внічию (1 : 1), а на завтра призначили післяматчеві пенальті.

Корсо прискорив крок і поквапився в бік заднього виходу. Хотів перехопити адвокатесу на сходах палацу.

— Непогана контратака, — гукнув він до неї, коли вона з’явилася між колонами.

Клаудія Мюллер запалила «Marlboro» й перейшла на «ти»:

— Незабаром і не таке побачиш.

70

Наступного дня Корсо ще не встиг сісти, як Клаудія Мюллер покликала нового психіатра, Жана-П’єра Одісьє. Додаткова експертиза? Ні, він