read-books.club » Сучасна проза » Волден, або Життя в лісах 📚 - Українською

Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

255
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Волден, або Життя в лісах" автора Генрі Девід Торо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:
у кущах на південному краю і зачекав. Уздовж берега утворилася смужка теплої води три-чотири роди завширшки, а дно там було мулисте, як качки люблять, тож він подумав, що ті, мабуть, скоро нагодяться. Пролежавши непорушно близько години, він раптом почув низький, але неповторно-величний звук, який поступово гучнішав і підносився, ніби ось-ось мав сягнути планетарного й пам'ятного завершення. Нічого схожого на цей понурий шум чи рик мисливець доти не чув, але подумав, що з таким звуком, напевно, приземляється величезна зграя птаства, тож, схопивши рушницю, завзято кинувся уперед; на свій подив, чоловік виявив, що, доки він лежав у засідці, величезна крижина відкололася і прибилася до берега: звук, який він почув, лунав, коли та терлася краєм об узбережжя. Спершу брила лише кришилася й надломлювалася при доторку, але врешті налетіла на берег, розкидавши уламки на значну висоту, а тоді завмерла.

Урешті сонячні промені падають під прямим кутом, теплі вітри приносять туман і дощ, ті розтоплюють кучугури, а сонце, розвіявши туман, усміхається картатому буро-білому краєвиду, який курить ладан. Мандрівця, який пробирається від острівця до острівця, підбадьорює мелодійне дзюрчання струмочків, чиїми венами плине геть кров зими.

Мало явищ тішать мене так, як візерунки, що їх талий сніг і глина лишають, стікаючи високим гребенем уздовж залізниці. Я проминав їх дорогою до містечка: це явище не дуже поширене, хоча кількість свіжих насипів з потрібних матеріалів суттєво зросла після винаходу залізниці. Матеріал, про який ідеться, — це дрібніший і грубший пісок яскравих кольорів, до якого зазвичай домішувалося трохи глини. Коли мороз починає відступати навесні чи навіть теплого зимового дня, пісок стікає схилом, як лава, а інколи проривається крізь шар снігу там, де його доти не було видно. Безліч струмочків зливаються й перетинаються, створюючи проміжне явище, яке почасти кориться законам течії, а почасти — законам рослинності. Стікаючи вниз, ці каламутні потоки фут чи й більше завглибшки створюють візерунок, схожий, якщо придивитися, на соковите листя чи лози, листуваті, шаруваті чи кущисті таломи лишайників, корали, леопардові сліди чи пташині лапки, мозок, легені чи кишківники, а також екскременти всіх видів. Воістину гротескна та рослинність, що її форми й барви наслідують у бронзі, і це архітектурне листя давніше й типовіше за акант, цикорій, плющ чи будь-які інші лози й гілля; колись, можливо, воно стане загадкою для майбутніх геологів. Їхні обриси вражали мене, як печера зі сталактитами. Різні відтінки піску іржавих, брунатних, сірих, жовтавих і червонавих барв насичені й приємні оку. Збігши до підніжжя насипу, пісок розтікається мілкішими струменями, які поступово втрачають свою напівциліндричну форму, сплющуються й ширшають, а тоді, зі збільшенням частки води, зливаються, доки не перетворюються на майже рівну піщану поверхню, яка зберігає розмаїття прегарних відтінків, але навіть у ній можна розрізнити початкові рослинні обриси; аж урешті, сягнувши води, пісок утворює береги, як у гирлі річок, і рослинні форми зникають під наступом слідів хвиль на дні.

Буває, що за один весняний день цілий насип двадцять-сорок футів заввишки накриває таким рослинно-піщаним вибухом, який тягнеться на чверть милі по один чи й обидва боки. Ця піщана рослинність прикметна тим, що приходить у світ так стрімко. Коли я бачу, що один бік насипу безживний (промені сонця спершу падають тільки на один берег), а другий за якусь годину вкрився пишними заростями, мене охоплює відчуття, наче я стою в майстерні Митця, що створив цілий світ і мене, наче я застав його за роботою, коли він від надлишку завзяття розкидав свої свіжі задуми насипом. Я мовби опиняюся ближче до органів земної кулі, адже ці піщані листяні накипи схожі на органи тварин. Так у піску вчувається передчуття листка рослини. Не дивно, що земля оприявнюється в листі, якщо так трудитися над цією ідеєю. Її атоми вже вивчили ці закони й вагітні ними. Листя на гіллі бачить тут свій прототип. Усередині глобуса й живого тіла лежать вогкі товсті долі — слово, особливо доречне у випадку печінки, легень і листків жиру (λεíβω, labor, lapsus — текти чи зісковзувати вниз; λοβος, globus — доля, глобус і суходіл; також lap, flap і багато інших слів в англійській), а зовні — сухі тонкі листки, де навіть буква «л» не м'яка, а тверда, висушена. Корінь «долі» — «дол», де плинне «л» підштовхує вперед м'яку масу «д» (з двома долями курсивом чи однією у друкованому написанні). У «суходолі» гортанне «х» додає до того самого кореня вимір місткості горла. Крила птахів ще сухіші й тонші, ніж листя. Так само й соковита личинка в землі перетворюється на сухого метелика, що пурхає в повітрі. Сама земна куля також постійно долає і змінює свої межі, окрилюючись на орбіті. Навіть крига починається з делікатних кристаликів-пелюсток, ніби наповнює форми, залишені на водяному люстрі гілками водоростей. Ціле дерево — це просто один листок, а річки — ще більше листя, що, розпадаючись, просякає землю, ну а міста й містечка — це яєчка комах у його пазухах.

Коли сонце заходить, піщаний потік завмирає, щоб политися вранці знову, розгалужуючись на силу-силенну інших. Можливо, тут ми бачимо, як формуються кровоносні судини. Якщо придивишся уважно, побачиш, що спершу з підталого потоку розм'яклого піску виштовхується один кінчик, схожий на краплю чи пучку пальця, навпомацки, повільно шукає шлях униз, а тоді, коли сонце підноситься вище, під дією тепла й вологості найрідкіша частина пробує скоритися закону, що йому підвладні навіть найінертніші маси: відділяється від потоку і прокладає собі виткий канал чи артерію. Там видніється сріблистий потічок-блискавка від однієї групки листя й гілля до іншої, і його повсякчас вбирає пісок. Дивовижно, як швидко пісок сягає гармонії, стікаючи вниз, і використовує найкращий доступний матеріал, щоб намити стрімкі береги. Так зароджуються річки. Можливо, кремниста маса осадів на дні — це провісник кісток, а дрібний пісок і органічна матерія вістує про появу живої плоті й тканин. Що ж таке людина, як не маса талої глини? Пучка пальця — це просто примерзла крапля. Пальці на руках і ногах — струмочки, що збігають з тіла, що тане. Хтозна, яких обширів сягнув◦би потік людського тіла під сприятливішими небесами. Що ж таке долоня з розчепіреними пальцями, як не листок з долями й прожилками? Вухо можна уявити як лишайник (umbilicaria) з боків голови, також із долькою чи краплею. Губи (labium — від labor, тобто праці (?)) — береги рота-печери. Ніс — примерзла крапля чи сталактит. Підборіддя — ще більша крапля, притока обличчя. Щоки — спуск від брів до долини

1 ... 81 82 83 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"