Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бажання здіймається в крові нестерпним полум’ям, стягує вузлом низ живота.
– Дивись мені у вічі, Міє. Я хочу бачити, як тобі добре зі мною, − велить Рок, одним плавним рухом нанизуючи мене на свій член. До упору. До сонця, що спалахує під повіками.
І я дивлюсь з-під опущених вій, ловлячи ротом повітря і ледь не закочуючи очі від гострого відчуття вторгнення, наповненості, що майже штовхає мене за край.
Ми важко дихаємо в унісон. Він жорстко утримує мої сідниці, штовхаючись знову, а потім ще і ще. Набираючи темпу. Так глибоко. Так потужно. Запалюючи кожне нервове закінчення. І дивиться. Жадібно. Упиваючись моїми почуттями. Смакуючи їх.
Але й мені його почуття також потрібні. Так потрібні. І я подаюсь ближче, обіймаю за широкі плечі, не відводячи погляду, схрещуючи ноги в нього за спиною. І тягнуся до хижо вигнутих губ, щоб повернути в поцілунку всю подаровану ним пристрасть, все то бажання, що зводить чуттєвим голодом внутрішні м'язи, все полум'я, яке він поселив у моїй душі.
Рухи Рока стають різкішими, ще сильнішими й глибшими. Ми цілуємось, як божевільні, з гарчанням і стогонами один одному в губи, пестячи одне одного з диким, майже тваринним шаленством. Він бере мене, а я його силу, згоряючи в ній від задоволення, з кожним поштовхом члена в мені відчуваючи, як росте і шириться куля пульсуючого жару всередині, поки не вибухає на міріади уламків.
Хрипко кричу, закидаючи голову, потопаючи в дивовижному сліпучому оргазмі, що омиває мене чистим, майже нестерпним у своїй гостроті задоволенням. Мимоволі дряпаю широкі плечі, відчуваючи, як останні, найсолодші поштовхи Рока штовхають мене в новий вир блаженства.
Так і завмираємо, хрипко дихаючи. Я притискаюся обличчям до його шиї, а Рок, гладить мене по спині, проводить долонями по хребту, багатостраждальним стегнам, цілує маківку.
– Я не зробив тобі боляче? − запитує хрипко. Стурбовано.
− Ти зробив мені дуже добре, − запевняю його щиро.
– Я втрачаю контроль поряд із тобою, Міє. Ніколи не думав, що скажу це колись жінці, – зізнається, притискаючи мене до себе.
− Це погано? – ми все ще з'єднані, наші тіла притиснуті одне до одного. Я відчуваю, як часто б'ється його серце. І тим важливіше почути зараз його відповідь.
− Це незвично, − тягне Рок. – Мабуть, я отримав навіть більше, ніж розраховував. Ти неймовірна, моя солодка дівчинка. Тим більше моє бажання сховати тебе від усіх, щоби навіть не бачив ніхто, і володіти тобою нероздільно.
От навіть не знаю, як ставитись до такої заяви. З одного боку, приємно і дає привід сподіватися, що в нього є почуття до мене, а з іншого… щось мені не подобається загальний сенс. Навіть якщо клітка золота, вона все одно залишається кліткою.
− Ти ж не робитимеш цього? – питаю обережно. – Не триматимеш мене під замком? Я… я не зможу так.
Рок відсовується, покидаючи моє тіло, і, закопавшись долонями в моє волосся на потилиці, змушує закинути голову. Наші погляди стрічаються. В його очах стільки голодної пітьми.
– Ти будиш у мені надто багато інстинктів, моя маленька Мія. Я міцно тримаю контроль над своїми реакціями, але все ж таки й ти постарайся не провокувати, добре?
– І що ж я маю робити, щоб не провокувати? − мені страшенно важко зробити так, щоб голос не тремтів. Це страшно насправді. Дуже страшно. Надто багатьом жінкам довелося почути, що вони самі спровокували жорстокість чоловіка.
− Просто прийми той факт, що інших чоловіків для тебе більше не існує, − припечатує той, чиєю дружиною я вчора стала, змушуючи мене затремтіти від нервового ознобу. Але помітивши мою реакцію, помітно пом'якшує тон. Гладить ніжно по щоці: − Ти моя пов'язана. Я ще раз повторюю, що ніколи й нізащо не завдам тобі шкоди, Міє. Але ніхто не посміє навіть пальцем тебе торкнутися, якщо не хоче бути з відірваними руками.
Я ошелешено витріщаю очі. Він зараз серйозно? Він що… ревнує? Чи власницький інстинкт так виявляє? І чим це все спровоковано, якщо вже на те пішло? Невже моїми думками про Аріда?
− Я не збираюся тобі зраджувати, Рок, − кажу тихо, але твердо. − Я не можу обіцяти, що не буду навіть у думках згадувати про існування інших чоловіків. Це нереально, сподіваюся ти розумієш. Але для мене шлюбні обітниці так само важливі й непорушні. Ти мій чоловік та інших мені не треба. Не став мені в провину того, чого немає і не буде.
Він кілька секунд вивчає мене, а потім киває зі згодою та задоволенням. Після чого підхоплює на руки та несе у ліжко, щоб укласти на подушки.
− Ти мало спала. Постарайся заснути, твоєму організму це потрібно, – велить у своїй звичайній манері.
Мені справді трохи хочеться спати. Але чи звикну я колись до такої владної турботи?
Рок відсовується, щоб підвестися, але я, піддавшись пориву, ловлю його за руку.
− Будь ласка, не йди. Побудь зі мною.
− Мія, твоєму тілу потрібен відпочинок, − починає Рок, хитаючи головою.
О боже, він же не думає, що з дружиною можна тільки цим займатися?
− Я не про секс. Мені просто хочеться ... − я замовкаю, раптово відчувши пекучу невпевненість. Може моє бажання здасться йому дурним та недоречним? Він і так мені приділяє дуже багато часу. А обійми після бурхливої близькості може вважати зайвими.
− Що тобі хочеться, Міє? – нависає чоловік наді мною, упершись долонями по обидва боки й пронизуючи уважним, вимогливим поглядом.
– Мені хочеться обійняти тебе, – видаю, зібравшись із духом. Все-таки в пориві пристрасті робити кроки назустріч набагато легше, ніж після його неоднозначних заяв. – І поговорити. Впізнати тебе хоч трохи. А потім ще трохи. А там, можливо, і аж до «багато» діло дійде. З часом. Будь ласка.
І знову я бачу цей невимовний подив у чорних очах. Як тоді, коли я на коліна перед ним опустилася, щоб подарувати загалом звичайну для багатьох ласку. Але от куточки чоловічих губ підіймаються в натяку на посмішку.
− Твоє прохання мені дуже приємне, Міє. Як і те, що навіть вважаючи наш шлюб певною мірою вимушеним, ти все ж таки готова йти мені назустріч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.