Читати книгу - "Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець"

"Як трапиться часом, - до вас забреде У сірому вбранні людина, Що зветься солдатом - він, здалека йде, - Його привітайте, як сина. Він, змучений буде, голодний вкінець - Поїсти, спочить йому дайте; Тягар він, несе, його доля - терпець; За кого? За що? Не питайте... Він, сам, вам, розкаже, що кинув діток І жінку в далекому краю На ласку недолі... Терновий вінок Їх, сиріт безрадних, чекає. І тяжко зідхає він,.. А може й не так: Засмучений образ прекрасний В душі своїй носить сердєшний юнак, Тоді він, ще більше нещасний. Розрадьте, як можете: Вислів чуття Полегкістю хай йому стане, Промінням, у пітьмі сумногожиття, Бальзамом, сцілющим, на рани. Хай буде то ворог - не треба зважать - Він ворогом, став по неволі; Для вас він - ЛЮДИНА, для вас він - солдат, Він пасинок щастя і долі. Буває, і я забреду десь на мить Безсилий, в привітну хатину, Розвію там смуток, що давить, гнітить, Душею і серцем спочину. Та тяжко буває, ох, тяжко мені І прикро в тій хатці зустріти Байдужість, погорду, докори страшні, Замісто людського привіту... І серце застогне в образі німій, Незримими слізьми заллється; До вас в ті часи, дорогі ви мої, З проханням одним воно рветься: Як трапиться часом, що зайде до вас У сірому вбранні людина - Чи рано, чи пізно, хоч в північний час, - Його привітайте, як сина..." (Цього вірша совєтська цензура з обох видань цієї книжки з 1931 року викинула. - Автор.)

Мені все ще здається, що це - сон мій у закинутому на полі куренику, але в хату поволі набивається сила реальних людей. Це - найбільше молодиці двірської служби. Зчиняється цілий лемент, коли господар оповідає їм, як він мене знайшов, а я бачу з його рухів, що оповідає саме про це, молодиці айкають, ойкають, скрутно крутять головами і співчутливо пригортають мене зажуреними очима. А як господар вимовляє, майстерно імітуючи мій голос, "кува-кува", вони раптом заливаються гірким плачем... Ох, і соромно, ох, і прикро ж мені було, що не вмів пояснити, що "кува-кува" могло б тільки колись бути, бо я безмежно люблю малят... Та що робити!?

Спирт паралізує, млоїть, хилить до сну...

А коли господиня, непевна, чи я вже нагрівся, гостинно садовить мене коло печі, я раптом пригадую, що в скинутому всінях лахмітті лишилася моя записна книжка - смертний вирок мені на той випадок, коли ці симпатичні люди таки віддадуть мене жандармам... Миттю проходить сонливість, я кидаюсь до сіней, не на жарти перелякавши всіх присутніх, і зараз же повертаюся назад, міцно притискаючи до грудей у кишені нового піджачка свій скарб.

У сім страшенно хочеться зо мною говорити, але - ні вони мене, ні я їх не розуміємо. Тоді приходить "толмач" - маєтковий свинопас, маленький на зріст, невідомої національности чоловічок, що гордо видає себе за "словена", але зрозумілих мені слів знає тільки троє: "словен", "гору" і "дблу". Коли він вимовляє двоє останніх слів, що значіння їх спочатку для мене так само незрозуміле, то відповідно підводить чи опускає руку, і я тоді розумію ці слова. А більше я не втну зйого мови нічогісінько.

Проте, він робить вигляд, що прекрасно розуміє мою - чисту українську мову і, вислухавши мою довгу тираду про те, що тікаю я з тяжкої неволі на Дніпро, до рідних, до Дівчини, і що я прошу переказати тут усім (бо вони мене не так зрозуміли), що ще не маю "кува-кува", але дуже хотів би колись мати, він безцеремонно, по-свойому, "перекладає" щось дуже жалісливе молодицям, бо вони просто починають вити...

На мого "толмача" це справляє певне вражіння, він почуває себе героєм, набундючено підкручує вусики, і знову звертається до мене з якимось запитанням, і бачу, що, бестія, підморгує мені. Я навмання щось не в лад відповідаю, він знову "перекладає" - дуже довго, вживаючи ще й образної жестикуляції - отак, мовляв, одно на руках - "а-а-а...", а другого ще й від землі не видно... - і так добру годину чи півтори, поки господареві нестерпний стає лемент у хаті, і він делікатно випроваджує молодиць. Залишається "толмач", поки йому хазяїн підносить такий самий келих спирту.

Я й досі думаю, що то був не "словен", а щонайменше - суміш мандрівного цигана з північною ескiмоскою, але тоді мене мало цікавила генеалогія симпатичного дурисвіта: