Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

26. Суд зазначає, що на жодному етапі провадження ні суддя не допитував С. [восьмирічну дівчинку], ні заявник не мав змоги спостерігати поведінку і, отже, перевірити надійність цього свідка при прямому допиті...

27. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Окружний суд у своєму рішенні від 10 січня 1994 року, послався на свідчення матері С., яка свідчила щодо доччиного опису подій та її поведінки 29 квітня 1993 року, а також взагалі щодо рис її характеру, а також співробітниці поліції, яка допитувала дівчину невдовзі після злочину у квітні 1993 року.

Окружний суд постановив не заслуховувати С., аби захистити розвиток її особистості, бо ж, за словами її матері, та вже зуміла приглушити свої спогади про подію і серйозно постраждала б, якби їй про неї нагадали.

28. ... Утім мотиви, наведені окружним судом у постанові від 10 січня 1994 року на обґрунтування відмови допитати С. і відхилення клопотання заявника про призначення експертизи, досить розпливчасті та умоглядні і тому, як видається, не релевантні.

30. І нарешті, інформація подана дівчиною, була єдиним прямим доказом скоєння зазначеного злочину, і національні суди у своїх висновках про винуватість заявника вирішальною мірою спиралися на свідчення С...

31. За цих обставин, використання цього доказу було пов’язане з такими обмеженнями права на захист, що сказати, ніби заявникові забезпечили справедливий судовий розгляд, не можна.

«Бірутіс і інші проти Литви» (Birutis and Others v Lithuania), 47698/99 і 48115/99, 28 березня 2002 року.

31. Суд зауважує, що третього заявника засуджено тільки на підставі анонімних свідчень... Оскільки Конвенція фактично забороняє засудження, що ґрунтується лише на анонімних свідченнях..., тут були порушені права третього заявника на захист та на справедливий судовий розгляд.

32. ... Засудження першого й другого заявника не базувалися тільки або вирішальною мірою на анонімних свідченнях. Однак число анонімних свідчень, які взяв до уваги суд першої інстанції, справді показало, що розглядувані свідчення були серед підстав, покладених в основу засудження першого й другого заявника...

34. Втім, попри твердження щодо сумнівної достовірності анонімних доказів, перший і другий заявник (або їхні представники) змоги допитати анонімних свідків не дістали. Суди також не скористалися з передбаченої законом можливості... з власної ініціативи дослідити спосіб та обставини дістання анонімних свідчень. Фактично, розглядувані свідчення були зачитані на суді в тому вигляді, в якому їх запротоколювали слідчі органи. А тому суд першої інстанції послався на анонімні свідчення на обґрунтування засудження першого і другого заявника. За таких обставин, перешкоди для здійснення прав першого і другого заявника на захист не були компенсовані за рахунок процедур, яких дотримувалися судові органи держави. Те, що суди не провели допиту анонімних свідків, а також не проаналізували способу та обставин дістання анонімних свідчень, є неприйнятним з позиції права першого і другого заявника на захист та їхнього права на справедливий судовий розгляд відповідно до пунктів 1 та 3(d) статті 6 Конвенції. Отже, в цьому статтю порушено.

«С. Н. проти Швеції» (S N v Sweden), 34209/96, 2 липня 2002 року.

52. Так само те, що заявник не міг дослідити свідчення [неповнолітньої особи] M. в ході судового розгляду у першій та апеляційній інстанціях, не дає підстави говорити, що йому відмовили в його правах за пунктом 3(d) статті 6. З огляду на особливості кримінального провадження у справах, що стосуються сексуальних злочинів..., це положення не можна тлумачити як вимогу, щоб запитання в усіх випадках ставив сам обвинувачений або його захисник у перехресному допиті або з допомогою інших засобів. Суд відзначає, що відеозапис першого допиту в поліції був показаний в ході розгляду у першій і апеляційній інстанціях, протокол другого допиту зачитано в окружному суді, а аудіозапис цього допиту відтворено в апеляційному суді. З врахуванням обставин справи, ці заходи належить визнати достатніми для того, щоб забезпечити заявникові змогу в ході кримінального процесу заперечити свідчення М. та його надійність як свідка. І справді, внаслідок цього заперечення апеляційний суд пом’якшив призначене заявникові покарання, вважаючи, що частина висунутих проти нього обвинувачень не була доведена.

53. ...Суд врахував той факт, що певні відомості, надані М., були нечіткими, сумнівними і недостатньо докладними. Суд також взяв до уваги навідний характер деяких запитань, які йому поставили під час допитів у поліції. За таких обставин, Суд упевнився в тому, що при оцінці свідчень М. були вжиті необхідні застереження.

54. Беручи до уваги викладене вище, Суд вважає, що кримінальне провадження у справі заявника загалом не можна вважати несправедливим.

«Гюлкі Ґюнеш проти Туреччини» (Hulki Gunes v Turkey), 28490/95, 19 червня 2003 року.

90. Окрім того, Суд звертає увагу на те, що заявник не мав допомоги адвоката в ході розслідування, а саме на цьому етапі були отримані такі основні докази, як, наприклад, протокол очної ставки та його визнання. У цьому зв’язку мало вирішальне значення, щоб свідків обвинувачення допитав суд першої інстанції, оскільки тільки цей суд міг зблизька ефективно оцінити їхню поведінку і достовірність їхньої версії подій.

«Аль-Хаваджа і Тагері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v United Kingdom), 26766/05 and 22228/06, 20 січня 2009 року.

41. Розглядаючи факти у справі пана Аль-Хаваджі, Суд зауважує, що уряд за врівноважувальні чинники вважав те, що заявник почав свідчити не лише в результаті свідчень С. T., що ніщо не свідчило про змову між потерпілими, що між свідченнями С. T. і тим, що показували інші свідки, були певні розбіжності, які можна було б виявити в ході перехресного допиту цих свідків, той факт, що захист міг поставити під сумнів її надійність, а також застереження, щоб присяжні пам’ятали, що вони не бачили і не чули свідчень С. T.