Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, ваша милосте, — мовив солтис. — Про такі випадки часто згадують у хроніках. В Угорщині графу Мікбану дружина таким чином народила семеро дітей — хлопчиків.
— Певно, вона теж приймала ті пігулки.)
Вершиною моїх бід став випадок з мером.
В мене було два чудодійних зілля: одне забирало почервоніння з носа, друге — перетворювало срібло на золото. У мера був срібний портсигар і бридкий червоний ніс. Якось він покликав мене до себе sub rosa[89] і запропонував випробувати мої чудодійні зілля, зробивши його срібний портсигар золотим і позбавивши червоного носа. Клята хиба! Зілля були переплутані, внаслідок чого мер отримав золотого носа і позбувся портсигара.
(Останнє настільки сподобалось його милості, що він припинив сміятися, махнув рукою і мовив: «Гаразд. Досить на сьогодні. Шкідливо стільки веселитися, залишимо щось на завтра»)
Спалахнув серйозний конфлікт. Мер, в принципі, не мав нічого проти золотого носа, його пригнічувало зникнення срібного портсигара. Він відверто підозрював мене в крадіжці. Якщо б він хоч трохи розбирався в хімії! Адже одні елементи прямо-таки рвуться знищити інші: argentum vivum[90] роз'їдає золото і aqua fortis[91] накидається на срібло, немов голодна корова на ячмінь. Так звані «окультні властивості».
Жителі Магдебурга, на жаль, нічого не розуміли в проблемах настільки трансцендентальних. Мене передали солтису міста, той передав наглядачу, який мав зятя якогось doctor medicinae et magister chirurgiae[92]. З чистої заздрості і злоби визнали мене шарлатаном і пройдисвітом, що знущається над бідними християнами, і наказали прив'язати до ганебного стовпа та відшмагати.
Тут я про себе сказав: «Що ж, любий друже Бегеріку, твоє тіло цілком влаштовувало мене, поки я харчувався устрицями та гусячим паштетом. Однак зараз мене чекає побачення з батогом, тож давай поміняємося. Можливо, ти теж втомився від мого тіла?»
Прив'язали мене до стовпа, оголили спину, і кат виявив на ній численні сліди батогів. Я, зрозумілим чином, нічого не відав. Виходило, що батоги для Бегеріка були далеко не новизною. Тут кат подумав і взяв батога побільше, прикрашеного кривими цвяхами.
— Е ні, кревний братику, це вже ти сам мусиш терпіти. Обидві мої руки прив'язали так, що я обіймав стовп. Та мені таки вдалося повернути каблучку.
І от я знову опинився в казематі Еренбрайтштайна.
Переді мною стояли його милість пан солтис, пхаючи листа мені під ніс, показуючи на «вогняний глек» і вимагаючи пояснень. Я зрозумів, для якого злодійства кревний брат мій використовував моє тіло. Французи — союзники «диявольських лицарів» — відіслали його заради мерзенної зради.
Зрозумівши, що попався і зрада його розкрита, він подумав про себе: «Досить було залишатись в цьому тілі. Давай, Бельфегоре, поверни мені моє!» З цими словами він крутанув каблучку.
Можу уявити його здивування, коли тільки отямившись у власному тілі, кат всипав йому удари батогом, залишивши сім дір на шкірі. Я до сих пір від щирого серця регочу, коли уявляю собі вираз його обличчя!
Це була правдива історія останнього смертного гріха.
Частина останняБілий голуб
Вирок, який винесли члени трибуналу обвинуваченому в стількох злочинах, був таким:
«Оскільки обставини двадцяти одного злочину, в котрих звинувачується підсудний, не можуть бути достовірно та повністю з'ясованими, трибунал утримується від вердикту і визнає підсудного винним тільки у двадцять другому злочині: державній зраді. Однак, беручи до уваги, що, з власних слів підсудного, цей злочин скоїв його кревний брат, обмінявшись з ним тілами — суд визнає душу підсудного непричетну до злочину. Душа його звільняється і віддається на милість Божу. Тіло ж, схоплене на місці злочину, засуджується до звичайного в таких випадках покарання — розстрілу обличчям до стіни».
Авантюрист смиренно подякував за справедливий вирок, багаторазово вклонившись з усією грацією, не вимагаючи відстрочки.
Коли його привели на місце страти, він спокійно роздягнувся, і попросив тільки не зв'язувати йому рук за спиною, щоб він міг помолитись. Потім опустився на коліна і голосно прочитав «Отче наш».
Після слова «Амінь» він повернув голову і крикнув мушкетерам, що вже тримали його на мушці:
— Прошу вас, товариші, коли стрілятимете, постарайтеся разом зі мною вбити і проклятого чорного ворона, що сидить у мене на плечі.
І він з острахом поглянув на власне плече.
Але раптово закричав, сповнений щастя:
— Ні! Ні! Це не чорний ворон. Це мій білий голуб! То ти повернувся до мене! Ти зглянувся наді мною, голубе мій? Мій янголе, моя мила Мадуш? Моє єдине кохання! Пригорнись до мене, моя мила, і забери мою душу з собою!
Прогриміло дванадцять пострілів — і забрав його білий голуб!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка», після закриття браузера.