Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

передньому командному пункті 27 армії їх радісно зустріли полковник Р.Є. Булдович, член Військової ради армії, та інші офіцери. Аркадій Прохорович помітив, що у Романа Єлисейовича були вологими від хвилювання очі. Лише через 25 років, під час зустрічі в Києві, він признався А. П. Савельєву, що всі офіцери на командному пункті, і він у тому числі, вважали, що парламентери йшли на вірну загибель [16, 94]. Вони бачили, як німці обстріляли парламентерів, як їм довелося залягти і маневрувати під вогнем, і дуже хвилювалися.

Після виконання завдання командуючий 1 Українським фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін наказав підполковнику А.П. Савельєву і лейтенанту А.В. Смирнову затриматися на добу в розташуванні військ 27 армії, щоб взяти участь у зустрічі з представниками німецького командування, якщо вони приймуть умови ультиматуму. 9 лютого 1944 року до 12 години радянське командування чекало німецьких представників, однак вони не прибули. Стало зрозуміло, що німецька сторона ультиматум відхилила [9, 23]. Війська Червоної армії відновили бойові дії. 17 лютого Корсунь-Шевченківська операція закінчилась.

Командування Червоної армії дало високу оцінку вмілим і правильним діям парламентерів. За успішно виконане завдання підполковник А. П. Савельєв був нагороджений орденом Червоного Прапора, лейтенант А. В. Смирнов — орденом Вітчизняної війни І ступеня, рядовий О. Р. Кузнецов — орденом Вітчизняної війни І ступеня [3].

Після Корсунь-Шевченківської операції і до кінця II Світової війни підполковник А. П. Савельєв виконував обов’язки начальника відділення авіарозвідки у розвідуправлінні 1 Українського фронту. Службу в армії продовжував і в післявоєнний час. Завдяки високим професійним здібностям займав генеральську посаду. Був начальником розвідки Бакинського округу протиповітряної оборони та заступником начальника штабу округу по розвідці. Вже були підготовлені документи для подання на присвоєння йому звання генерал-майора. Та в лютому 1956 року за станом здоров’я Аркадій Прохорович у званні полковника змушений був звільнитися в запас. Після тяжкої хвороби ще 12 років працював у системі цивільної оборони у місті Воронежі [6, 9]. З’явився час, щоб зайнятися улюбленою справою — малюванням. Малювати Аркадій Прохорович любив з дитинства. У сімейному архіві зберігаються його замальовки ще 1930-х років. Однак повернутися до улюбленої справи колишній льотчик і розвідник зміг, звільнившись у запас. У 1958 році закінчив курси художників-любителів при студії військових художників імені М. Б. Грекова в Москві [2]. Працював багато і натхненно. У творчості черпав сили, оптимізм, радість. 25 листопада 1986 року в місті Хімки Московської області, куди Савельєви переїхали у 1980 році, відбулася його персональна виставка. Навіть будучи тяжко хворим, продовжував малювати. Неодноразово нагороджувався почесними грамотами і дипломами за досягнення в образотворчому мистецтві.

Аркадій Прохорович Савельєв багато уваги приділяв патріотичному вихованню. Часто зустрічався з курсантами військових закладів, учнівською та студентською молоддю. У Заповіднику зберігаються грамоти та дипломи, якими він був нагороджений за активну військово-шефську роботу серед військовослужбовців, курсантів ДТСААФ та учнів. Аркадій Прохорович постійно підтримував зв’язки і з однополчанами. Міцна дружба єднала його з бойовими побратимами — Анатолієм Володимировичем Смирновим та Олександром Романовичем Кузнєцовим. Довгих двадцять чотири роки вони нічого не знали один про одного. У 1968 році їх розшукали працівники Музею історії Корсунь-Шевченківської битви й організували зустріч на корсунській землі, тій самій, на якій вони неодноразово ризикували своїм життям, щоб врятувати його іншим. Це була незабутня зустріч. З часу зустрічі на Корсунщині вони більше не втрачали один одного з поля зору. Листувалися, підтримували один одного, проводжали в останній путь. У лютому 1985 року пішов з життя Олександр Романович Кузнецов. У грудні того ж року не стало й Анатолія Володимировича Смирнова. Аркадій Прохорович тяжко переживав смерть друзів. Надіслав повідомлення про їх кончину працівникам музею [5]. В останні роки життя його думки все частіше линули на Корсунщину, згадувалися події Корсунь-Шевченківської операції. Тому листи до музею часто закінчувались словами: «Хочу ще раз побувати у вас у гостях...» [8]. Однак мрії не судилося здійснитися. 22 вересня 1999 року його серце зупинилося. Похоронений Аркадій Прохорович Савельєв на Машкинському цвинтарі в місті Хімки [7].

Корсунці з шаною ставилися до Аркадія Прохоровича ще за життя. У 1969 році рішенням виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради депутатів трудящих Аркадій Прохорович Савельєв був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Корсунь-Шевченківський» [1].

Подвиг парламентерів увічнений в стелі, що встановлена в селищі міського типу Стеблеві.

Тема вручення ультиматуму німецькому командуванню під час Корсунь-Шевченківської операції широко висвітлена в експозиції музею історії Корсунь-Шевченківської битви.

____________________

1. Диплом виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради депутатів трудящих Черкаської області про присвоєння звання «Почесний громадянин м. Корсуня-Шевченківського» А. П. Савельєву. 1969 р. // Фонди Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника (далі — Фонди Заповідника).

2. Довідка № 43 студії військових художників імені М. Б. Грекова від 2 квітня 1958 р., м. Москва // Фонди Заповідника. — НДФ-2066.

3. Довідкові картки на учасників Корсунь-Шевченківської операції А. П. Савельева, А. В. Смирнова, О. Р. Кузнєцова // Архів Заповідника.

4. Доповідь про наступальну операцію 27 армії по оточенню та знищенню корсунь-шевченківського угруповання противника з 26 січня по 17 лютого 1944 р. // Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. — Ф. 381. — Оп. 2378. — Спр. 288.

5. Лист А. П. Савельева до Музею історії Корсунь-Шевченківської битви від 14 січня 1986 р. // Фонди Заповідника.

6. Лист А. П. Савельева до Музею історії Корсунь-Шевченківської битви від 28 лютого 1983 р. // Фонди Заповідника.

7. Лист С. А. Савельєвої до Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника від 25 березня 2000 р. // Фонди Заповідника.

8. Листівка А. П. Савельева до Музею історії Корсунь-Шевченківської битви від 28 січня 1991 р. // Фонди Заповідника.

9. Немеркнущий