Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Цікавим джерелом інформації є магнітофонна плівка зі спогадами А. П. Савельева, записана у 1980 році [21]. Серед матеріалів є й машинописні спогади з особистим підписом автора.

Спогади А. П. Савельева неодноразово публікувались у періодичних виданнях та увійшли до науково-популярних збірників. Зокрема, у Заповіднику зберігається журнал «Подъем» [16] та книга «На земле, в небесах и на море» зі статтею та публікацією, автором яких є А. П. Савельєв [11].

Важливим джерелом з історії Корсунь-Шевченківської операції та особистого життя парламентера є його листи, надіслані Музею історії Корсунь-Шевченківської битви. Вони зберігаються в науковому архіві та фондах Заповідника. Це зібрання і стало основою для дослідження військового шляху Аркадія Прохоровича Савельєва як бойового офіцера та парламентера, творчого шляху як художника-любителя та активного громадського діяча, його особистого життя.

Аркадій Прохорович Савельєв народився 23 грудня 1909 року в Петербурзі (нині — місто Санкт-Петербург). Його батьки були селянами. До міста приїхали на заробітки, там познайомились і у 1906 році одружилися.

Батько майбутнього парламентера, Прохор Савелійович, воював на фронтах І Світової війни, був учасником революційних подій 1917 року та громадянської війни. Додому повернувся у 1920 році. Щоб прогодувати сім’ю, часто їздив на заробітки. Столярував. У роки Великої Вітчизняної війни Прохор Савелійович перебував у блокадному Ленінграді. Помер у 1948 році.

Мати, Марія Василівна, була домогосподаркою. Коли чоловіка забрали на війну у 1914 році, вона з малолітніми дітьми залишила Петербург і повернулася в село у стару батьківську хату, де і проживала до повернення з фронту чоловіка. У роки Великої Вітчизняної війни була евакуйована з блокадного міста у Вологодську область. Померла у 1967 році.

Аркадій був третьою дитиною в родині. Жили бідно, тому він змушений був з раннього дитинства допомагати батькам по господарству. У селі не було такої роботи, яку б він не зміг виконати.

У грудні 1927 року, після закінчення 8 класу середньої школи, Аркадій добровольцем пішов в армію. Став курсантом Ленінградської військово-теоретичної школи льотчиків. Згодом поступив в Оренбурзьку школу льотчиків, яку закінчив у 1930 році. Призначення одержав у місто Воронеж. У льотних частинах прослужив до 1937 року. Коли за станом здоров’я йому заборонили літати самостійно, він ще два роки прослужив у винищувальній авіації, займався штабною роботою, а у 1939 році поступив до загальновійськової академії імені М. В. Фрунзе. Закінчив розвідувальний факультет. З початком Великої Вітчизняної війни одержав призначення на Карельський фронт у розвідвідділ штабу фронту. Він часто виїжджав у війська, добре оволодів методами і прийомами військової розвідки, організацією захоплення полонених тощо.

З лютого 1943 року А.П. Савельєв на Воронезькому (з 20 жовтня — 1 Український) фронті. Служив на посаді старшого офіцера у відділенні військової розвідки розвідвідділу фронту [6, 3-4, 10-11].

Тому, коли постало питання про підбір кандидатур для вручення ультиматуму, не випадково вибір випав на підполковника А. П. Савельева. Це був досвідчений і професійний розвідник з великим досвідом в організації розвідки. Він умів передбачати дії противника, відчувати ступінь небезпеки і відповідно поводити себе. Вважаємо, що саме ці якості й відіграли визначальну роль при виборі його кандидатури. Ось як згадував про це сам Аркадій Прохорович: «6 лютого 1944 року близько 16 години мені зателефонував начальник розвідки 1 Українського фронту генерал-майор І.В. Виноградов і запитав мене, чи я погоджусь піти парламентером в оточене угруповання німецьких військ у районі Корсуня-Шевченківського. Часу на роздуми не було і я твердо відповів: „Якщо це необхідно, то, безумовно, піду“» [15, 12].

У приймальні генерала М. Ф. Ватутіна А. П. Савельєв познайомився з іншими членами групи: старшим інструктором Політуправління 1 Українського фронту лейтенантом А. В. Смирновим, на якого були покладені обов’язки перекладача, та музикантом фронтового оркестру рядовим О. Р. Кузнєцовим — сурмачем-сигналістом. Аркадію Прохоровичу вручили два пакети з текстами ультиматуму російською та німецькою мовами, і після детального інструктажу парламентери приступили до виконання завдання. До місця призначення, у село Хирівку, прибули 8 лютого [13]. Швидко обстежили місцевість, вибрали маршрут. О 15 годині прозвучав сигнал «Увага!» і парламентери з розгорнутим білим прапором рушили в розташування ворога. Підполковник А. П. Савельєв йшов по середині, праворуч — рядовий О. Р. Кузнецов з трубою, ліворуч — А. В. Смирнов з білим прапором. До німецьких окопів було близько кілометра. Водночас через окопні звукові станції і по радіо на хвилях німецьких штабних радіостанцій звучала інформація про перехід лінії фронту парламентерами. Та, незважаючи на це, парламентери кілька разів були обстріляні німецькими кулеметниками та снайперами [11, 218].

«Почуття страху не було, — згадував Аркадій Прохорович. — Ми дещо запізнювалися по часу і всі наші думки були спрямовані на якнайшвидше виконання завдання» [15,11]. Парламентерів зустріли солдати з автоматами, зав’язали їм очі і відвели в штаб, який знаходився в двоповерховому будинку [13], вірогідно, у Стеблеві. Там знаходились два старші німецькі офіцери. Один з них — підполковник Фукке, командуючий артилерією 42 армійського корпусу, якому підполковник А. П. Савельєв вручив пакет з текстом ультиматуму. Крізь зачинені двері було чути, як він голосно читав комусь по телефону текст ультиматуму. Згодом підполковник повідомив парламентерів про те, що відповідь буде дана, згідно з умовами ультиматуму, 9 лютого [10]. Свою місію парламентери виконали. Їх відвезли до лінії фронту і наказали, не озираючись, іти до своїх. Що вони відчували в ті хвилини — відомо тільки їм. Адже, незважаючи на те, що парламентери є особи недоторкані, про що записано в міжнародній Гаазькій конвенції, яку підписала і Німеччина, історії відомі випадки вбивств парламентерів під час виконання дипломатичних місій. Так сталося в ході Будапештської операції. Тяжке поранення одержав парламентер у Берліні. І цей список можна продовжувати. Однак, незважаючи на небезпеку, завдання було виконано успішно. Пізніше парламентерам стало відомо, що коли Гітлер дізнався про прибуття парламентерів і умови капітуляції, то зробив спробу затримати їх, віддавши відповідне розпорядження [14]. Проте було вже пізно. Парламентери дісталися до своїх окопів. На