Читати книгу - "Кіберіада"

дзеркального відвару. Блиснуло — і дим пішов! Дивляться придворні, дивиться король, хоч і недобачає — від кіберівниці ані сліду, тільки чорна обсмалена дірка в підлозі, а крізь неї видно наступну дірку, вже між дійсністю і сном; у ній виразно видно чиюсь ногу, гарно взуту, з пропаленою шкарпеткою і срібною пряжкою, на яку ніби кислота бризнула, бо вона трохи потемніла. Нога ж та, шкарпетка й черевик належать Хитріянові, Архімудритові короля Розпорика. Таку страшенну силу мала отрута, котру кіберівниця звала любчиком-шурупчиком, що не лише її і підлогу, а й сам сон наскрізь пропалила і, бризнувши на литку Хитріянові, добряче її обпекла. З великого страху король хотів був прокинутись, але, на Хитріянове щастя, дегенерал Тортурій устиг ще добряче луснути його булавою по голові. Отож, завдяки цьому, прокинувшись, Розпорик анічогісінько з того, що йому в сні притрапилося, не пам’ятав. Тільки й того, що втретє виплутався з підступно наставленого на нього сну, цього разу завдяки своїй безмежній недовірливості, з якою ставився до всіх.

— Щось мені приснилося, але що — не пам’ятаю, — каже король, знову опинившись перед Самосонною Шафою. — Але чому це ти, добродію, мій кібернере, підстрибуєш на одній нозі, за другу тримаючись?

— Кіберматизм… Ваша Королівська Величносте… Видно, на зміну погоди, — простогнав підступний Архімудрит і ну далі спокушати короля, аби ще якимось новим сном задурманився. Надумався Розпорик, прочитав «Список снів» і вибрав «Пошлюбну ніч королівни Недотепи». І приснилося йому, що читає він біля каміна предивну книжку з металевими застібками, у якій витонченими словами, червоним друком на позолочених пергаментах розповідається про королівну Недотепу, яка п’ять віків тому панувала в Данделії; про її Крижаний Ліс, Спіральну Вежу, про Пташник з Іржанням і Багатооку Скарбницю, а понад усе про її вроду і надзвичайну цнотливість. І забажав Розпорик тієї краси великим бажанням, і вся його жага спалахнула в ньому палючими язиками, аж вогненний відблиск заграв йому в зіницях, і король кинувся у глиб сну шукати Недотепу, та її ніде не було, і лише найстаріші роботи щось пам’ятали про існування тієї монархині. Стомлений мандрівкою, натрапив урешті Розпорик на самій середині королівської, а тому подекуди позолоченої, пустелі на вбогу хатину; зайшов до неї й побачив старого в білих, як сніг, шатах. Той устав назустріч Розпорикові та й каже:

— Шукаєш Недотепу, нещасний! А чи знаєш ти, що її вже п’ятсот років як немає живої? Яка ж пуста й даремна твоя пристрасть! Єдине, що можу для тебе зробити, це показати тобі її несправжню, а тільки змодельовану цифровим, нелінійним, стохастичним і дуже надійним методом, ось у цій Чорній Скрині, яку збудував собі у вільний час з пустельного мотлоху!

— Ах, покажи мені її, покажи! — крикнув Розпорик, а пустельник кивнув головою, вичитав з книги координати королівни, запрограмував її і все середньовіччя, увімкнув струм, відкрив на Чорній Скрині маленьке вічко й сказав Розпорикові:

— Дивися й мовчи!

Нахилився, тремтячи, король і справді побачив нелінійно і бінарно змодельоване середньовіччя, а в ньому країну Данделію, Крижаний Ліс і палац королівни зі Спіральною Вежею, Пташником з Іржанням і Багатооку Скарбницю в підземеллях, а також саму Недотепу, яка граційно і стохастично прогулювалася змодельованим лісом. Крізь вічко у Чорній Скрині було видно, як її плоть, уся червона зсередини і золота від електричного розжарення, тихо шуміла, коли змодельована королівна зривала змодельовані квітки й тихенько наспівувала змодельовану пісеньку; і скочив Розпорик на скриню, й давай гатити руками в її віко, добиваючись усередину, бо хотів у своєму шаленстві вдертися до замкненого в ній світу. Але пустельник швидко вимкнув струм, стягнув короля зі скрині й каже:

— Ти тричі шалений! Хочеш досягти неможливого, бо ж не може істота, збудована з реальної матерії, потрапити в глиб світу, який є лише кружлянням і вируванням елементів у цифровій, нелінійній і делікатній моделі!

— Я мушу! Мушу!!! — верещав знетямлений Розпорик і бився головою об Чорну Скриню, аж бляха вгиналася, а пустельник каже:

— Коли вже так хочеш, я допоможу тобі поєднатися з королівною Недотепою, та знай, що спершу ти втратиш свою теперішню подобу, бо я повинен зняти з тебе мірку згідно з твоїми координатами і змоделювати тебе самого атом за атомом, а тоді запрограмую тебе і ти завдяки цьому станеш частиною того середньовічного змодельованого світу, що існує в Скрині і буде існувати в ній доти, доки вистачить струму в дротах і напруги в анодах і катодах. Проте ти сам назавжди втратиш свою теперішню подобу й існуватимеш лише у вигляді прегарних, делікатних, стохастичних і нелінійних струмів!

— Як я можу тобі повірити? — спитав Розпорик. — Звідки мені знати, що ти змоделюєш мене, а не когось іншого?

— Тоді давай спробуємо, — сказав старий. Потім зважив його, обміряв, як це робить кравець, але докладніше, бо зняв мірку з кожного йото атома, нарешті запрограмував Скриню і сказав: — Дивись!

Глянув король крізь вічко й бачить, як він сам, сидячи перед каміном, читає книжку про королівну Недотепу, як біжить її шукати, як розпитує, аж посеред золоченої пустелі натрапляє на хатку і бачить у ній старого мудреця, котрий вітає його словами:

— Шукаєш Недотепу, нещасний! — і так далі.

— Гадаю, ти переконався, — сказав старий, вимикаючи струм. — А тепер запрограмую тебе в середньовіччі поряд з чарівною Недотепою і будеш снити з нею вічний сон нелінійного цифрового моделювання…

— Гаразд, гаразд, — каже король, — але ж це все-таки тільки моя подоба, а не я сам, бо сам я тут, а не у Скрині!

— Зараз тебе тут не буде, — відповів приязно старий, — я вже про це подбаю…

З цими словами він видобув з-під ліжка важкого, але замашного молота.

— Коли пригортатимеш до себе кохану, — пояснив йому пустельник, — я зроблю так, щоб ти не існував у двох місцях — і тут, і там, у Скрині — знаю надійний спосіб, старий і простий. Отож зволь нахилитися, мій пане…

— Спершу ще раз покажи мені Недотепу, — сказав король. — Я хочу перевірити досконалість твого методу…

Старий показав йому Недотепу крізь вічко Чорної Скрині. Король дивився, дивився та й каже:

— Опис у давній книзі занадто перебільшений. Загалом вона нічогенька собі, але не така вже надзвичайна, як про це пишуть у хроніках. Бувай здоров, мудрецю…

І повернувся на каблуках.

— Як же це? Куди ти, навіжений?! — закричав пустельник, стискаючи в руках молота, бо король уже простував до дверей.

— Куди-будь, аби не до Скрині, — відповів Розпорик і вийшов, і в ту ж мить сон луснув йому під ногами, як мильна