Читати книгу - "Точка Обману"

Старий пройшов до «лігва», сів на диван і зупинив втомлений погляд на сенаторові.

— Пригадуєте, — почав він, — які проблеми були на початку в НАСА з поганою роботою апаратури на борту супутника, що сканує щільність земної поверхні?

«До чого все це? — роздратовано подумав Секстон. — Яке це зараз має значення? Супутник уже знайшов той чортів метеорит зі скам'янілостями!»

— Якщо ви пам’ятаєте, — продовжив гість, — ця апаратура спочатку функціонувала незадовільно. І ви з цього приводу наробили багато шуму в пресі.

— Аякже! — сказав Секстон, сідаючи напроти співрозмовника. — Це було чергове фіаско космічної агенції!

Старий кивнув.

— Згоден. Але невдовзі після цього НАСА організувала прес-конференцію й оголосила, що усунула проблему, мовляв, залатала дірку в програмному забезпеченні.

Взагалі-то Секстон не бачив цієї прес-конференції, але чув, що вона була короткою, нудною і навіть не вартою того, щоб потрапити до випуску новин: керівник орбітального супутника-сканера марудно розводився про те, як НАСА подолала маленький глюк у програмі супутника, розрахованій на фіксацію аномалій земної поверхні, і добилася того, щоб апаратура працювала безвідмовно.

— Я прискіпливо стежив за супутником відтоді, як він дав збій, — продовжив голова фонду. З цими словами він дістав зі своєї валізи відеокасету, підійшов до телевізора Секстона і вставив її у відеомагнітофон. — Вам слід на це подивитися. Можливо, це буде для вас цікаво.

Запис почався. На ньому з’явився прес-центр НАСА в штаб-квартирі у Вашингтоні. На сцену вийшов добре вдягнений чоловік, привітався з аудиторією і став за трибуну, на якій був напис:

КРІС ГАРПЕР, керівник відділу

Полярний орбітальний супутник-сканер щільності (PODS)

Кріс Гарпер був високий, елегантний і промовляв зі спокійною гідністю європейського американця, котрий і досі з гордістю тримається своїх коренів. Його вимова була відшліфованою вимовою ерудита. Він упевнено виголошував перед аудиторією представників мас-медіа погану новину про супутник-сканер.

— Хоча цей супутник перебуває на орбіті й функціонує задовільно, у нас виникла невеличка проблема з бортовими комп’ютерами. Незначна похибка у програмі, за яку я беру на себе всю відповідальність. Якщо говорити конкретніше, то КІХ-фільтр має хибний просторовий індекс і тому програма фіксації аномалій працює незадовільно. Зараз ми працюємо над усуненням цієї проблеми.

Натовп важко зітхнув, призвичаєний до постійних невдач, що останнім часом переслідували НАСА.

— А як це дасться взнаки на теперішній ефективності супутника? — спитав хтось Кріса Гарпера.

Гарпер прийняв це запитання як справжній фахівець. Упевнено і спокійно, наче нічого екстраординарного не сталося.

— Уявіть собі очі, що бездоганно функціонують, але позбавлені мозку, який працює. Загалом зараз супутник має нормальний зір, але не має уявлення, на що спрямований його погляд. Метою завдання супутника-сканера є виявлення кишень талої води в шапці полярного льоду, але без комп’ютера, що має аналізувати дані зі сканера, він не в змозі зафіксувати ділянки, які нас цікавлять. Ми виправимо ситуацію під час наступного польоту корабля багаторазового використання і полагодимо бортовий комп’ютер.

Кімнатою прокотився стогін невдоволення.

Старий поглянув на Секстона.

— Гарно він подає погану новину, еге ж?

— Цей чоловік з НАСА, — прогарчав Секстон. — А там навчилися локшину на вуха вішати. Вони останнім часом тільки цим і займаються.

Зображення на відеоплівці на мить зникло, а потім з’явилося знову — то була ще одна прес-конференція НАСА.

— Другу прес-конференцію, — пояснив Секстонові старий, — було проведено лише кілька тижнів тому. Пізно вночі. Мало хто її бачив. Цього разу пан Гарпер подавав добру новину.

Відеосюжет розпочався. Проте тепер доктор Гарпер був збентежений та знервований.

— Я радий вам повідомити, — сказав він, хоча вигляд у нього був зовсім не радісний, — що НАСА знайшла тимчасове рішення проблеми програмного забезпечення полярного орбітального супутника-сканера щільності.

І він плутано пояснив, у чому полягало це тимчасове рішення: дані зі сканера переправлялися на наземний комп’ютер, а не оброблялися бортовим. Усі у прес-центрі були приголомшені такою винахідливістю фахівців НАСА. Виявилося, що проблему можна було розв’язати легко й красиво. Коли Гарпер закінчив, присутні довго й захоплено аплодували йому.

— Отже, нам невдовзі слід очікувати на цікаву інформацію? — спитав хтось із репортерів.

Гарпер кивнув, рясно спітнівши:

— За два тижні.

Знову аплодисменти. У кімнаті виріс ліс рук бажаючих поставити запитання.

— На жаль, на сьогодні у мене все, — підсумував Гарпер, із хворобливим виглядом збираючи папери. — Супутник знову в порядку і працює нормально. Невдовзі ми отримаємо від нього інформацію. — Із цими словами Гарпер буквально втік.

Секстон спохмурнів. «Дивно все це», — подумав він. Чому Кріс Гарпер так упевнено і спокійно сповіщав погану новину і чому він був такий невпевнений і знервований, коли сповіщав новину добру? Мало ж бути навпаки. Сенатор не бачив цієї прес-конференції в прямому ефірі, хоча пізніше прочитав про тимчасове розв’язання проблеми з програмою. Тоді ця «латка» здалася невеличким позитивом на фоні суцільного негативу. Широкий загал не змінив свого скепсису: супутник-сканер був всього-на-всього ще одним невдалим проектом НАСА, який так-сяк полагодили.

Старий вимкнув телевізор.

— НАСА заявила, що тієї ночі доктор Гарпер почувався зле. — Він на мить замовк. — Чомусь я думаю, що Гарпер брехав аудиторії.

— Брехав? — Секстон витріщився на співрозмовника.

Його думки розбігалися, і він ніяк не міг придумати більш-менш логічного пояснення, навіщо Гарперу було брехати щодо програмного забезпечення. Однак Секстонові досить часто доводилося в житті брехати, тому він легко вирізняв незграбного і невмілого брехуна, коли бачив такого перед собою. І він мусив визнати, що доктор Гарпер дійсно мав доволі підозрілий вигляд.

— Мабуть, ви ще не здогадалися? — спитав старий. — Ця маленька заява Кріса Гарпера, яку ви щойно чули, є найважливішою прес-конференцією в історії НАСА. — Він зробив паузу. — Саме цей украй вчасний ремонт, про який розповів Гарпер, і дав можливість супутнику знайти метеорит.

На обличчі Секстона з’явився здивований вираз.

— То ви вважаєте, що він збрехав про відновлення роботи супутника? Але якщо він і справді збрехав, що програмне забезпечення знову працює, як, у біса, цей супутник зміг знайти метеорит?

Старий посміхнувся.

— Ото ж бо.

77

Парк «трофейних» літаків, що належав військовому відомству США, складався з понад десятка приватних реактивних машин, конфіскованих у заарештованих наркобаронів, включно з